Сьогодні у традиційному блозі на нічку дев’ята, заключна розмова із циклу #БезсоромнаЯ, в якому письменниця з Волині Ірина Василенко розповідає про свій сороміцький і сумний досід боротьби з депресією.

Якщо ви теж маєте чим поділитися з нашими читачами, надсилайте свої історії та роздуми на [email protected].

 ***

На годиннику 00:34. Я знову втратила дві години свого запланованого сну. Завжди з Нею так. Рушить всі мої плани. Та й як тепер заснути, коли Вона просить про таке?

Сьогодні – вже майже неділя. Позаду – два тижні, протягом яких записувала наші з Нею дев’ять розмов. Завтра – понеділок, коли, за Її проханням, маю опублікувати вже першу нашу розмову – розмову, в якій зізнаюся в найсоромітнішому своєму досвіді.

- Так і має бути. Перший крок повинен вимагати найбільшої мужності, – прорекла Вона.

- Тобі легко казати! Ти вже цілу вічність практикуєш мужність, а я? Скільки просила Тебе, благала залишити своє зізнання про спроби самогубства на потім, почати з меншого сорому й поступово перейти до більшого, а Ти вперлася рогом! Ой. Вибач. Це ж не в Тебе роги… Оце бовкнула, – зашарілася я. Вона гучно розсміялася.

- Вперта – не менше твого! Коли ти не бажала поступатися Моєму задуму, що Я сказала тобі через книгу Брене Браун?

- «Мужність – заразлива. Щоразу, коли ми обираємо мужність, ми робимо оточуючих трішки кращими, а навколишній світ – трішки сміливішим».

- Що Я сказала тобі про вразливість через книгу Брене Браун?

- «Уразливість – це сміливість відкритися й бути побаченим, не маючи жодного впливу на результати».

- Що Я сказала тобі про сором через книгу Брене Браун?

- О! Ти сказала мені дещо настільки глибоке, що я ще три дні відходила, не можучи повірити в масштаб проблеми сорому як у власному житті, так і у житті БІЛЬШОСТІ жінок.

«Сором працює як лупа, як зум в фотоапараті. Коли ми соромимося, камера наїжджає максимально близько, і все, що ми бачимо, – нашу срамотню сутність, одиноку й в глибокому стражданні. Ми думаємо: «Я така одна. Зі мною щось не так. Я одинока». Коли ми змінюємо масштаб зображення, перед нами відкривається зовсім інша картина. Ми бачимо, що так само страждає багато інших людей. І замість «я така одна» з’являється інша думка: «Треба ж! І ти теж? Значить, це звична справа? А я думала, що це лише зі мною!»

«Дивитися на сором як на чисто особистісну, психологічну проблему, найбезпечніше за все. Коли ми так робимо, ми шукаємо лише особистих, індивідуальних рішень, які не в стані вплинути на суперечливі очікування суспільства, які конкурують між собою і викликають сором. Якщо одна, дві, сто жінок сказали, що соромляться власного тіла, – проблема має значний масштаб».

«Коли ми розуміємо, який внесок наших великих систем у наш сором, і при цьому змінюємо лише самих себе, – ми настільки ж безвідповідальні, як і ті, хто каже, що не змінює сам себе, бо винна система».

- А тепер Мою улюблену цитатку в студію! – піднесено продекламувала Вона й знову почала витанцьовувати Свої дивні ритуальні танці.

- «Сором робить свою згубну справу, лише коли ми вважаємо, що знаходимося з ним наодинці. Але якщо ми знаємо, що є й інші, група жінок, ціле місто, ціла країна, весь світ бореться з тією ж проблемою; сором терпить поразку».

- Алілуя!

Книга Брене Браун «Я вважала я одна така» і стала тим останнім пазлом в цілісній картині моєї історії. До мого особистого мужнього рішення поділитися своїм найбільшим соромом із іншими жінками моя історія була історією депресії. Тепер вона є історією зцілення.

Я вірю, що, поділившись нею, я буду й надалі розвивати проект #БезсоромнаЯ. І, якщо жінки самі не підхоплять його, я знайду інші, мудрі способи ініціювати чесний, мужній діалог між уразливими жінками. Я знайду спосіб, щоб ми почали мужньо й відверто говорити про свої історії сорому. Історії розлучень, абортів, викиднів, анорексії, булемії, надмірної ваги, зґвалтування, сексуальної орієнтації, алко- і наркозалежності, безпліддя, важкого материнства, безробіття, самотності, фізичного й морального насилля, старіння, труднощів творчого життя, нереалізованості, раку, СНІДу й багато інших «соромітницьких» історій.

Бо ти потрібна мені. Я потрібна їй. І всі ми потрібні одна одній!

Я хочу подякувати всім безсоромним жінкам, які супроводжували мене в моїй подорожі до себе.

Мамі, яка, незважаючи на власну вразливість, проявляла неабияку мужність, аби щодня підтримувати мене й завжди бути на моєму боці, а не боці психіатрів і системи. Незважаючи на те, що сама є фармацевтом.

Хрещеній мамі, Валі, яка незважаючи на власну вразливість, проявляла неабияку мужність, аби дотримуватися до кінця свого принципу щодо мене: "Так, вони праві, кажучи, що ти біла ворона в нашому роді. Біжи звідси чим подалі! Ти - чорна вівця, шукай свою зграю, Іриночко! Не місце тобі серед нас!"

Моєму психологу Вікторії Березіній, яка, незважаючи на власну вразливість, проявила неабияку мужність, аби заради мене порушити головне правило кожного психолога – не працювати з близькими подругами – й сама зініціювала свою допомогу, коли я «пройшла» крізь руки багатьох інших психологів і залишилася наодинці з власною депресією.

Нью-йоркському психіатру Келлі Броган, яка, незважаючи на власну вразливість, проявила неабияку мужність, аби виступити проти цілої «махіни» – сфери традиційної психіатрії США і тим самим почати надихати на зцілення жінок по всьому світу.

Християнському коучу Террі Савіль-Фой, яка, незважаючи на власну вразливість, проявила неабияку мужність, аби одного дня переступити через свою неймовірну невпевненість і заснувати своє міністерство й почати вести YouTube-канал, допомагаючи мільйонам жінок по всьому світу віднайти свій голос через віру в Бога.

Дослідниці сорому, страху й уразливості Брене Браун, яка, незважаючи на власну вразливість, проявила достатню мужність, аби взятися за дослідження таких «важких» і «непопулярних» у наш час тем, і наважилася опублікувати чотири книги й публічно виступати на ці теми.

Також я хочу подякувати всім безсоромним чоловікам, які йшли пліч-о-пліч зі мною весь цей час.

Моєму тепер найближчому у світі чоловікові, який, незважаючи на власну вразливість, проявив неабияку мужність, аби пройти зі мною через два епізоди депресії і особливо за його мудру позицію, яку виробив вже в процесі нашої спільної подорожі: «Я не можу врятувати тебе. Тільки ти можеш це зробити. Але я буду супроводжувати тебе на кожному кроці цієї подорожі. Бо саме це значить бути сім’єю».

Брату, який, незважаючи на власну вразливість, проявив неабияку мужність, аби бути поруч, підтримувати й пройти зі мною «і Крим, і Рим». І, за моїми відчуттями, запустити власний мужній процес зцілення й самоініціації.

Татові, який, незважаючи на власну вразливість, проявив неабияку мужність, аби бути поруч і радити мені молитися, нагадуючи, як молитва не раз підтримувала його в особистій подорожі до самого себе.

- А як дякувати Тобі, моя мила Боже, я навіть не знаю. Адже, незважаючи на Твою невразливість, Ти проявила достатню мужність, аби…

- Стоп-стоп! Моя хороша, ти забула, за чиєю подобою Я створила всіх вас? Я – Бог уразливості і Я – Бог уразливих. Моя найбільша вразливість – безумовна любов до кожного з вас. І Я цілу вічність була, є і буду достатньо мужньою, аби підтримувати кожного з вас на шляху до зцілення.

Нехай на все буде воля Твоя.

І навіть у волі моїй – нехай буде тільки воля Твоя.

І навіть у волі нашій – нехай буде тільки воля Твоя…

Амінь.