Співачка з Луцька розповіла, як школа ледь не зламала їй життя

Солістка відомого гурту «АССА» лучанка Тетяна Власова розповіла, як школа ледь не зламала їй життя. Про випадок, який лишив неприємний спогад, співачка розповіла на своїй сторінці у Facebook.

Ситуація трапилась у випускному класі і вирішилась на користь артистки виключно завдяки наполегливості та рішучості її батьків:

«Школу я любила до того моменту, доки вона ледь не зламала мені життя.

Це я, звісно, зараз дуже пафосно. Але, чесно кажучи, не знаю, як би все склалося, якби не історія, яка трапилася зі мною наприкінці випускного року.

Я завжди була тією ученицею, про яку з першого ж дня у школі кажуть «У неї буде золота медаль». З першого по одинадцятий клас в моєму табелі не було жодної оцінки нижче п’ятірки і жодного бала нижче 10 (уже по 12-бальній системі). Ні у кого, взагалі то, ніколи не було жодних сумнівів в тому, що школу я закінчу із золотою медаллю.

Але втрутився злий рок. За два місяці до випускного вчителька медицини (не якогось головного предмета, а медицини!) промахнулась і у шкільному журналі замість дівчинки, яка була записана після мене, поставила «вісімку» навпроти мого прізвища. Майже відразу опам’яталася і виправила «вісім» на «десять». Але журнал у випускному класі – священна книга і будь яка описка там, особливо якщо мова йшла про медаліста, могла стати роковою.

В результаті я опинилася в списках «срібних».

І це був великий удар.



Один за одним я здавала випускні екзамени на найвищі бали, а навпроти мого прізвища вперто красувалася зловісна буква «С» - «срібна». Вдома я плакала і казала мамі, що не розумію, як так взагалі може бути. Адже я заслужила своє «золото», а його у мене хочуть забрати.

Мої найкращі в світі батьки жодного разу не сказали мені: «Таня, так буває, на ці медалі все одно ніхто не дивиться». Мій найкращий в світі тато вів довгі розмови з класним керівником, завучами і директором. Він не просив, а доводив, що я гідна отримати свою медаль. Марно – ніхто не хотів брати на себе відповідальність за мою виправлену «десятку» з медицини. Адже, не знаю як зараз, а в той час це означало, що повинні «полетіти голови» - вчителька, завуч, директор ризикували отримати догани за недогляд. А, можливо, і штраф. Все серйозно.

В якийсь день моя найкраща в світі мама зібрала по всьому будинку всі мої заслуги-дипломи-грамоти. Вчитися і перемагати я любила вже тоді, тому пачка вийшла досить громіздка. З нею мама вирушила в міський департамент освіти прямо до начальника. Якимось дивом він її прийняв, вислухав і на наступного дня запросив до себе мене. На цій зустрічі я чесно розповіла йому, які у мене плани на життя, що я планую вивчати і чого хочу добитися. Суворий на вигляд начальник трохи помовчав і сказав мамі: «Я вам обіцяю, що Таня свою медаль отримає».

Так і вийшло.

Тоді, багато-багато років тому, я вперше дізналася, що ти можеш бути кращим, але постраждати через чиюсь помилку. Але головне, що я зрозуміла - те, що справедливість перемагає завжди. Просто іноді за неї потрібно боротися.

І до сих пір кожна моя перемога - заслуга моїх кращих в світі батьків. Тому що боротися мене навчили саме вони.

А фотографію зі свого випускного я, звичайно, нікому не покажу, бо там у мене зайва вага і моторошна зачіска…»