^{Текст: Юлія ДЗЬОБИК}

Бувають такі герої, яким тісно в межах однієї рубрики, бо ж так багато хочеться розповісти. Саме тому для знайомства із виконувачем обов’язків заступника начальника луцького відділу поліції, майором поліції Юрієм Сидоруком «Таблоїд Волині» залучив аж дві тематичні рубрики – «Про що говорять» і «Словопортрет».

А все для того, щоб розповісти вам особливу історію життя, відданості професії та життєствердної філософії в суміші із гумором. Ми «підслухали» про що говорять у луцькій поліції та змалювали словами автопортрет чоловіка, який називає себе абсолютно щасливим.

***

У 2001 році мене призвали в армію, служив у лавах внутрішніх військ. Через рік був демобілізований і скористався шансом піти працювати в міліцію. Загорівся бажанням, тому що в такий спосіб ще й можна було отримати вищу юридичну освіту. Одразу поїхав додому в Камінь-Каширський район, зібрав документи. Працював і вантажником, і підсобником на будівництві, а паралельно оформлювався у батальйон ППС, щоб піти навчатися у школу міліції у місті Щастя. Пройшов, усе здав сам, без будь-якої допомоги.

***

Це був дуже цікавий період, цікава доля! Зйомні ліжка, навіть не кімнати чи квартири. В одній квартирі жило 5-6 людей, яких я навіть не знав, але цікаво було.

У школі міліції вчився півроку, а в 2003 зі званням молодший сержант я почав працювати у першій роті батальйону Патрульної служби міліції Луганського міського управління.

4

Нагороди Юрія

***

У 2004 була Помаранчева революція, так склалося, що дуже високо цінувалася українська мова. Я подав документи до Луганського університету внутрішніх справ. Було три екзамени – право, історія і українська мова. Після написання диктанту з української мені сказали, що я точно поступлю, то навіть вже не переживав. Була така фішка, на Донбасі мало володіли українською, а писати нею могли ще менше. Тому вступити на факультет правознавства мені якраз дуже допомогла вступити мова. Навчався заочно, а паралельно працював у тому ж батальйоні.

***

За цей період я одружився, в нас народилася старша донька. У 2010 отримав перше офіцерське звання, посада моя була – інспектор автотранспортної групи. Потім був командиром взводу, а згодом так якось сталося, що одразу призначили заступником командира батальйону ППС.

***

А потім 2013-й. Майдан. Були певні моменти, охороняли в Луганську адміністрацію, так якось час пройшов. Захопили наше ГУНП,  я сказав керівництву, що готовий служити народу України і швидко прийняв рішення вивозити сім’ю (на той час було уже двоє дітей) до своїх рідних у Камінь-Каширський район. А сам, як зараз пам’ятаю… Поїхав у Камінь-Каширський, купив форму і поїхав у Сватове на блок-пост. Мене відразу призначили старшим. Остання моя посада там – заступник начальника по громадській безпеці міста Лисичанськ після його звільнення.

***

2,5 роки в АТО пробув. Без ротацій. Коли йшли бойові дії, стояли одні завдання, коли місто звільнили,  – інші. Бувало, що кілька місяців зарплати не було, поки все внормувалося. Після звільнення міста треба був час, щоб дізнатися, український це міліціонер чи ні. Хтось патрулював місто із сепаратистами, хтось взагалі втік, а потім всі повертаються і тут треба проводити особливу комунікаційну роботу.

А взагалі там було легко. Страшно теж було, але і легко. Не було звітів, паперів, ти кожного дня знав, що робити. Зранку зачистка, потім щось інше. Є чіткий план. Сади зацвіли, потім врожай фруктів-овочів, було що їсти.

2

Ми жили в кабінетах міськвідділу, далеко звідти ніхто не відходив. І вже десь на день третій-четвертій після звільнення міста до нас пригнали на тягачі пожежну машину, яка не працювала. Ви собі уявити не можете нашого щастя, коли ми почали використовувати її як душ!

Те, що машину довго не використовували, ми одразу зрозуміли. Просили не світити собі телефонами, щоб не видно було кольору води (сміється). Запаху теж не передати!  Але повірте, це було щастя. Ми одразу і душ приймали, і речі прали. Я цього не забуду ніколи!

***

До 2016-го пробув там, потім покликали мене в іншу область. Я зрадів, бо якраз в Нікополі були хороші умови для того, щоб підлікувати молодшу доньку. Там ми пробули з сім’єю до 2018, а далі я зрозумів, що треба якось визначатися в житті. Бо фактично, крім своїх «жигулів» за 17 років нічого не нажив, треба десь зупинятися. Набрав своєму товаришеві Сергію Козаку і запитав, чи нема можливості перебратися кудись ближче до рідних країв. Він запропонував роботу в превенції, (а якщо по-старому, то начальник дільничних міста Луцька). У мене на той час була вища посада, але я був згоден на все (сміється). Це не пафос, але я знав, що не пропаду.

***

Я знаю, як робиться робота. Вмію працювати чесно, не боюся роботи. Бо відчуваю і знаю, що щось у цій країні змінюється, і такі люди будуть потрібні. Перевівся сюди і за рік тут готуюся до призначення на посаду заступника начальника луцького відділу поліції.

***

Що входить у мою роботу? Контроль за дільничними, інспекторами ювенальної превенції, які займаються матеріалами неповнолітніх, уся дозвільна система, тобто перевірка ведення обліків мисливців і новий підрозділ – поліція діалогу, які під час будь-яких заходів намагаються згладити і вирішити конфлікти словами, розмовою, без силових методів.

3

Вказівки «поліції діалогу»

***

Дуже не люблю кабінетну роботу. Мені треба десь їздити, щось робити, вирішувати. Ставити завдання і вирішувати їх.

***

Робочий день починається з того, що о 8.20 проходить інструктаж, так звана «перезмінка» у міськвідділі. Потім мій начальник превенції отримує матеріали, і на 9.00 тут в нас збираються дільничні офіцери поліції за конкретними планами дій на день. Також у нас є аналіз роботи кожного працівника, я показую, де і що треба підтягнути, доопрацювати. У зв’язку з карантином зараз ми не збираємося повним складом. Тим більше, буває, що дільничні зайняті уже з самого ранку, тоді вони отримують завдання наперед.

***

(А далі починається насичений робочий день із купою дзвінків, зауваженнями підлеглим, кооперуванням дій, моніторингом схем і зведень. Здавалося б, звичайна кабінетна робота, але ні. Сьогодні, наприклад, тут усі продумано готуються до мітингу під ОДА. Навіть кава стає вже не повільним процесом, а механічною дією – авт.).

Я не кавоман, можу пити абсолютно будь-яку. Це вже швидше такий ранковий ритуал, ніж якесь смакування. Вранці спокійно можу прокинутися і без кави, ставати з ліжка о 6.00-6-15 – це вже звичка. А загалом я в їжі неперебірливий, борщ можу їсти тричі на день (сміється – авт.).

Перша вранішня кава

***

(У кабінеті висить карта-схема районів Луцька, питаємо про найбільш кримінальні – авт.).

Неправда, що ДПЗ – кримінальний район, от неправда! Просто у спальних районах, наприклад, скупчення населення більше, саме тому там можливі більше правопорушень.

Повірте, Луцьк дуже мирне місто, дуже. Мої луганські і дніпропетровські колеги не вірять, що тут ще є будинки, де на перших поверхах вікна без решіток. Бо в них уже до третього поверху все з решітками.

Коли купляєш каву в Луцьку, тобі кажуть «гарного дня»! Не звертали увагу? А я звертав, моя дружина теж. Ми думаємо, що так всюди, але насправді ні.

***

Зараз в нас з’явилася ще одна задача – встановлюємо контактних осіб хворих на коронавірус. Приходять списки хворих, ми паралельно зв’язуємося з лабораторним центром, з’ясовуємо контакти, дзвонимо хворим, дізнаємося, де вони бували, з ким спілкувалися. І працюємо в цьому напрямку.

***

Люблю, щоб в кабінеті грала музика. Українська. Телевізора я не дивлюся, а музика допомагає налаштуватися на роботу. Має щось шуміти в кабінеті, щоб не просто тиша була.  Люблю народні пісні, люблю сучасних виконавців. Головне, щоб щось таке, веселіше.

2

***

Дільничний в межах своєї компетенції спілкується з людьми, обходить території. Знаєте, краще за тих бабусь-пенсіонерок мало хто може щось розповісти у справах. Молодь зараз сильно модна, сильно в телефонах, а бабці сидять на лавочках, все чують, все знають. Їм також треба приділяти увагу.

Патрульний приїжджає на виклик і має обмежений час, бо далі наступний виклик, а по-справжньому увагу приділити може якраз дільничний. Головне, щоб він не номінально знаходився на території, а справді працював, знав про всі моменти свого району.

***

Буває, люди приходять на роботу і одразу думають, що держава їм щось винна. Я не з таких. Тому я й до інших вимогливий. Якщо роботу треба зробити, то стаємо і робимо, а не шукаємо виправдань, чому ні. Наскільки я суворий треба в підлеглих питати, але те, що я кричу, це факт (сміється).

3

Кожна хвилина - на вагу золота

***

Поліцейський має бути перш за все людяним. Професіоналізм приходить з часом, всього знати неможливо. Ми можемо взяти книжку, пошукати в гуглі, але якщо ти порядний і людяний, то буде все. І люди будуть до тебе ставитися нормально.  Залишатися людиною треба завжди, тоді і в сім’ї буде все добре, і в роботі, і в спілкуванні з будь-ким.

***

Я прописаний у Луганську. У мене багато товаришів звідти. Гинуть бійці звідти, от буквально днями помер ще один. Усі вони патріоти, але є в них один недолік – десь там у свій час погано вчили або не вчили зовсім українську мову. А тепер деякі верстви населення роблять з них мало не прокремлівські сили. А ніхто не зважає, що в них забрали майно, що вони в якийсь момент втратили все. Живуть на зйомних квартирах, не мають нічого свого. Не можна лише отак судити про людину, це так неправильно! Хіба я менше люблю Україну, якщо десь в побуті говорю російською?

***

Так вийшло, що я до певної міри публічна людина. Так має бути, щоб люди бачили роботу, щоб підлеглі розуміли, що ти не ховаєшся за їхніми спинами.

1

Подарунок колег - глиняна копія Юрія Сидорука

Ще один подарунок майора, з його гаслом

***

Поліція  зараз змінилася на 100 %. Я знаю, які завдання колись могли ставитися, я через все це пройшов, у мене стільки років досвіду, що точно бачу – все змінилося.  Чи почали нам більше довіряти люди? Треба питати у них. Але тим, кому ми допомогли, думаю, простіше побачити ефективність нашої роботи зараз. Розкриваємо злочини, профілактуємо, спілкуємося з населенням… Але все одно були, є і будуть люди, які самі нічого не роблять, а від інших вимагають забагато.

1

Останні вказівки підлеглим перед мітингом

***

Я в захваті від Луцька! Коли приїхав сюди, то вражень було стільки, що навіть з машиною своєю говорив. Їду якось «жигулях», у мене «десяточка», і вголос кажу: «Щось я давно тобі ходові не робив!». Бо насправді тут класні дороги. Треба цінувати те, що у нас є. Бо тільки в порівнянні можна побачити, що в нас є багато позитивного.

А люди які хороші! Є моменти, звісно ж, які треба виправляти, але по факту люди настільки добрі, ввічливі, усміхаються. Напевно, це менталітет такий. Інфраструктура розвивається, місто живе.

Мене дивує, коли кажуть, що Луцьк забудований, що вже більше нема де будувати. А ви уявіть, у Луганській області є обласний центр Сєвєродонецьк. Знаєте, скільки там новобудов з’явилося за 6 років? Нічого не побудували! При тому, що туди зараз переїхали всі державні установи. На Дніпропетровщині є вже згадане місто Нікополь, там Каховське водосховище, там кораблі ходять! Але нічого не будується. Може, інвестори бояться заходити на той ринок, але потреби точно є.

По місту завжди видно, яке матеріальне становище у його жителів. Повірте мені, Луцьк дуже достойно виглядає. Тут є вимоги до влади, до порядку, але так і має функціонувати місто.

2

Готуються до мітингу під ОДА

«Ви можете чогось не побачити, але зафіксувати на відео повинні!»

***

Я вам клянуся, я настільки щаслива людина! Може, не нажив ніяких статків, але дуже щасливий. Знаю просто, що буває гірше. Набагато гірше. У мене є товариші, в яких сім’ї розвалилися, батьки відмовилися від дітей на фоні політичної ситуації. Є товариші, які залишилися каліками. У мене все добре. Є сім’я, є робота, є руки-ноги і величезне бажання щось робити, жити кожним моментом.

^{_***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}