Уже майже рік Тетяна Должко допомагає переселенцям із Сходу та Криму, пораненим воякам, сім’ям тих бійців, які загинули. Вона разом з іншими волонтерами заснувала групу «ВолиньSOS», яка активно співпрацює з волонтерами не лише в Україні, а й за кордоном.

[img data=def]10_03_2015_1995146366/dolzhkr5.jpg[/img]

«Люди не могли дати собі ради в новому місті»

«Коли торік у травні до Луцька почали їхати переселенці зі Сходу, зрозуміла, що не можна стояти осторонь. Почала їм допомагати. Так стала волонтером. Це було моє свідоме рішення», ‒ каже Тетяна Должко.

Жінка розповідає, що спочатку було дуже важко, адже з кожним днем таких сімей більшало. Потрібно було думати, де взяти одяг, гроші, продукти харчування та куди поселити людей. До волонтерів долучилися й самі переселенці, допомагали підприємці та бізнесмени.

[img data=def]10_03_2015_1505430127/ljkrj4.jpg[/img]

«Дуже тісно почали працювати з волонтерською організацією «Восток SOS». Вони нам дуже допомогли, присилали багато речей, – розповідає волонтерка. – Від переїздів та змін клімату хворіли діти переселенців. Мене могли розбудити о третій ночі та попросити допомоги, бо у когось піднялася температура. Люди не могли дати собі ради в новому місті».

Коли розібралися з переселенцями, то сформували свою волонтерську команду. З’явилися активісти-переселенці з Луганська. Тоді й придумали назву – «Волинь SOS» і почали допомагати сім’ям, в яких загинули родичі.

«Особливо багато загиблих було після Іловайського котла та Волновахи, – каже Тетяна. – Почали допомагати дітям і вдовам. Вийшли на зв'язок із діаспорою за кордоном. З Німеччини та Лейпцига прислали багато медикаментів, одягу, продуктів харчування, побутової хімії. Вони нам дуже допомагали».

[img data=def]10_03_2015_1995146366/dolzhko2.jpg[/img]

Військова форма – джинси, тапки і халат

Восени у волонтерів почалася паніка: не знали, у що вдягнути та взути солдатів, адже наближалися перші морози.
«Наші хлопці воювали у джинсах, які були на кілька розмірів менші та не застібалися в талії, ‒ розповідає вона. ‒ Тому вони перев’язували штани резинкою. Ходили в гумових тапочках, а щоб не ходити босими, одягали три пари шкарпеток».

Волонтерка каже, що «ВолиньSOS» ніколи не відсилає допомогу комусь одному, а відразу всім.

«Днями зібрали на схід дівчат-зв’язківців із Маріуполя та повністю екіпірували дівчину-снайпера, ‒ розповідає Тетяна. ‒ Іноді люди самі нас знаходять. Якось прийшов хлопчина, побачив наше оголошення на стовпі. На ньому була величезна форма, а рукави – у кілька разів загорнуті. Каже: «Нам усе дали в частині, але на мене все велике». А сам маленький такий зростом. Попросив йому допомогти. Ми позгрібали усе, що було на рахунках, і купили йому нормальну форму. Ніколи не відмовляємо у допомозі».

[img data=def]10_03_2015_1458558234/dolzhko3.jpg[/img]

Волонтерка каже, що «ВолиньSOS» не лише волинським бійцям допомагає, а й воякам з інших областей.

«Немає різниці, з якої області хлопці. Нашим волинським бійцям багато хто допомагає, – зізнається Тетяна. – Без допомоги лишаються донецькі, луганські, миколаївські хлопці. Там зовсім не налагоджений волонтерський рух. Їм ніхто не допоможе, ніхто не вдягне і не купить каску. Від цього серце крається. Вони воюють в тому, в чому є. Але серед них є теж патріоти. То чому ми маємо їм не допомагати?»

До «ВолиньSOS» часто телефонують маріупольські волонтери та зі сльозами на очах кажуть: «Знаєте, там разом із вашими і наші служать. Закиньте їм хоч щось. Бо у нас люди такі тупі, що ми вже місяцями збираємо гроші, а не назбирали навіть не те що на берці, а на звичайні чоботи...».

«Ці хлопці були дуже раді допомозі, – каже жінка. – Виявляється, що вони до цього часу не знали, що є сухі борщі. Коли передали їм першу партію, то вони були щасливі, бо до цього їли тільки вермішель швидкого приготування».

За словами волонтерки, багато підрозділів забезпечені усім необхідним. Але є й такі, які досі воюють у джинсах.

«Приїхав хлопець із розвідроти й показав нам фото. Там чоловік з їхньої частини, який два метри зростом, воює в халаті. Бо на нього не знайшлося форми. А під спід одягає три кофти. Таких випадків чимало», – розповідає вона.

Іноді хлопці телефонують волонтерам і жартують, що скоро шкарпетками у ворога «стріляти» будуть. Просять привезти їм замість одягу тепловізори та навігатори.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: НОВОРІЧНА ФОТОСЕСІЯ ВОЛИНСЬКОЇ ВОЛОНТЕРКИ

«У мене навіть квартира завалена речами для військових»

[img data=def]10_03_2015_1995146366/dolzhko3.jpg[/img]

Волонтерка ділиться, що насправді їй дуже важко морально.

«Деякі жінки в інтернеті вибирають собі гарненькі сукні та косметику, а я приціли вивчаю та автомати, – жартує Таня. – Я виснажилася морально і фізично. Іноді плачу цілими днями. Здається, що «зірветься дах». Коли всі готувалися до Нового року та Різдва, то я збирала і проводжала хлопців з Нацгвардії. Ще 31 грудня до останнього просила гроші зі скринькою в руках, щоб вони не їхали голі й босі. Дивлюся на їхні оченята, а вони усі ще такі діти. Питаю: «Куди їдете хоч знаєте?», а вони тільки головами кивають. Це дуже боляче. Іду вулицею, у всіх свято в голові: хтось подарунки купує, хтось уже святкує. Поки біда не докотилася до хати, то ніхто цього не зрозуміє. Боляче, що вони кинуті державою. Боляче, що не всі розуміють, що ми один народ. У нас в країні біда, і ми маємо триматися разом».

Тетяна часто провідує поранених у госпіталях. Каже, що вони дуже раді відвідувачам і щасливі, що їх не забувають.

«Я вже на усе життя наперед наобіймалася. Вони такі раді, що не випускають з обіймів», – ділиться жінка. Волонтерка запевняє, що найважче для неї ‒ поєднати сім’ю та роботу.

«Чоловік та діти вимагають до себе уваги, ‒ каже Тетяна. ‒ Іноді доводиться вночі кудись бігти. Мій чоловік стомився від цього. У мене навіть квартира завалена речами, які потрібні військовим. Але це не означає, що я кинула сім’ю. Кожна жінка залишається мамою і дружиною у своїй сім’ї. Тільки доводиться дуже часто кудись вириватися і бігти».

За словами Тетяни, її діти уже дуже добре знають, що таке війна: «Питаю доньки, який подарунок їй купити, а вона каже: «Автомата, щоб бандитів стріляти»
 
Розмовляла Лілія БОНДАР