_{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}
 
Лучанин Віталій Коновалюк (більш відомий як Віталій Аладдін) – екстремал, який своїми несподіваними витівками змушує швидше битися серце і холонути кров. Він не втомлюється дивувати і вражати: то стрибне з автомобільного мосту на потяг, то прогуляється на висоті 60 метрів, то вилізе на дев’ятий поверх будинку по виступах на стіні. І все це без жодного страхування!

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0538.jpg[/img]

Ексклюзивно для «Таблоїда Волині» Віталій розповів про страх, емоції, марафони, думку інших та щастя. До речі, місце для інтерв’ю із рубрики «Словопортрет» теж обрали нестандартне – дах будинку.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0540.jpg[/img]

Читайте також: Луцький екстремал-паркурщик без страховки виліз по стіні на дах дев’ятиповерхівки

Про те, як все почалося
Спершу були народні танці, їздили з виступами по Волині. Для фаєр-шоу мені це потім дуже згодилося, бо допомогло розвинути пластику. Років шість ходив на ушу, цікавився роликами… Такий екстремальний напрямок у мене був постійно. Я ставлю мету і досягаю її, а якщо не виходить досягнути одразу, то процес втілення дарує багато нових ідей.  Років шість тому з’явилося у житті вогняне шоу, перші успіхи у якому прийшли якось одразу. Стрибки через вогонь, трюки – у нас є багато такого, що бояться робити інші театри. До того ж, кожна маленька перемога у спорті допомагає долати життєві труднощі.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0572.jpg[/img]
[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0575.jpg[/img]

Про театр вогню «Аладдін»
Зараз наш театр переживає такий собі підйом. Багато нових ідей, творчих планів, нові учасники, нові постановки, нові трюки, нові ефекти. Наприклад, використовуємо кольоровий дим, робимо автоматичні запалення, імпровізаційні вибухи, іскри на титановій основі.

На кожен виступ ми намагаємося зробити щось нове, щоб це передусім було цікаво нам, бо люди часто бачать таку виставу вперше, і для них усе класно, а нам для себе хочеться вдосконалюватися. Ми один з найсильніших театрів вогню Волині. Тричі на рік до нашого колективу долучається ще дівчинка з Чехії, тоді наш рівень зростає ще більше.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0542.jpg[/img]

Про назву театру
Чого «Аладдін»? Було багато варіантів, але інші не прижилися. Гарна назва, людям запам’ятовується, та й хотілося чогось такого казкового. Насправді, з мультиком воно не дуже пов’язано, швидше із атмосферою тих часів. Зараз взяли собі ще лампу Аладдіна, то буде такий собі наш символ.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0579.jpg[/img]
[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0583.jpg[/img]

Про експерименти з висотою
Це був спосіб бороти свій страх. Зробивши трюк на висоті, ти часто по-іншому сприймаєш гру з вогнем, бо є з чим порівняти. Якби не було чогось ще, то я міг би і вогню боятися. Вперше з’явилася ідея на Київському майдані повиснути на руках на бетонній плиті, але задум дуже довго продумував і зважував, не з дурної голови було. Усе робилося поступово, з невеликих висот (метра 2-3), але максимально витривало.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0585.jpg[/img]
[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0545.jpg[/img]

Я досліджував край висоток, по яких хотів пройти, спершу просто стояв і дивився вниз, звикав, боров страх. Усі ці експерименти – абсолютно виважене, а не імпульсивне рішення. Дещо готується тиждень, поки ретельно вивчаю місцевість, налаштовую себе, беру до уваги усі можливі складніші чи простіші варіанти розвитку ситуації.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0587.jpg[/img]

Емоційною є сама ідея, а її втілення дуже раціональне і тверезе. Скажімо, задум стрибнути із мосту на потяг визрівав у мені десь років зо три. Перед великими втіленнями треба час від часу тренуватися у маленьких, щоб не втрачати форму, тобто ходити  на висоті по якихось балках, трубах, парапетах.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0593.jpg[/img]

Коли працюєш над собою, то виходить. Якби не працював, то теж казав би, що усі, хто цим займається, – дурні. Те, чим я займаються, –  не більша фортуна і екстрим, ніж їсти шаурму, куплену на ринку (сміється – авт.).

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0548.jpg[/img]

Про страх
Усім страшно. Зараз, коли вперше щось роблю, то теж страшно, але це лише в голові, це те, з чим можна боротися. Страх висоти – річ індивідуальна і відносна, тим більше, що з часом ти звикаєш, і він минає. Правда, конкретних страхів, які отак зараз можна назвати, у мене немає.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0599.jpg[/img]
[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0620.jpg[/img]

Про думку інших
Відсотків 99,8 людей скажуть, що мені нема чим зайнятися. Вони це бачать збоку як показ чогось не дуже здорового, а я – зсередини, і мені воно виглядає як постійні тренування і вдосконалення себе.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0553.jpg[/img]

Я, наприклад, не люблю класичну музику, не розумію її, але ж я не підходжу до скрипаля, щоб сказати йому: «Ей, чим ти тут займаєшся? Ти сидиш і нічого не робиш, просто пиляєш смичком по дереву, йди щось роби!». Йому ж це приносить задоволення, от і мені в кайф те, що я роблю.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0609.jpg[/img]

Один позитивний відгук на те, чим я займаюся, перекриває для мене сотні негативних. Якщо зустрічаю хоч єдиного однодумця, то мені цього достатньо. Стільки людей стрибають з парашутами, катаються на скейтах, займаються роуп-джампінгом – і ніхто ж їх не засуджує!

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0556.jpg[/img]

Про емоції
Якось нема такої аж гордості від підкорених вершин… Я не люблю ризикувати, усі ризики розплановані і враховані. До кожного проходу на висоті готуюся дуже ретельно, саме тому адреналіну менше. Якби все базувалося на емоціях, коли задумав і одразу ж втілив, ризикуючи усім, тоді враження були б яскравіші.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0626.jpg[/img]

Перед кожною метою я зосереджуюся настільки, що у мене нуль емоцій, просто з холодною головою іду до цілі. Після підкорення настає момент задоволення, але то швидше така собі галочка, яку ставлю у свій список досягнень, ніж якась феєрична емоція. Є внутрішня радість, яка не заважає фізичній реалізації мети. Може, з часом будуть якісь інші емоції, але поки це просто приємний післясмак від того, що вийшло.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0630.jpg[/img]

Часто хочеться втілити щось інше одразу ж після втілення попереднього, але іноді морально треба відпочивати, відключити голову і думки. Тоді допомагають просто звичайні тренування, прес, відтискання, біг…

Про мету
Ніколи не ставлю легких цілей. Ні у житті, ні у фаєрі, ні в експериментах із висотою чи витривалістю. Якщо мета проста, то мені нецікаво її досягати. Не хочеться визначати важливими для себе ті завдання, яких може досягти абсолютно кожен. Періодично закидаю якісь види діяльності, щоб скучити за ними. Ставлю іншу мету, нову і невідому, тоді досягати її стає складніше і цікавіше.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0560.jpg[/img]

Про ставлення близьких
Це постійна боротьби. Стараюся пояснити сім’ї, що ризику немає, що усе прораховано. Іноді вони розуміють, але перед кожною новою метою їм знову треба усе пояснювати і заспокоювати. Дівчина теж екстремалка, розуміє мене, повністю підтримує, але теж переймається, звичайно.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0640.jpg[/img]
[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0647.jpg[/img]

Про історії з трагічним фіналом
Бачте, у кожній сфері є свої ризики, але часто хтось не займається екстримом, а просто їде у маршрутці і потрапляє у смертельні аварії. Якщо думати про чиїсь невдалі спроби підкорити якусь висоту, то будеш сам себе неправильно налаштовувати, боятися. Нащо думати про погане, якщо ти навпаки усім життям намагаєшся нести якесь світло! У мене ще дуже багато справ, тож нікуди туди я не збираюся.

Про марафони
Бігати ніколи не любив, бо вважав, що це дуже нудно. А потім почув, як знайома пробігла марафон, і в мене загорілася така ідея. Бігав спершу 10-15 км, чергував, складав програму, комфортну саме для мене.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0563.jpg[/img]

Перший півмарафон (21,1 км) пробіг за 1 годину 48 хвилин, результат дуже потішив. А на 41 день після того, як взагалі почав бігати, вирішив підкорити марафон (42,2 км). Фізично ти не знаєш, що це таке, тож головне було підготуватися морально. Бігав у школі №5, загалом вийшло більше 105 кіл. Головна насолода у цьому: тобі все одно, що відбувається довкола, і жодних думок. Це звільняє від зайвого і по-своєму розслабляє.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0645.jpg[/img]

Про показовість
Я це роблю не для когось, а для себе. Нікому не зможу довести, наскільки мені це важливо, та й не треба витрачати час на порожні доводи. Це те, що мені подобається, це моє життя.

На моєму каналі в You Tube всього кілька відео, канал не монетизований, тобто заробітку не приносить. Я не прагну популярності у такий спосіб, я просто так живу. До того ж, ми постійно попереджаємо, що повторювати наші трюки без підготовки не можна.

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0570.jpg[/img]

Про майбутнє
Впевнений, що прагнення відчувати екстрим залишиться зі мною назавжди. Ніколи не зміг би працювати в офісі на постійній сидячій роботі, повісився б на шнурку від  комп’ютерної мишки (сміється – авт.). Для мене рух – це життя. Якщо кілька днів не займався, то відчуваю себе шматком… ковбаси.

Про щастя
Найкраща мотивація – відчуття результату, якого ти чекав. Щастя – це коли людина абсолютно вільна, не обмежує себе рамками, не заковує у комплекси, вміє та любить насолоджуватися моментом і не боїться пробувати нове. Варто відкриватися життю, щоб по-іншому сприйняти його!

[img data=wat]29_06_2017_1422896506/img_0648.jpg[/img]

 ***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].