Що приховують записники волинських медійників

Сьогодні усі працівники радіо, телебачення, зв’язку та Інтернету відзначають професійне свято. Хоча в епоху сучасних гаджетів майже всі перейшли на електронні носії інформації, одним з найважливіших атрибутів роботи медівників лишається записник. У ньому зберігаються контакти, цікаві записи та підказки, різноманітні нотатки і навіть малюночки.

«Таблоїд Волині» попросив колег показати свої чарівні блокнотики та розповісти, якими записниками вони користуються та що в них зберігають.

Тетяна Грішина, ІА «Волинські новини», інтернет-видання «Хроніки Любарта»:

Історія мого журналістського досвіду мене навчила, що диктофони – дуже потрібна, але часто-густо ненадійна річ. Якось, коли ще я користувалася плівковим диктофоном, плівку зажувало прямо під час інтерв'ю. Було ніяково, і я зрозуміла, що нотувати треба все.

Блокнотів у мене дуже багато. І я пишу у всіх, і мені вони всі треба. З цього сміється моя колега Іра Качан, у якої є один-два блокноти. Мовляв, якби у неї було стільки записів, то вона б не пам'ятала, що і де записала. Але я не розумію, як можна обійтися одним. Бо часом треба блокнот, який можна скрутити в трубочку, часом треба такий солідний, часом на зустріч йдеш з роботи, а часом з дому, часом треба такий блокнот, аби просто списати його і викинути, а в іншому записуєш щось, аби потім переглядати. Ідеї якісь, списки, тощо.

Купувала ще колись гарненькі блокнотики під настрій, але потім мені їх почали дарувати. Блокноти ще й до того зазвичай дарують на тренінгах чи якихось презентаціях. Ще у мене є електронний блокнот у смартфоні, користуюся сервісом Evernote. Зручна штука, раджу.

Коли змінюю блокноти, то завжди переглядаю що в них, виписую в окремий блокнот номери телефонів. Отой окремий блокнот, мабуть, і найцінніший. На фото частина блокнотів. Ще частина вдома.



Сніжана Ліщук:

Блокнотів мені не дарують, лише скетчбуки, органайзери, зараз модно так їх називати. Скетчбуків у мене багато, так як я малюю багато, а органайзерів не менше по тій причині, що в мене кожен для чогось призначений. Є один великий, робочий. Не вирізняється нічим цікавим, на вигляд вже трохи поношений, і ще там вкладено багааато різних листочків, рекламок, візиток, і все потрібне. Я його скрізь із собою беру, там інформації вистачить, щоб знати про мене все настільки, наскільки я про себе знаю.

Ще є записник з номерами телефонів, він лежить вдома, про всяк випадок, якщо з телефону номери зітруться. Скетчбуки служать альбомами для малювання, – логічно ж. Користуюсь я і подарованими, і купленими, як вже входить. Змінюю їх дуже часто, бо багато пишу. Майже всі зберігаю. Викидаю ті, які вже кілька років пролежали на горищі, і то, перед тим переглядаю, чи щось аж надто важливого там немає.

Над зовнішнім виглядом я не заморочуюсь, для мене дуже головне, щоб він був практичним. Важливо, щоб не багато важив, не псував інші речі в сумці й саму сумку і сам був достатньо міцним, не гнувся. Інколи сама оформлюю обкладинку, різними техніками. Тоді він не такий, як у всіх.



Іванна Рудишин:

Блокноти дарували якось частіше у студентські роки. То тепер пишу здебільшого у тих, що з тих часів назбиралися. Тоді якось і не знала, що у такій красі писати, а тепер от – стали у нагоді.

Використані блокноти не зберігаю, маю звичку все здавати у макулатуру, навіть прес-релізи. Зараз в мене дуже милий блокнотик «Маленький принц». Його подарувала подруга на День народження, здається. Він, на жаль, вже закінчується. Але тут є фішка – сині сторінки з-поміж інших, так от вони ще повністю порожні. Тому, коли закінчаться білі сторінки, куплю білу або срібну ручку і якийсь час ще писатиму на синіх.



Наталка Воскресенська, інтернет-видання «Конкурент»:

Блокнотів маю багато, та користуюся ними вкрай рідко. Традиційно, більшість із них заповнені лише наполовину. Дарували мені записники часто, коли навчалася на журфаці в СНУ. Траплялося, що назбирувалися «халявні» блокноти під час роботи, коли на черговій прес-конференції вручали «канцелярський набір».

Зараз маю три основних: робочий, де занотовую ідеї, теми, важливі події, студентський, у якому зазначаю деталі щодо універу та навчання, та особистий/творчий/ідейний блокнот, головна мета якого – запам'ятовувати все, що в певний момент мені здалося корисним та цікавим.

Найчастіше юзаю «Нотатки» на смартфоні, бо так швидше і зручніше. Щодня туди занотовую десятки записів: імена та прізвища, назви фільмів та книг, невідомі мені теми, слова чи вислови, список речей, які треба придбати, події, цитати тощо. Не вважаю блокнот цінним атрибутом у роботі, бо можу з легкістю обійтися без нього. А от без телефона, який і фотоапарат, і записник, і відеокамера, і диктофон одночасно, було б складніше…



Тетяна Кушнерик:

Без блокнота на інтерв’ю не ходжу! Звісно, диктофон – штука крута, але він записує все підряд, а в блокнотик потрапляє лише найцікавіше. Старі нотатники не викидаю. У мене вже назбиралася колекція записників, а в них – усі люди, події та враження, про яких свого часу писала. Часом дістаю і перечитую.

Останнього нотатника мені подарувала подруга на День народження. Він такий яскравий, настроєвий, ммм. До речі, кожен блокнотик – це ж як нове життя. Є таке ще учнівське почуття: у новому записнику починаєш писати якомога краще, акуратно, він же такий чистенький, гарненький :)

Коли іду купувати новий блокнот, не беру з собою багато грошей. Інакше усі витрачу на канцелярію. А вибираю просто – якщо подобається, треба брати.



Олена Чернуха, телеканал «Нова Волинь»:

Блокнот для мене – така ж цінна річ у сумці, як гаманець. У своїх записах можна знайти, якщо телефон не зберіг або раптово поламався, контакти своїх героїв, їхні адреси та телефони. У моїй сумці, окрім усього жіночого та необхідного, завжди є місце для блокнота та ручки. На всяк випадок. А випадки бувають різні.

Блокноти мені дарують рідко. Дуже рідко. Здебільшого купую сама. А ще – видають для потреб на роботі. Останній купувала в Епіцентрі. Вибирала за зручністю, аби за розмірами поміщався у сумку, мав тверду обкладинку, яку ні сніг, ні дощ не міг пошкодити, був без дат і календаря, бо це незручно (переконалася за роки журналістської роботи), щоб мав папір, на якому легко пишеться, без пропусків.

Купую новий блокнот, коли в попередньому вже немає жодної чистої сторінки. Не повірите – зберігаю усі робочі блокноти. Бо як показує час, іноді є потреба цими записами скористатися. Вдома їх у мене – більше десятка. Ще з часів роботи на ICTV.



Оксана Власюк, інтернет-видання «Район.Луцьк»:

Раніше частенько дарували блокноти, але, на жаль, уже використала майже весь такий подарунковий ресурс. Зараз здебільшого користуюся записниками, які подарували на форумах чи семінарах. Після їхнього використання візьмуся за подарований «ретро-блокнот» із зображенням котиків і фортепіано.

Змінюю записники в міру їхнього заповнення. До кінця терміну придатності списую всі вільні місця, хоча буває, що якісь сторінки таки пустують. Частину блокнота завжди займають незрозумілі малюнки, які майже самовільно з’являються на сторінках, коли подія або телефонна бесіда нуднуватенька, а диктофон усе записує :)

Чомусь зберігаю записники, хоча не знаю для чого, бо у більшості випадків там і не розібрати, що написано. Дуже часто блокноти заміняє купа папірців, стікерів і (хай простять прес-служби) зворотній бік прес-релізів. Якщо сама обираю записник, то головне, щоб він був скріплений пружиною, не надто великий і бажано з твердою обкладинкою. Тоді зручніше оперативно щось записувати, навіть коли для цього не створені ніякі умови. А взагалі найкращий записник для мене – ноутбук або у крайньому разі телефон, якщо він не слугує диктофоном.



Мар’яна Метельська, інтернет-видання «Волинь-інфо»:

Блокноти мені не дарують. Тренінги не рахую. Один раз дарувала подруга блокнот. Він мені подобався і там був класний папір. Тоді я тільки почала працювати і на перші свої інтерв'ю ходила з ним. Там мені навіть залишив автограф Тарас Тополя, коли я брала у нього інтерв'ю. Цей блокнот я зберігаю.

Загалом, один дуже хороший викладач нам радив зберігати робочі блокноти. Вони можуть бути джерелом для нових тем. Мине певний час, відкрили, глянули про що писали у той час, і можна прослідкувати «долю» своєї теми, поцікавитися, як наші герої, тощо. Це іноді може принести десятки нових публікацій.

Для мене основним критерієм вибору блокнота є його якість. Дуже люблю незвичний папір, бажано темніших тонів. Фото того першого важливого для себе блокнота зараз не маю. Я зараз у селі своєму, то зі мною лише дорожні маленькі блокнотики.



Богдан Коваль, інтернет-видання «ВолиньPost»:

Мені ще ніколи не дарували блокноти, а тому, якщо потрібно, купую собі сам. Коли обираю, то завжди такий, щоб обов'язково відривались сторінки, бо ніколи не зберігаю списані, які вже не потрібні, а от обкладинки чомусь залишаю, хоч і не можу це пояснити :)

Нещодавно придбав собі такий блокнот від улюбленої компанії, і його обкладинку теж точно не буду викидати!



Майя Голуб:

Блокноти отримую в подарунок часто. Друзі люблять їх дарувати, бо знають, що це мені точно згодиться. Зараз записую все необхідне у два подаровані блокноти.

У блокнотах пишу те, що потрібно мені в роботі. Наприклад, одразу записую цікаві ідеї, коментарі, занотовую теми, план справ на день, контакти експертів та інше. Іноді пишу список покупок.

Змінюю блокноти по мірі необхідності. Тобто тоді, коли треба купити новий. Однак давно не купувала собі жодного, бо не встигла почати писати у всіх подарованих. Таких у мене щонайменше – п’ять. Блокноти, які вже закінчились зазвичай зберігаю. У мене ще досі є щоденник, куди записувала думки, коли мені було 14 років. Також залишився записник з коміксами, які малювала.

Зараз беру з собою лише один блокнот, коли йду у справах. Це краще, ніж писати потрохи у різні записники. Колись писала по черзі у чотири різні блокноти. Але це незручно, бо можна переплутати, що куди записувала і коли.

Нині менше пишу в блокнотах, ніж раніше. Бо можна записувати одразу в телефон. Мені подобаються записники зі шкіряною обкладинкою, однотонні, або з цікавим малюнком. Найбільш до вподоби блокноти, що нагадують книгу. Обираю записники з великою кількістю сторінок, з календарем та картою України. Купую лише те, що сподобається.



Лариса Жаловага:

В школі писала погано, але без помилок. Та часто знижували оцінки за каліграфію. Уже в старших класах почерк став ліпшим, особливо актуально це було під час навчання в академії – багато викладачів перевіряли конспекти і ставили бали за ведення зошита, тому – старалися майже усі. Відтоді почалася пора записників.

Блокнот – традиційно купую раз у рік, маю робити це сама, він має тішити :). Старих записників не викидаю, там купа контактів, телефонів. Люблю малювати квіточки і ромбики-квадратки різні :). Іноді відкриваю блокнот уже на якійсь події, а там – малюнки доньки :)



Людмила Яворська, інтернет-видання «Волинь24»:

У мене з десяток блокнотів, різних зошитів, і ще пару десятків різних паперчиків. Стараюся записувати інформацію в одному місці, але все-одно не виходить. І коли треба знайти якусь інформацію, я така: ага – це записано внизу сторінки, зліва в зеленому квадратному блокноті... Починаю шукати, знову даю собі слово, що буду все записувати в одному блокноті, і знову вистачає мене ненадовго.

Оцей блокнотик, який на фото – подарунок колег на день народження. Тих екс-колег рідних, які на «Таблоїді» зараз підготували цей матеріал :)

Купувати блокноти люблю, їх зараз так багато гарненьких і мені їх всі завжди хочеться. Я, до речі, з класу шостого і по цей час веду щоденник – такий, де пишуть від руки, приклеюють пам'ятні квиточки, фото. Рідко, звісно, але на це йде немало блокнотів.

Раніше дарували блокноти частіше, бо на різних прес-конференціях і презентаціях це було поширеною штукою.

Не менше за гарні блокнотики, люблю гарні олівці – писати олівцями мені зручніше, але от олівці журналістам чомусь ніколи не пропонують.



Олена Лівіцька, інтернет-видання «Волинь24»:

Зазвичай, блокноти купую собі сама. За принципом: який на мене дивиться. Або – під настрій.

Маю звичку зберігати свої старі блокноти. Не знаю, правда, для чого. Раз на кілька років можу пошукати в старих нотатках чийсь телефон, якщо знаю, що десь його писала. І тоді ловлю себе на думці, що старі блокноти – то цікаве чтиво. Десь шматки інтерв'ю, десь якийсь «грицюкізм» чи чийсь інший «ізм», десь сердечко на полях... Хоч сторонній людині мій блокнот було б прочитати складно :)

Їх мені критично не вистачає. Можу списати кілька за місяць. І я завше пропускаю той момент, коли у блокноті вже не лишається вільної сторінки (чи хоча б півсторінки). Може, тому, що аж надто довіряю блокнотові. І не довіряю – диктофонові чи телефону :).

На превеликий жаль, тепер блокноти журналістам дарують рідко. Дорого, мабуть. А було б класно, якби на паркетних урочистостях до Дня журналіста, володарям грамот та подяк замість «зів'ялих троянд» презентували блокноти.



Ірина Новосад, мережа гіперлокальних сайтів «Район.in.ua»:

Мені нечасто дарують блокноти. Але є одні друзі, які вирішили, як і ви, що то дуже важливий атрибут журналістської роботи, і значить він має бути дуже кльовим і подарували мені Moleskine. То, певно, був найкрутіший блокнот у моєму житті. А так я користуюся тими, що дають на заходах чи тренінгах – ОБСЄ, Активні громадяни і так далі.

Зберігаю всі блокноти, ніколи не викидаю, хоча заглядаю туди рідко. Та були випадки, коли знаходила там безцінну інфу, яку вважала втраченою назавжди.

Я не купую собі блокнотів, тому критеріїв нема :) А зараз взагалі користуюсь більше стікерами, щоб не забувати, що маю зробити. В блокноті записую лише найважливіше: ПІБ героїв публікацій, цифри, дати, назви організацій. Те, в чому ми, журналісти, найчастіше помиляємось.



Оксана Куцик:

Блокноти для мене – просто необхідна річ. Туди я записую всі корисні номери телефонів, електронні адреси тих, із ким роблю інтерв’ю. Ділові щоденники зберігаю за останні 2-3 роки, бо іноді доводиться повертатися до теми, а контакти – під рукою.

Зазвичай, стандартні ділові щоденники на початку року видають на роботі. Сама купую алфавітні телефонні книги і зручні датовані записнички, схожі на… заліковки. З них завше кепкував Костя Яворський, коли ми працювали на «Слові Волині». Блокнотики на пружинці використовую рідко, бо з них можна необачно вирвати сторінку, де записана потрібна інформація. Обов’язковим додатком до записників є кольорові стікери-закладки та самоклеючі стікери. Перші допомагають оперативно відшукати необхідні контакти, а другі – не згубити «послань» від колег.

Які критерії вибору блокнота? Не люблю «печальних» обгорток і вузеньких рядків на сторінках. Віддаю перевагу канцтоварам фірми Brunnen.



Яся Рамська, радіо «Луцьк»:

Якийсь час приказка «чоботар без чобіт» була як з мене писана. Якщо випадало бувати на усіляких подіях як журналістці, то мала із собою, в кращому випадку, якийсь папірець, ну і добре, якщо ручка була. У час диктофонів й інших гаджетів, чесно кажучи, не дуже розумію потрібність записування від руки. Можна ж «наговорити» :) Тому тут про блокноти не йдеться.

Під час радійних ефірів використовую стікери або такі блокноти, де легко сторінки відриваються. Часом треба записати якусь тезу, щоб думка не згубилася.

Перший КРАСИВИЙ блокнот мені подарував екс-колега Павло Приймачок на Новий рік. Не пам’ятаю скільки років тому це було, але... досить давно. Радість була не довгою, бо забула цей блокнот у таксі.

Зараз маю два повноцінних блокнота й багато стікерів. Використовую їх радше, як органайзери. У кожному дні досить багато подій, тому обов’язково записую у блокнот, що маю зробити за день. Друзі, щоправда, радили користуватися goоgle календарем. Пробувала. Блокнот – краще :)



Ольга Петрук, ВСН:

Можу вас здивувати, але блокнот перестав бути надто цінним і необхідним у моїй роботі. Бувають моменти, коли без нього ніяк, але не так уже й часто. От і у вашій роботі, я впевнена, він не такий необхідний як, скажімо, десять років тому. Бо ви зараз можете отримати необхідний коментар через інтернет. І вам навіть записувати його не треба. Так і в мене. Більшість інформації я отримую через онлайн-спілкування або по телефону. І записувати її ручкою в блокноті просто нема потреби.

Блокноти дарують, але не так часто, як раніше. Користуюся тими, які є під рукою. Не бережу чисті блокноти, бо не бачу у цьому потреби. Списаних теж не бережу. Я не люблю навколо себе багато речей, без яких можна легко обійтися.

Змінюю блокноти, як ви уже здогадалися, нечасто. Наприклад, блокнот, яким користуюся зараз, завела ще наприкінці минулого року. Купила його десь по дорозі на якусь подію, яка застала мене зненацька, а записати не було на чому. Сподобалася обкладинка з котиками.

Щодо основних критеріїв при виборі блокнота – навіть не знаю. Головне – практичність, багато чистого місця, обмаль якоїсь додаткової інформації, якої часто буває забагато у блокнотах – індекси, адреси, коди міст, номери телефонів... Благо, під рукою завжди є інтернет, де потрібну інформацію можна знайти швидко і зручно.



Марія Доманська, «Громадське.Волинь»:

У мене вдома цілий стос різних блокнотів. Якісь подаровані, якісь із різних тренінгів та семінарів. Звичка мати блокнот напевно ще зі шкоди пішла: мусиш щось нотувати, аби потім згадати при потребі.

Коли навчалася в університеті виписала кілька блокнотів. Використовувала їх як у навчанні, так і роботі. Особливих вимог до блокнота в мене не було, єдине, завше хотілося, щоб був у твердій обкладинці. Та дружба з блокнотом тривала недовго. Вони мені стали більше тягарем, аніж потребою. Камера, блокнот, ручка, особисті речі, ноут – все це займало багато ваги і явно не сприяло комфорту. Тому сьогодні мій блокнот це мобільний. Я все переводжу у електронний формат. А останній блокнот, який був часом беру по звичці і кладу в сумку. Але так він мені і не стає у нагоді. Отже, ось мій нинішній блокнот – телефон

Додам: деякі блокноти старі бережу, бо там є якісь спонтанні думки, малюнки, які не хочеться викидати. Врешті блокнот сьогодні стає у нагоді тільки у двох випадках: зробити тимчасові і короткожиттєві записи під час обробки інформації і написати вірш, який миттєво приходить і так само виходить з голови.



Тетяна Іванська-Волошинович:

Блокноти мені презентують не часто. Один подарували в університеті, кілька подарував мій чоловік, але це були подарунки не до певної дати, а просто так. Я навіть от зараз замислилась, а чому мені ніхто не дарує блокнотів? Обдзвоню усіх знайомих і допитаю, якесь неподобство, їй Бо! :)

Записниками, звісно, користуюся. Щоправда, раніше користувалася частіше, тепер уже менше. Просто зараз гості приходять до мене в студію, а не я виїжджаю до них на інтерв'ю. А коли готуюся до ефіру, то пишу одразу в ноутбук.

Змінюю нотатники рідко. Зберігаю їх обов’язково – це якась свячена корова! Лежить стос вагою кілограм десять, і викинути б треба, бо місце займає, і не лишити – не можна, бо історія. Приміром, у мене є блокнот ще з часів, коли я працювала на 5-му, там в ньому є телефон Азарова. Він тоді ще навіть не був прем'єром. Якщо пошукати, багато телефонів є. А в одному з блокнотів, після усіх розшифровок і таймкодів, є список гостей на моє весілля. І курс доллара, гортаю і плачу :)

Основним критерієм при виборі блокнота для мене є краса і зручність. Зараз маю аж три записники. Але робочий один, маленький, він йшов у подарунок до журналу, купила у Варшаві. Часом записую у нього щось по дорозі на роботу. Дуже зручно. Є блокнот із Сімпсонами. Там, практично усі сторінки порожні, я його купила бо ж там Сімпсони, а я фанат :) І ще один подарувала мама чоловіка, в ньому переважно телефони і маршрути наших подорожей.



Мирослав Ватащук:

Зізнаюся: блокноти дарують досить часто. У принципі, це – вічно актуальний презент. Адже записники – вельми розхідний матеріал у роботі репортера. Доводилося користуватися і, так би мовити, фірмовими блокнотами комерційних структур, політичних сил чи державних установ. Наприклад, «Модерн-Експо» чи АП. Водночас часом писав і на «огризках» паперу, як звичайного, так і старих радянських бланків. Хоча, найчастіше користуюся придбаними у магазині канцтоварів нотатниками.

Блокноти раніше зберігав, але згодом переконався у недоцільності цього. Тож списані нотатники здав на макулатуру разом із матеріалами сесій міськради за вісім років. У підсумку на волонтерську картку «капнуло» майже 200 гривень.

Основним критерієм при виборі блокнота, напевно, є його зручність. А взагалі головне – аби він був не списаним.



Костянтин Яворський, інтернет-видання «Волинь24»:

Блокноти люблю як і будь-що з канцелярії. Тут я, як сорока, купив би все, що блищить.

Записники були з дитинства. Майже усі зберігаю. Колись блокноти були для віршів, жартів. До речі, ніколи не ставився ревносно до своїх записників. Під час мого «КВНіння» багато хто записував репризи в мій блокнот, бо він був свого роду архівом команди. Також друзі просто брали побавитися – помалювати. Один з блокнотів просто увесь «в зайцях». Тоді чому на них був тренд.

Згодом у моїх записниках оселилася журналістика. З часом зрозумів, що використовувати гарний блокнот заради «гектарів» чи «відсотків» – шкода. Тому на якісь журналістські події брав лише один листочок А4. З приходом у побут кожного журналіста ноутбука, блокнот у мене зараз нарешті виконує свою основну функцію «щоденника».

З кожним роком у моїх щоденниках все менше і менше творчості. Щоправда, іноді починає нудити від клавіатури і хочеться того запаху паперу.



Оксана Прокопчук:

Оу, з блокнотами я «дружу» першого класу. Пам’ятаю, як мама купила мені невеличкий блокнотик з Карлсоном, пізніше записники обирала сама.

Зараз мені подобаються стильні ділові записники для справ та роботи і милі – для себе, де записую плани, професійні цікавинки, книги, які планую прочитати, видання, що стосуються журналістики, піару та маркетингу, зберігаю контакти важливих людей. Обирати блокнот на наступний рік – для мене дуже важлива і улюблена справа, адже думками одразу програмую наступний успішний рік. Тому задля цього йду до спеціалізованих магазинів.

Останній рік блокнотами користуюсь рідко, бо в декретній відпустці він ні до чого, а от в гарячі « робочі роки» списую мінімум два – перекидний щоденник справ та товстий блокнот-книжку.

Записники мені дарують не часто, хоча скажу, що я б зраділа, особливо, якщо людина його підбирала саме для мене, а не дістала з шухляди, де таких кілька :)

Зберігаю лише студентські блокноти, бо там багато спогадів. Наприклад, є автографи Юрка Покальчука, Сашка Пономарьова з тоді ще маловідомого Тартака, малюнки друга-художника, студентський гумор, цікаві афоризми. Робочі записники зберігати немає сенсу, бо інформація швидко змінюється, а потрібні контакти просто переписую в новий блокнот. На фото блокнотик «для себе» і для роботи. Який для чого – видно одразу.



Антоніна Клімішина, «Волинське агентство розслідувань»:

Нині для роботи використовую два блокноти, і обидва подаровані без прив'язки до конкретної дати. Приблизна частота дарування блокнотів – 1-2 рази на рік :) Користуюся подарованими, інших не буває. Здається, я ніколи не купувала собі блокнотів :) Змінюю записники по необхідності, але до останнього не можу почати новий, використовуючи кожен вільний сантиметрик на сторінці старого записника.

Свого часу блокноти зберігала. Навіть дуже довго. Але рік тому почала спалювати, і не шкодую.

Оскільки ці маленькі паперові радості я не купую особисто, критеріїв вибору як таких немає. Але люди, що дарують їх, знають мою прихильність до мінімалізму у всьому – аркуші мають бути чистими, без ліній, клітинок і ще там чогось :) Тому блокноти відповідні, стримані без зайвих деталей.

Hiver books – мій бездоганний записник, з хаосом за вмістом і спеціально вимоченими в каві сторінками. Більший за розмірами з символікою зі мною вже рік. Пережив місцеві вибори, фестивалі і мільйон дощів. Саме проходимо стадію, вже б і треба було новий, але цей спалити рука поки не піднімається :)



Софія Січкун, інтернет-видання «Район.Луцьк»:

Дарують часто – зазвичай це або рідні, або хороші друзі, які знають, що без записника я на вулицю не виходжу. І тими і тими користуюся, хоча сама вже давно не купувала – використовую «золотий запас», який зібрався останнім часом.

Змінюю не часто, бо в роботі набагато зручніше використовувати ноут і диктофон, тому списуються блокноти в мене досить довго. Не зберігаю. Якщо чесно, то знайти там потрібну інформацію нереально, а записи зроблені нашвидкуруч майже нечитабельні.

Критеріїв вибору немає. Якщо він з паперу і на пружинці, то це ідеальний блокнот. Мій улюблений, хоч і без пружинки, сестра подарувала до Дня журналіста зі словами «можеш псувати його своїми журналістськими каракулями».



Ольга Булковська, «Волинський інформаційний портал»:

Не тільки стосовно записників, а взагалі щодо речей, необхідних у повсякденні: у мене немає пристрасті до «особливих» блокнотів, ручок, чашок, брелоків і тому подібного. Зізнаюся: востаннє купувала записник ще у часи студентства. Звичайно, що трохи вибирала – але без фанатизму. А вже як вийшла на роботу – ну от чесно-пречесно – не пригадую, щоб хоча б раз щоб подібне придбала самостійно. Мої колеги не дозволять обдурити: навіть їх підколювала, коли співали оди щойно придбаним записникам у стилі «Ой божечко, який він няшний». Тож так і живу :)

Купую рідко. По-перше, багато дарують. А по-друге, у нашій професії є така особливість, що різного штибу записників та ручок роздають чимало під час прес-коференцій-презентацій. Ними й користуюся. І змінюю я їх, лише списавши.

«Стратегічний» запас. Є ще й варіанти простіші. Ними теж користуюся, але не знімкувала, аби не робити реклами партіям-фондам-бізнесструктурам.



Андрій Лучик, інтернет-видання «Конкурент»:

Як правило, блокноти і записники отримую на різноманітних семінарах, конференція, школах, пов’язаних із журналістською освітою. Частина з них успішно працює на гарний настрій моєї доньки, інші – час від часу виконувала функцію нотатника. Наприклад, записати головне під час інтерв’ю. Проте останні декілька років маю звичку робити нотатки на звичайному А4 аркуші, зігнутому навпіл. Зручно.



Олена Кузьмич, редактор ТСН.ua та регіональний консультант із комунікацій АМУ в області:

Зазвичай, журналістам роздають купу блокнотів на заходах, але вони мені геть не гарні, тому купую собі блокноти сама і вони мають бути дуже особливі.

Найкоштовніший блокнот для мене – це Moleskin, який подарував чоловік. І тому при виборі блокнотів орієнтуюся саме на них або на їх аналоги – закладка, кишенька, резинка. Ненавиджу датовані блокноти. Мої блокноти – переважно неліновані, хоча такі досить важко знайти. Якщо таких немає, мій вибір – клітинка.

Вдома є «склад» гарних блокнотів, у яких я поки не наважаюся писати і придумую нагоду для старту. Раніше, коли була «польовим» журналістом, записувала більше, тому раніше товстючого блокноту вистачало десь на півроку, потім такий блокнот боїшся викинути, бо ж раптом там записані якісь важливі телефони, які не перенесла у телефон.

Часто пишу у блокнотах зеленим чорнилом. Загалом блокнотів у мене дуже багато для різних оказій, скоро доведеться для них виділяти окрему поличку. Нинішні «робочі» блокноти – чорний «децентралізаторський» та червоний для різноманітних ідей та думок. Раніше писала щоденники, то теж виважено підходила для вибору записника.



Анна Єкименко-Поліщук:

Насправді я – «маніяк» канцелярії. Зараз намагаюсь оминати такі магазини, аби не бачити чудові нові блокнотики, ручки й олівці. Купувати цікаві блокноти почала з першого курсу університету, коли НАРЕШТІ закінчилась школа з тими страшними рамками: зошит в клітинку, однаковий, тоненький, тощо. Тому, навіть в університеті предмети вела здебільшого у блокнотах, а не загальних зошитах. Принаймні цікаві предмети :)

Коли ж почала працювати журналістом, то ця «хвороба» ще більше розвинулась. Але тут вже роль грало не тільки оформлення, а й зручність, адже часто треба було писати на ходу-льоту, тому блокнот мав бути з дуже товстою обкладинкою, й не страшно тяжкий. наприклад, я не користуюсь щоденниками, адже вони громіздкі й розбити по днях, а дуже часто місця на один день дуже мало. До того ж, вони в лінійку, а я купую блокноти здебільшого в клітинку, або з чистими листками.

Вже багато років в мене блокноти або на резинці, або на магнітній застібці. Це дуже зручно, адже можна вкласти якісь стікери-візитки і вони не вилетять. Також люблю блокноти, де в кінці є «карманчик». Знову ж – це страшенно зручно.

Маю кілька блокнотів для різних подій, тем, ідей. Зараз мало пишу, тому для роботи блокнот вже рік. І ніяк не списується. Щодо подарунків, то це як з книгами – тяжко вгадати для мене, тому здебільшого все ж купую сама.



Тетяна Ізотова:

Ніжна та трепетна любов до красивих блокнотів у мене з дитинства – ще з тих часів, коли сірі радянські «тетраді» перетворювала на милі дівчачі записники з допомогою нехитрих аплікацій та витинанок (тоді я не знала, що це, виявляється, скрапбукінг!). З часом почали з`являтись красиві польські щоденники та зошити, але мені все одно хотілось додати їм якоїсь індивідуальності.

Коли почала працювати за фахом, спочатку на телебаченні, а згодом у газеті, на зміну блокнотам з блискітками та пір`ячком, прийшли більш офіційні записники у шкіряній обкладинці. Їх мені почали дарувати дуууже часто! При чому, як на професійні, так і інші свята)

Окрему категорію моїх записників становлять блокноти, привезені з різноманітних конференцій, семінарів та тренінгів. Так що самій купувати щоденники мені вже давно не доводилось, а інколи навіть їх роздаровую, бо записів зараз роблю небагато – якось більше довіряю диктофону.

Одного блокнота мені вистачає на декілька місяців. Старі щоденники не зберігаю, але перед тим, як викинути, переглядаю і вириваю деякі сторінки з записами, які можуть знадобитись у майбутньому. Зараз користуюсь блокнотом, який мені подарував тато на Восьме березня – дуже подобається його дещо вінтажний стиль з пожовклими, ніби від часу сторінками і квіточками на обкладинці :)



Галина Падалко, теле-шоу «Протилежний погляд»:

Цей блокнот мені подарував Борис Петрович Клімчук, як одному з переможців конкурсу «Кращий студент Волині», ще коли я навчалася на першому курсі. Він деякий час пролежав у шухляді, та одного дня мені терміново знадобився пристойний записник, оскільки, я мала важливу зустріч. Пообіді того ж дня всіх шокувала звістка про смерть Бориса Петровича. Дивний збіг, та блокнот завжди приносив мені удачу. Зараз ношу його в пам'ять про цю велику Людину...



Юлія Фінковська, інтернет-видання «Таблоїд Волині»:

Мабуть, блокноти мені дарують найчастіше, адже і для журналіста, і для філолога, і для поетки – то надважлива річ. Власне, лише цьогоріч я отримала близько десяти нових блокнотів, але далеко не всіх їх мені хочеться постійно тримати під рукою.

До купівлі блокнотиків ставлюся вкрай відповідально, можу обходити кілька крамничок, аж доки не побачу саме той. Через це не так важливо, буде він подарованим або купленим, головне, щоб надихав творити. Є в моєму арсеналі такі собі робочі записники, які змінюю щойно вони встигають закінчитися, а є творчі блокноти, які ведуться повільно, охайно і протягом кількох років. Перші не зберігаю, хіба що, якщо це можливо, вирізаю картинку із обкладинки і вклеюю у свій арт-бук, а з других роблю такий маленький архівчик.

Історія з блокнотами для мене точнісінько така ж, як із помадами, сукнями і хлопцями – якщо це твоє, то відчуваєш одразу, з першого ж погляду, і не варто вестися на думку «ну а, може, з часом я його полюблю…», бо не спрацьовує. Головним критерієм у виборі блокнотів є їхня нестандартність і креативність, яка може виявлятися абсолютно по-різному. Іноді значення має яскрава картинка, іноді її відсутність. Часом хочеться, щоб він був у клітинку, деколи – у лінійку, а найчастіше – узагалі без будь-яких меж.

А особливістю моїх блокнотів є те, що для яких справ він би не був відведений, а все одно в кінці час від часу з’являються вірші. Сама не знаю, як вони туди втрапляють! :) До речі, маю два найулюбленіших блокноти. Один із янголям Гапчинської на обкладинці, зістареними жовтими сторінками та дуже зручним форматом середнього розміру, а другий – такий собі помаранчевий «кото-рибний» із чимось на кшталт лаконічних арабських розписів на внутрішніх боках обкладинки і абсолютно чистими білими сторінками. От розповідаю про них зараз і аж хочеться розгорнути, аби щось там написати. Саме так має бути, якщо потрапляєш «у яблучко» із вибором свого надійного записного помічника.



Наталка Андрощук, радіо «СІД FM»:

До блокнотів в мене особлива любов, яка розпочалась ще в старших класах школи. Захопилась колекціонуванням афоризмів, різних цікавих висловів і фраз і їх потрібно було десь записувати. От я й купила маленького блокнотика. Він досі зберігається серед моїх дитячих скарбів, які колись передам своїм дітям.

А далі кожного семестру в університеті, я заводила новий мініблокнотик, в якому занотовувала все: від розкладу занять, екзаменаційних білетів до віршів про кохання і переписки з одногрупницями (звісно,що на парах) і так далі.

Переважно купую блокноти сама. Але є й такі, які мені подарували. Коли народився синочок, подруга привезла зі США органайзер для мам, дуже кльовий. Вибір блокнота зазвичай залежить від настрою, а ще люблю коли в записнику купа цікавої інформації. Майже всі блокноти зберігаю, бо переглядаючи їх знаходиш багато забутого, але корисного, а ще вони містять стільки спогадів. Це як переглядати фотоальбом.



Вікторія Комендант, «Волинське телебачення»:

Не знаю, як кому, але для мене блокнот досі залишається дуже цінним «атрибутом», не зважаючи на те, що його, в принципі, вже давно люди успішно замінили на більш сучасні прилади для зберігання інформації. Цей, так званий, атрибут, по-суті, є головним знаряддям праці, дуже важливим, оскільки, коли (не дай Бог!) забудеш перед зйомкою на столі, тоді – все пропало. А якщо загубиш?! Це взагалі катастрофа! Уявіть: хтось ворожий і підлий гортає твої думки, де по-суті півжиття журналіста!! От що таке блокнот, виявляється. Чому такий консервативний підхід? Можливо, з блокнотом все одно зручніше, як не крути: тут і імена-телефони, дати, події, тези.

Блокноти дарують, і це завжди цінний подарунок, однозначно. У мене були різні історії пов’язані з блокнотами. Частіше я сама їх купую для роботи. Критерій – кількість сторінок. Чи часто змінюю? Мені вистачає два блокноти на рік. Це багато чи мало? Так, я люблю повертатись до старих,списаних блокнотів. Це і пошук «вчорашнього дня», адже блокнот для нас – інформаційна база (теми, люди, телефони, адреси, думки, ідеї). До речі, колеги часом і малюють в блокнотах під час офіціозів. тобто блокнот – як арт-терапія, один із її інструментів.



Юрій Ричук, інтернет-видання «Волинь24»:

​Так вже сталося, що блокнот ніколи не був найціннішим атрибутом моєї роботи. І купував я їх, може, десь «на зорі» праці журналістом. У мене їх тепер цілий стос – «пам’ять» про колишні роботи. На одних написано «Луцька міська рада», на інших «ВолВестГруп»…

І в кожному списані кілька листочків на початку. Я їх брав, казав собі «ти ж, блін, солідний чоловік, як тобі без блокнота!??». І починав його вести. І за якийсь тиждень-два розумів, що робити оперативні записи і планувати роботу все ж набагато зручніше в онлайн-записниках, календарях тощо.

Тому тепер оперативні записи роблю в смартфоні, у електронній записній книжці. А плани формую у Гугл-календарі. У нього, на відміну від блокнота є звичка нагадувати про заплановане. А взагалі ідеальний варіант – то секретар-референт :). Тобто секретарка-референтка.



Лєна Шторм:

Напевно, я не скажу чогось надто нового чи оригінального, якщо зазначу, що в моєму житті блокнот відіграє важливу роль. Звучить, навіть як штамп. Проте, для мене ці слова суттєві, оскільки власний блокнот (а точніше, різні блокноти на різних етапах життя) я навіть метафорично називаю частинкою себе. З цим пов’язана специфіка роботи й творчості.

Навчаючи дітей та підлітків журналістиці у медіаклубі, я просто мушу десь нотувати їх ідеї щодо матеріалів, побажання, дискусійні питання. Аби не втрачати кваліфікацію (бо гарним теоретиком може бути лише гарний практик), я часто сама пишу матеріали на цікаві та проблемні теми. Блокнот є неодмінним помічником. Техніка може підвести, а відтворити слова співбесідника «з голови» неможливо. Та й навіть якщо усе добре, наявність блокноту дає можливість у ході спілкування виділяти ключові тези, швидко накидати план матеріалу.

Окрема тема – вірші. Рима часто формується спонтанно, під впливом певних асоціацій. Тому завжди мушу мати під рукою блокнот, аби записати її. На відпочинку біля річки, озера чи моря мені найкраще пишеться. Цим мотивам я навіть свого часу присвятила вірш, котрий увійшов до збірки «Авантюристка». А нинішній блокнот повністю відображає мій «штормовий» псевдонім. Він з хвильками, рибками та водоростями на обкладинці, а тому його завжди приємно відкривати. А ось, власне, і «віршеня». Так би мовити, ода блокноту :)

Блокнот

Пронеслася страждань канонада
Над шліфованим дзеркалом рік,
А блокнот, наче дивна відрада,
Від безвиході серце вберіг.

Той блокнот – скрупульозний біограф
Всіх нестримно-болючих подій,
В ньому доля лишила автограф…
Потім зникла в дзеркальній воді…

Обіймались гіллям осокори,
Гомоніли про щось явори,
А у віршах знайшлися тривоги –
Незбагненні поета дари.

Пролітали птахи над водою,
Віщували майбутні дощі…
І строфа народилась живою,
Бо живі текли сльози в душі.

Скоро вітер з грозою повіє,
Я в кишеню блокнот покладу,
Псів-бродяг трішечки пожалію
Й бутерброд свій для них залишу...

До побачення, річко прекрасна,
Таємниці мої збережи.
І нехай усі болі злощасні
В твоїй тонуть дзеркальній воді…



Вікторія Жуковська, радіо «CІД FM»:

Блокнотів у мене з добрий десяток. Певна частина із них, з вишиванками, подаровані людьми, які знають, що я на етномотивах «повернута». Окремі датовані, інші – взагалі з чистими «кавовими» сторінками. Молескін, приміром, був у мене ще до того, як хіпстери його приписали собі (*злиться). Одне слово, записники – то любоУ!

Одні для порції натхнення і чарівних копняків, в яких щодня нові настанови: («Зберися, лінива дупа!», «Проспиш тренування – не їстимеш увесь день!», «Чим довше ти спиш, тим менше шкоди ти робиш!»). Інші – для рецептів улюблених і перевірених тістечок, кексів й інших смакот, якими я годую рідних або, якщо руки не з того місця, собак на районі. Ще одні для інтерв'ю, де пишуться запитання для не частих «кавових розмов» на Таблоїді або радіотеревень із гостями.

Це все пишеться за кілька тижнів до подій, аби не було таких «інтелектуальних» запитань, на кшталт, «Чому ваш гурт так називається? Які у вас творчі плани? Якими ви себе бачите за 10 років?». А деякі записники лишень чекають свого часу, бо Жуковська, як справжня білявка, просто не змогла повз них пройти в магазині.



^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}