BLOG на нічку: чотири кроки на шляху до справжнього кохання
Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте про те, через які почуття проходить людина перед тим, як зустріти справжнє кохання.
22 Жовтня 2024
Сьогодні у традиційному блозі на нічку чергова, уже передостання історія з циклу #БезсоромнаЯ від письменниці з Волині Ірини Василенко, яка щиро розповідає про свій важкий досвід депресії.
Сьогодні у традиційному блозі на нічку чергова, уже передостання історія з циклу #БезсоромнаЯ від письменниці з Волині Ірини Василенко, яка щиро розповідає про свій важкий досвід депресії.
Якщо вам є чим поділитися із читачами «Таблоїда Волині», надсилайте свої думки на [email protected].
***
Я добре знала, що таке самосаботаж. Що таке «синдром самозванки». Але ніколи не здогадувалася, яку роль в цих палках у моїх колесах відіграє моє власне его!
Вже ввечері, коли лягла спати й вперше за багато місяців поставила будильник на сьому ранку, в моїй голові почали творитися справжні кошмари. Лежу, згадую бабусю Шуру і прекрасне дитинство, яке вона мені подарувала, практикую вдячність і налаштовуюся на завтрашній серйозний прорив, як тут повна темрява – якийсь чоловік нападає ззаду, приставляє ніж до горла й кричить: «Ким ти себе уявила? Якщо зробиш це – я тебе приріжу!». Відкриваю очі, здмухую це страшне видіння й засипаю. Але він так просто не здавався: цілу ніч приходив до мене в різних образах, але завжди з ножем в руці й з тими ж словами: «Ким ти себе уявила? Якщо зробиш це – я тебе приріжу!»
- Так твоє его намагалося захистити себе, – пояснила мені згодом психолог. – Воно відчуло справжню загрозу, адже ти чи не вперше за все життя збиралася посадовити на трон Самість, свою внутрішню мудрість. І тим самим відібрати безмежну владу в нього. Крім того, біг для его значив вихід за зону комфорту, а воно не терпить найменшого дискомфорту, не терпить жодних змін, не любить виходити на арену й стикатися віч-на-віч зі своїми найбільшими страхами.
Наступного ранку я прокинулася рівно о п’ятій, проігнорувала його погрози й відправилася бігати. Цей крок дуже багато для мене значив. Адже, вирішивши бігати в стані глибокої депресії, я сказала Богу – я довіряю Тобі, я вірю в Твою обіцянку мого повного зцілення, я вірю в Твою безумовну любов. Я вийшла з квартири і, біжучи, проговорювала про себе молитву вдячності.
Перші три дні стали тим, що називається різким проривом. Вже після першого дня бігу симптоми депресії почали слабнути. З’явилися перші несміливі емоції. Почала прокльовуватися надія і віра в себе, свої сили. Я почала знову посміхатися. Проте енергії було вкрай мало. І я ще більше пишалася собою, що, незважаючи на це, вставала щоранку в п’ятій, шостій, сьомій і бігла. Коли було особливо важко, і его знову намагалося обдурити мене думками: «А, може, не сьогодні? А, може, ще трішки поспиш? Там так спекотно/прохолодно сьогодні!», я уявляла, що Вона чекає мене на стадіоні – і я не можу не прийти і підвести Її – Вона ж жодного разу не підвела мене. Це спрацьовувало. І працює досі, місяці потому.
- Я люблю, коли ви демонструєте подібні «стрибки віри». Тому, довго не чекаючи, в одній із медитацій підказала, що досі стримує тебе в твоєму русі вперед, – сказала Вона. Ми сиділи на краю вузького місточка над нашим озером, звісивши ноги й час від часу хіхікаючи, коли бешкетні рибки лоскотали нам п’яти.
- Ти сказала, що мій брак енергії про те, що я не знаю, куди мені рухатися в житті далі. Мені потрібно було зрозуміти свою місію. Проте на шляху до неї в мене була інша серйозна перепона…
- Провівши місяці в депресії, які в сумі склали роки, ти почала боятися знову мріяти й ставити перед собою сміливі цілі.
- Я була готова робити будь-що, лише б не мріяти знову. Це було так боляче, так сильно спантеличувало, адже в голову, наче мухи, налітали думки: «А раптом це знову не моя мрія, а чиїсь очікування щодо мене?», «А раптом знову не доведу до кінця?», «А раптом знову розчаруюся?», «А раптом це знову ввімкнулися мої старі захисти?», «А раптом в мені знову говорить мотив вражати й подобатися?» і ще десятки таких «А раптом»…
- І одного дня Я звернула твою увагу на відео в блозі Террі, як пізнати свої істинні мрії. Що тебе найбільше тоді вразило?
- Вона цитувала Біблію, і всі цитати стосувалися того, що Ти маєш задум для кожної людини, що кожній людині (а не лише обраним) Ти дала унікальні таланти й здібності, що Ти навмисне створила всіх нас дуже різними. І, найголовніше, що Твоїм задумом для кожного з нас є жити й мріяти по-великому, ніколи Ти не задумувала, щоб ми ховалися по своїх кутках, мовчали, відмовлялися від своїх мрій чи жертвували ними заради когось чи чогось. Навпаки, рух у бік від своїх мрій, бажань серця, своєї природи значитиме вибрати депресію, вічне невдоволення, поневіряння й фізичні хвороби.
- Що ще важливого ти тоді збагнула? – запитала Вона, я задумалася. Люблю Її уточнюючі питання – в них завжди є розвиток і рух уперед, до себе.
- Часто обрати жити омріяним життям означає вибрати важче життя. Раніше я думала, що почати жити згідно мрії – значить автоматично стати сміливим, мужнім, перестати боятися й тривожитися. Насправді, йти за своїми мріями часто значить щось дуже протилежне…
- Лише на початку! Потім, як з усім, чому присвячуєш найбільше часу й на чому найбільше фокусуєшся, стає легше й легше! Перелякано змовчиш одного разу – наступного разу страх стане більшим. Мужньо висловиш свою думку одного разу – наступного разу мужність підштовхне тебе до чогось ще сміливішого.
- Обіцяєш?
- Обіцяю…, – посміхнулася Вона мені так, як посміхаються батьки, коли діти засипають їх наївними питаннями.
Свою місію я зрозуміла вже за декілька днів і, як Вона й пообіцяла, енергії стало більше.
- Тоді наступив ще один важливий день у твоєму житті, коли Я прошепотіла, що тепер ти готова до наступного «стрибка віри».
- Ох! Як же я тоді перелякалася! Але особливо не сперечалася, бо на той момент Ти зробила достатньо див, аби я повірила, що зможу повністю відмовитися від стабілізатора настрою.
Тієї ночі, коли я зробила спробу більше його не пити й вперше за два роки заснути природньо, его зробило чергову спробу мене залякати. Цілісіньку ніч мені снився один і той же сон – що якийсь чоловік підкидає мені записки й пише повідомлення в фейсбуці з погрозами вбити мене. Але його вибрики мені були вже добре відомі, прокидаючись щогодини між цими снами, я тільки шепотіла «я довіряю Тобі. Я повністю Тобі довіряю» й знову засипала. Наступної ночі мені більше ніхто не погрожував. Поступово мій сон став спокійним і безперервним. Так я повністю позбулася емоційної і фізичної залежності від усіх психотропних ліків.
- Що ще глобально змінилося з цим рішенням? – запитала Вона.
- В мене з’явилася сильна вранішня тривога. Але я не збиралася більше глушити її пігулками – я почала з нею говорити. Після бігу, коли я щоразу читала молитву вдячності Тобі, вона, як правило, зникала. Проте були дні, які доводилося проживати з нею від початку до кінця. Але це були гарні дні, бо тоді я починала розуміти, що вона мені говорить.
- Вона говорила про досі дуже сильний страх не бути прийнятою іншими і твої очікування, що зможеш віднайти прийняття себе в інших.
- Це було сумно, чесно кажучи. Адже на той момент я так далеко зайшла в любові до себе, прийнятті.
- Нічого сумного в цьому немає, моя хороша. Цей страх є ще однією невід’ємною частиною людського досвіду. Запитай найсміливішу жінку планети, чи він їй знайомий, – і вона підтвердить, що стикається з ним щодня. В такому стані речей є Мій мудрий задум.
- Твій? Задум? – викрикнула я, сповнена надзвичайного подиву. Як таке взагалі можливо?
- Я задумала вас як істот колективних. І Я задумала вас як істот мужніх. Бажання бути прийнятими робить вас небайдужими, вчить співчутливості, змушує жадібно шукати стосунків з іншими й розвивати їх, розвиваючись в них. А мужність дозволяє не застрягати на цьому бажанні й не тонути в чужих очікуваннях щодо себе. І, незважаючи на сильний страх бути неприйнятими іншими, ви можете досі лишатися собою, відкрито висловлювати «непопулярні» думки, сміливо жити згідно власних цінностей.
- Тобто зараз Ти стверджуєш, що ця тривога лишиться зі мною до кінця життя??? – ох і неприємна перспектива, одначе.
- Чому ж? Я ж дала тобі ще одну обіцянку, чи не так?
- Ти про те, що якщо проявлю мужність і до кінця поділюся своєю історією сорому – тривога почне зменшуватися?
- Чи Я не виконую її?
- Частково! Спочатку, дійсно, було так. Як тільки почала виливати її на папір, тривога втихомирилася. Але ось сьогодні, за три дні до понеділка, коли маю опублікувати першу розмову, вона зросла!
- Хіба Я лишила тебе один на один із нею? Хіба не познайомила перед тим ще з однією безсоромною жінкою?
Так, дійсно. Якби не Брене Браун та її книги, я б ніколи не наважилася запустити хежтег #БезсоромнаЯ…
P.S. Щопонеділка я ділитимуся історією свого сорому під хежтегом #БезсоромнаЯ, і для зручності дублюватиму в своєму блозі (iravasylenko.wordpress.com). Всього буде дев’ять історій. Протягом дев’яти тижнів я розповідатиму про те, що надихнуло мене на зцілення і чому небезпечно вірити всьому, що кажуть психіатри. Депресія – це подорож до себе, а не від себе. І тепер, коли ця історія більше не належить мені, я присвячую її всім жінкам, які зараз переживають Темну ніч душі. Якщо ваша дружина, сестра, подруга, мама чи донька знаходяться в депресії – діліться цією історією. Я хочу, щоб вона надихнула кожну з нас бути чесною з собою і вірною собі, незважаючи ні на що і ні на кого.
Бо ти потрібна мені. Я потрібна їй. І всі ми потрібні одна одній!
майн гот, яка ж дурня! До лікаря йти треба, коли депресія і усувати з свого життя те, що призвело до цього стану, а не "бігати і виходити з зони комфорту". Який там до біса комфорт , коли вже організм не витримав на пресінг зовнішніх чинників відповів подібним станом , саме тому й називається "депресія", там суцільний і цілковитий дискомфорт. Ця оптимістично-радісна, на порожньому місці, беліберда, як рецепт і варіант виходу, прийнятна тільки для тих, хто поняття не має, що то воно таке депресія, не депресія то вас була, а звичайні шмарклі, хандра з нудьгою в гіршому випадку.
26 Вересня 2018, 19:31