Сьогодні у традиційній рубриці «BLOG на нічку» читайте про те, чому люди намагаються виглядати щасливішими в мережі і чому користувачі змагаються, хто щасливіший на картинці. Що ж насправді ховається за смайлами?

Матеріал опубліковано на сайті Inspired.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку: [email protected].

Що важливіше: переживати щасливий момент чи знімати його для сторіс? Які почуття викликає у тебе стрічка в соцмережах, переповнена щасливими людьми, які відпочивають на Шрі-Ланці або їдять в нових ресторанах, поки ти працюєш і намагаєшся знайти хоча б кілька годин для відпочинку? Разом з психотерапевтом і психоаналітиком розбираємося, що говорить про нас бажання ділитися ідеальними фотографіями в соцмережах, показувати своє життя лише з позитивного боку та реакція на знімки красивого життя інших людей.

Ксенія Черник, психотерапевтка, психоаналітик. Спеціалістка в індивідуальній, груповій та сімейної психотерапії пояснила, чому нас дратують щасливі люди в соцмережах.

Ідеальне життя в соціальних мережах − це місце, де народжуються безліч ілюзій. У реальному світі ідеального не існує: у ньому є і радощі, і прикрощі. Людина, яка прагне до ідеального і намагається бачити його в інших, рано чи пізно стикається з розчаруванням і знеціненням.

Для людини психологічно зрілої, зайнятої своїм життям, картинки з красивого життя інших людей, не стають болісними або травматичними. Вона може використовувати їх як певний мотиватор для себе. Фотографії «ідеального життя» інших можуть надихнути і підказати людині як зробити щось, навчитися чогось, побувати десь. Але це можливо за тієї умови, що людина розуміє, що таке конструктивна заздрість. І що ми заздримо тільки тому, що для нас має цінність. І тоді поставивши собі запитання: «що мене зачепило і чому?» у людини може з’явиться розуміння, чого їй не вистачає і як цього можна досягти.

Але якщо людина в собі невпевнена, якщо вона погано розбирається у своїх почуттях і бажаннях, якщо вона не зріла, тоді бачачи красиве життя інших, вона дуже легко може стати пригніченою, роздратованою і навіть агресивною. Таким людям почуття заздрості дуже складно трансформувати в точку роботи над собою і в мотивацію. Саме тому безліч людей в соцмережах критикують, ображають і знецінюють інших.

Часто за знеціненням ховається страх визнати власну вразливість, показати справжні емоції. Наприклад, людина не схильна до прояву почуттів, може вважати їх ознакою слабкості. Їй легше написати іронічний або саркастичний коментар, ніж зізнатися в тому, що її щось зворушило або здивувало. А вже плакати і зовсім соромно, навіть якщо і від радості. Знецінення відбувається у формі агресивних висловлювань, критики, применшення досягнень іншої людини, пояснюючи це везінням, багатими батьками чи зв’язками. Часто знецінення відбувається в силу звички, стереотипу поведінки, страху проявити емоції або через бажання самоствердитися. Коріння цього, як правило, криються в дитинстві і в тому, як батьки ставилися до дитини. Такі руйнівні почуття і реакції − це вагомий привід для роботи над собою.

Чому ми частіше ділимося «ідеальними картинками»

Для людини властиво відсувати в тінь свої невдачі, стани в яких вона непривабливо виглядає, оскільки це в неї самої викликає не дуже приємні почуття. Це нормально. Але треба враховувати перегин, коли людина тільки і живе тим, щоб всім подобатися і заробити побільше лайків.

Подобатися всім і бути ідеальними − це невротичні бажання, від яких дорослій людині потрібно позбавлятися. Тому що за таким прагненням часто стоїть внутрішня порожнеча. І тоді форма для людини стає важливішою за зміст.

Ця внутрішня порожнеча може бути обумовлена низькою самооцінкою, постійним порівнянням себе з іншими, відсутністю підтримки з боку близьких. Для таких людей характерно постійно прагнути до ідеального образу, щоб довести собі та іншим свою значущість. Їм складно приймати альтернативні точки зору, їм важливо бути завжди правими і першими.

Як зрозуміти, що у мене проблеми з бажанням усім подобатися?

Потрібно чесно, для себе, відповісти на запитання:

– де моє життя відбувається яскравіше: в реальності чи в соцмережах?

– що для мене важливіше: бути в моменті або ділитися цим відразу в соцмережах?

– чи збігаються емоції, які транслює фото з тим, що залишилося за кадром?

Якщо розрив між реальністю і віртуальним життям великий, тоді це привід розібратися в собі.

Часом люди використовують соцмережі як щоденник пам’яті та залишають у них ті моменти, які для них приємні та ресурсні. Їм не особливо важливо те, як на це відреагують інші. Люди діляться своїми досягненнями не тільки для того, щоб «я молодець, а ви ні!» Часом це для того, щоб несвідомо сказати «якщо вийшло у мене, то може вийде і у вас».