^{Текст: Тетяна КУШНЕРИК
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Coffee room»}

Анна Дідух – модельєр-дизайнер та викладач кафедри дизайну у Луцькому національному технічному університеті. Роботи модельєра знають й високо оцінюють не лише на Волині, але й на всеукраїнських та світових майданчиках. «Таблоїду Волині» відома дизайнерка розповіла, чому клієнт не завжди правий, для кого готова працювати ночами та чим шокувала батьків.

– Вже традиційно ми починаємо розмову питанням, чому надаєте перевагу – каві чи чаю?

– Зараз найчастіше п'ю молоко і чай. Раніше я дуже любила каву, але вже десь півроку, як стараюся її споживати менше. П’ю, коли треба збадьоритися, але вже пересвідчилася, що міцний чай має такий самий ефект. Надаю перевагу фруктовим чаям, наприклад, дуже смакує імбирний.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6820.jpg[/img]

– Що для вас означають поняття мода, стиль та краса? Це складові одного цілого чи різні речі?

– Краса може існувати окремо від моди. Людина може бути красива не за глянцевим еталоном, а жіночністю, яка манить до себе. На таку людину приємно дивитися. Стиль можна виробити, цьому можна навчити. У сучасному світі за модою стежать усі, від бабусь до діток. До речі, багато молоді допомагає своїм батькам виглядати стильно. А смак буває вродженим і набутим. І в тому, і в іншому випадку добре, коли все поєднується ще зі здоровим глуздом.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6839.jpg[/img]

– Мода циклічна, тобто всі тренди періодично повертаються. Це віяння часу чи дизайнерське бачення?

– Був певний період, коли моду творили, і тоді народилися основні принципи цього бізнесу, яким слідують дотепер. Зараз мало модельєрів, які можуть придумати щось зовсім нове, відкрити. Але молоді креативні люди створюють речі, які виглядають цікаво, сприймаються по новому. Є світові імена, дизайнери, які працюють незалежно від модних тенденцій. Вони самі – мода. Наприклад, Елі Сааб створює своє бачення одягу прет-а-порте і колекції від кутюр. Валентино працює у своїй стихії, «Дольче Габбана» – це ті модні авторитети, які здатні змінити будь-які тенденції і тренди.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6829.jpg[/img]

– А кого серед українських дизайнерів можна виділити?

– Олена Даць створює цікаве і креативне етно, Роксолана Богуцька чудово працює зі шкірою і хутром, цікаві колекції з італійськими мотивами робить Ірина Каравай. Найкращі шоу-покази у Олексія Залевського.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6824.jpg[/img]

– До речі, про етно. Нещодавно українську вишиванку визнали трендом сезону, вона з’явилася на світових показах і в гардеробах зірок. Але часом можна почути, що цим не слід зловживати, бо тоді втрачається смислова значущість національного стилю.

– Модельєри, які створюють етно, не завжди відстежують знаковість символів, які використовують. Це насамперед гарна картинка для споживача. Якщо ж людина хоче вкладати у свою вишиту сорочку чи сукню якусь силу і значимість, слід звернутися до майстра, який виконає індивідуальну роботу, підбере символіку і колористику одягу.

Але я прихильник того, аби розвивати тенденцію етномотивів. Не слід копіювати когось, якщо у нас є свої чудові традиції. Приклад – дизайнер Любця Чернікова та майстерня автентичного костюму «Шляхетний одяг», які чудово поєднують минуле і сучасне, виконують реконструкції старовинного одягу, тобто копіюють його.I

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6854.jpg[/img]

– На комусь із волинських ВІПів ви таке вбрання помічали?

– Дехто з місцевих артистів бере вбрання у краєзнавчому музеї. Реконструкцій не помічала, але чимало волинян носять сорочки своїх бабусь і прабабусь і пишаються цим.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6886.jpg[/img]

– А Ви маєте вишиванку з історією?

– У мене є багато подарованих старовинних вишиванок. Я їх дуже рідко одягаю. У одній із моїх колекцій є сукня в етностилі, яка вже об’їздила півсвіту, настільки часто її беруть на виступи артисти.

– Знаю, що були випадки, коли Ваші сукні копіювали, тобто фактично вкрали ідею.

– Я була така обурена! Здалеку вона виглядала як моя, але зблизька різниця дуже помітна. Бо ж її створили люди, які не знали технології виготовлення. Хоча виглядала гарно (сміється, – авт.).

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_7020.jpg[/img]
[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6895.jpg[/img]

– Звідси наступне питання: в Україні дуже недосконалий захист авторського права. Творчі люди часто не можуть захистити свої майнові права.

– Для модельєра це дуже важко і дуже дорого. Довести своє авторство можна лише тоді, коли ви вигадуєте щось цілком нове і запатентували це. А в решті випадків це практично неможливо. Навіть якщо ти захистив свій виріб авторським правом, то довести, що цю ідею у тебе вкрали дуже-дуже важко.

У модному світі було багато скандалів, пов’язаних із крадіжкою ідей, але автором визнавали того, хто перший показав річ у фешн-світі. Легко взяти щось гарне, трохи змінити і заявляти, що це ти придумав. Але це дуже помітно професіоналам. Талановита людина не означає успішна. Щоб досягти чогось у світі дизайну слід мати креатив і величезну працелюбність. Заявити про себе дуже легко, коли у тебе багато грошей.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6891.jpg[/img]

– Чому вчите своїх студентів? Якісь професійні секрети є?

– Студентів найперше слід зацікавити, бо часто вони не зовсім розуміють, куди потрапляють. Легко працювати з тими, хто чітко знає, чого хоче, яке русло буде підкорювати. Часто студентів слід навчати азам – намалювати ескіз, як подати його так, щоб замовник закохався у майбутню річ з першого погляду. У житті не буває таких людей, яких ми малюємо на ескізах. Я завжди агітую їздити на конкурси, але зараз це великі фінансові витрати. А моделювання одягу – дороге задоволення, бо і тканини, і фурнітура коштують грошей.

[img data=wat]21_07_2016_221368051/img_6871.jpg[/img]

– У відомому фільмі «Диявол носить Прада» розкрита тема того, що фешн-індустрія затягує і змінює людей. Ви це відчули?

– Я виростала у майстерні, мої батьки займаються дизайном одягу, тому питання, ким я стану, не виникало. Взагалі у мене три освіти – живописець, магістр дизайну і мистецтвознавець. Перше замовлення виконала у шість років, колекції почала робити у двадцять, далі почала перемагати в конкурсах.

Ця індустрія мене не просто затягнула, вона мене виховала. Було багато цікавих пропозицій щодо роботи, але всі вони передбачали, що потрібно буде переїхати з Луцька і починати все з нуля: шукати майстерню, наймати людей, перевозити техніку тощо. Наразі мені вигідніше працювати в Луцьку.

Але місцем, де я б хотіла працювати, залишаються Арабські Емірати. Там є простір, ринок і гідна оплата праці. Чи здійсниться моя мрія – покаже час. В Україні дизайнерський одяг дорогий, і часто люди кажуть, що це занадто високі ціни для українських маловідомих дизайнерів. Але це скоріше питання того, що для них важливіше – бренд, тобто ярлик з написом, чи оригінальність речі.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6890.jpg[/img]

– Чому так склалося, що в Європі до моди ставляться спокійно, а у нас прийнято ходити на роботу на 12-сантиметрових підборах?

– Жінки з пострадянських країн за кордоном дуже вирізняються. Але навіть будинки моди для європейських країн і для колишніх країн СРСР створюють зовсім різні колекції. Яскравий приклад – популярний бренд Zara. Придивіться, наскільки відрізняються їхні речі в українських бутиках, і за кордоном. Але це пояснюється тим, на що в тій чи іншій країні є попит. Поки наші жінки прагнутимуть стразів, пайєток, синтетики і суцільних декольте, їх будуть створювати. Цікаво, що у нас купують більше дорогого одягу, ніж у значно заможнішій Європі.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6919.jpg[/img]

– Чи замислювалися над тим, щоб відкрити свій бутик?

– У 2008 році я навіть почала над цим працювати. Але «прийшла» криза і я зрозуміла, що не слід цього робити, бо я тільки втрачу гроші. Наразі я не бачу в цьому потреби. Я – прихильниця індивідуального пошиття, коли, одяг шиють для конкретної людини.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6936.jpg[/img]

– Часто потрібно шукати особливий підхід до вибагливого клієнта?

– Зараз усі клієнти вибагливі, їм потрібно догоджати (сміється – авт.). Просто є люди, які приходять до тебе з позитивом, і від таких клієнтів я кайфую. Для них готова шити днями і ночами. А є ті, хто морально тисне. Хоча я стараюся згладжувати конфлікти, але переконалася, що клієнт не завжди правий. Особливо, коли людина не розуміє, що їй личить, а що ні. Потім доводиться переробляти. Важко працювати з нареченими, бо це особлива, нервова аудиторія.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6901.jpg[/img]

– Над чим зараз працюєте?

– Над етносукнями для колекції і вечірнім вбранням для дівчат-учасниць «Міс Україна». Це потребує багато часу, натхнення і терпіння.

– Як Ви ставитеся до думки, що жінка прикрашає сукню, а не навпаки.

– Не завжди. Іноді річ міняє жінку, розкриває її. Сукня має дарувати відчуття, що ви – королева. Дуже впливає на образ жінки її взуття. Підбори – це важливо. Невеличкий каблучок змінить вашу поставу і ходу, «підтягне» сіднички, зробить ніжки стрункішими і довшими.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6941.jpg[/img]

– Хтось із дизайнерів сказав, що взуття без підборів можуть собі дозволити мільйонери і домогосподарки. Якщо ви не відноситеся до цих категорій, краще виберіть хоч мінімальний, але каблучок.

– Це актуально для нас, слов’янок. В Європі підбори носять ті, хто їздить на роботу на машині. У громадський транспорт на підборах не ходять.

– Скільки коштує вбрання від Анни Дідух?

– Вартість пошиття – від 500 гривень. Якщо це ручна робота, то вона оцінюється в годинах – скільки часу ти вишиваєш чи оздоблюєш виріб. Готова сукня з хорошої тканини – від півтори тисячі. Найдорожча сукня, яку я шила для Луцька – весільна за десять тисяч. Основна стаття витрат – це тканина і фурнітура.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6970.jpg[/img]

– Що останнім часом вплинуло на Вас? Це може бути людина, книга, музика, подія…

– Найбільше натхнення я отримую від подорожей. Останній переглянутий фільм, який мене приємно вразив – «Найкраща пропозиція». Люблю детективи і драми. Переглядаю багато конкурсних короткометражок. До речі, вважаю, що могла б зняти фільм. Часом у мене перед очима мигтять кадри, які могли б стати частиною картини. Слухаю різну музику, одну для настрою, іншу – для роботи.

Багато читаю мистецтвознавчих книг, бо зараз готую кандидатську дисертацію. Із художніх творів – класика, яку не любила в школі. Вона зараз зовсім інакше сприймається. А наступного року я хочу видати свою першу книгу пригод. Це буде дитяча книга, сюжет у ній пов’язаний з кравецькою майстернею. Але це буде вже після захисту дисертації.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_6966.jpg[/img]

– Ви найперше творча особистість чи науковець?

– 100 відсотків – творча людина. Я шульга. Крім того, я «сова», лягаю спати під ранок і волію пізно вставати. Хоча коли о пів на дев’яту починаються пари, це не вдається. Зараз літо, і така благодать, коли можна поспати довше! Щодо характеру, то я можу бути різною: дуже серйозною, наприклад, з колегами та студентами.

За натурою я – лідер. Зіркової хвороби у мене нема. Найбільше в житті мене стимулює конкуренція. Якщо ти хочеш у житті чогось досягнути, у тебе має бути серйозний суперник. Але перш за все я творець. Мої батьки були шоковані, коли дізналися, що я стану науковцем. Вони навіть були проти вступу в аспірантуру. Але поєднання творчості і науки – моє рішення.

[img data=wat]21_07_2016_575443075/img_7005.jpg[/img]