Побиті двері, ніж та ігри на цвинтарі – за що викликали у школу батьків відомих волинян

Для учнів перше вересня – день, коли хтось вперше стає на стежину знань, хтось виходить на фінішну пряму, а хтось розпочинає новий етап у шкільному житті. Вчителі готуються до чергового старту, знайомляться з новими учнями та дають настанови своїм підопічним. А для пересічних дорослих – це можливість пригадати дитинство, друзів по парті, колишні витівки та здобутки.

«Таблоїд Волині» з нагоди свята вирішив поцікавитись у відомих волинян, якими школярами вони були: чи бешкетували у школі, які зауваження отримували та за що найчастіше отримували «на горіхи» від батьків після чергових батьківських зборів.

Депутат Луцької міської ради Артем Запотоцький навчався досить непогано, та зізнався, що батьків до школи таки запрошували:

«Батьків викликали, правда вже не пам'ятаю за що))) Пригадую, що до восьмого класу за навчання. Класним керівником у мене була Шеретюк Надія Василівна. Викладала у нас математику. Хоч я мав дві трійки в атестаті, з хімії та біології, але все інше було на чотири-п’ять», – пригадує політик.



Директор департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА Іван Мирка вчився добре, проте і без витівок не обійшлося:

«Взагалі то я був чемним, але зауваження звісно мав. Найбільше від чого реготали вже мої діти, то це один запис в щоденнику за четвертий клас: «Івасик бігає по коридорі з лінійкою, на зауваження уваги не звертає!».

Інша витівка була в одинадцятому класі. За мною гнався нинішній мій кум і, вибігаючи зі школи, я взявся за велику ручку вхідних дверей, зробив віраж, прокатався і від того пішла велика тріщина. А двері в четвертій гімназії були скляні. Гадаю, що термін позовної давності вже пройшов, то ж можна зізнатися ))»

[caption] Іван Мирка з другом Ігорем[/caption]


А ось головний бібліотекар відділу культури та мистецтва Волинської обласної бібліотеки для юнацтва Любов Фрадинська отримала «на горіхи» через дитячу гру:

«У мене було багато менших братів та сестер, я показувала для них приклад і замість батьків ходила на збори. Або коли вони бешкетували, то мені жалілися. Одного разу, правда, був інцидент: ми з класом меншого брата на закинутому старому кладовищі грали в козаків-розбійників, ховаючись у розсунуті склепи, і на нас пожалілися у школу. Скандалу було!..»



Журналістка та радіоведуча Тетяна Іванська-Волошинович до старших класів була чемною дівчинкою:

«Я була чемна і залякана дівчинка. До 10-го класу )))) Батьків, здається, ніколи до школи не викликали. Лише на батьківські збори.

Одного разу мені однокласник пирснув у обличчя з газового балончика, а потім зламав пальця, то я навіть не пам'ятаю чи хтось з моїх приходив поговорити з вчителями. Здається, що ні. Та й зауважень не отримувала».



Телеведуча Віра Шевчук пригадала один випадок, коли ледь не до візиту батьків у школу:

«У школі я була хорошою дівчинкою, якщо не сказати зразковою або ж навіть трохи «зашуганою» – це, мабуть і є негативна «сторона медалі». Батьків у школу не викликали. Мама і так часто приходила, брала активну участь в справах батьківського комітету, чи як воно там називається... Зараз, до речі, так як щодо моєї доньки Валерії, бо в мене не вистачає на це часу. Але, в принципі, в школі було всяке.

Хто із вчителів, а вони часто змінювались, не знав про мій статус «відмінниці до шостого класу і хорошистки далі», могли до чогось і прискіпатись. Скажімо, в гімназії число 4 завжди були чіткі вимоги до шкільної форми. То ж, коли на уроці зарубіжної літератури старша вчителька, яка в нас тільки починала викладати, побачила, що я не у формі, а в довгому неформальному светрі, який справді був дуже гарним, викликала мене до дошки, почала ледь не задирати його перед всім класом і публічно «виговорювати». Точно не пригадаю її «спіч», але коли я сказала, що в мене хороші оцінки, вона відповіла, що це – не головне і почала якось ображати. Було неприємно. Та це мене не зламало, як не зламали й інші неприємні ситуації в подальшому житті.

Коли потім ця вчителька скаржилась на мене, скажімо, класній керівничці, то та дуже здивувалась. З опису претензій вона подумала про кого завгодно з класу, тільки не про мене. То ж до виклику батьків в школу не дійшло).

Загалом, різне бувало – якісь дурощі, сварки з однокласниками... До речі, вчителька зарубіжної згодом зрозуміла, що перше враження таки її підвело, бо я все ж мала відмінні оцінки з літератури, адже багато читала. І всім школярам хочеться сказати, щоб вони не сумували, що вже 1 вересня і брали від шкільних років усе – ходили на вечірки, дискотеки, дружили, закохувались, любили, ВЧИЛИСЬ, читали і обов'язково вивчали фізику і астрономію, а не так, як я – повірте, знадобиться! )) Шкільні роки справді одні з найкращих і найбезтурботніших, то ж не «провтикуйте» їх, будь ласка!»



Заступника Луцького міського голови Юрія Моклицю час від часу сварили вчителі:

«Моя поведінка у школі була далеко не найгіршою, але за прогулювання уроків періодично отримував «на горіхи» і від вчителів, і від батьків. За неуспішність, мабуть, ніколи не викликали, бо все знав і все вмів, просто лінувався. Тому оцінки були неідеальні. Батьки про це знали. Можливо, раз-два викликали за бійки. Але ви не подумайте нічого, я захищався…»



Голова громадської Ради при Волинській обласній держадміністрації Олександр Волянюк був слухняним, але одного разу і його батьків запросили до школи:

«Мені з дитинства подобалась холодна зброя, то ж у класі дев’ятому я приніс до школи кишеньковий ніж, друзям показати. Його конфіскував вчитель історії Віктор Бачинський. Батьків теж до школи викликали, але вони так і не прийшли. Мені ж наказали так більше не робити.

А так я був спокійним учнем…»




Виконувач обов'язків ректора Волинського інституту економіки та менеджменту Василь Байцим розповів, що батьків до школи викликали бо був… розумним:

«Батьки були у школі постійно, адже мама – вчитель. Запрошували їх виключно за мою поведінку, а деколи, батька за те що, всі варіанти контрольних по фізиці чи математиці розв’язував для двох класів, ну і передавав всім списувати. Тільки зараз розумію, що цього не потрібно було за однокласників робити, бо для чого їм старатися було. Але тоді мене це не турбувало, був у повазі.

Викликали і за сина вже. Бабуся його вчить, що треба здачі давати, а я до директора ходжу ). Добре, що директор гімназії № 18 мене розуміє. Він – педагог від Бога, усіх дітей по імені знає і зустрічає зранку особисто. Вже сьомий рік це спостереження веду. І, головне, що і власних дітей виховав чесними та достойними.

З Днем Знань вас та усіх, хто любить навчатися!

Знання – Сила!»



Голова громадської організації «Volfest» Валерій Пельц переконує, що проблем із ним у школі не було:

«За час навчання в школі не пам’ятаю, щоб батьків кликали на розбірки через мою поведінку. Старався, якщо щось і робити погане, то не потрапляти на очі вчителям )). Був кілька разів «розбір польотів» після батьківських зборів, коли в щоденнику були не такі оцінки, як в класному журналі.

Але загалом, мені здається, я був не проблемним школярем».



Гарною ученицею була і керівник творчої студії «STUDIO N.Zh.» Наталя Журавльова:

«На жаль, яскравих спогадів про шкільні витівки у мене немає. Мої батьки ходили тільки на батьківські збори, та й я теж просто ходила до своїх дітей на батьківські збори. Богу дякувати, курйозів не було. Хоча попереду в нас ще один навчальний рік)) То ж все може бути...»



Громадський активіст Ігор Алєксєєв був якраз із тих, кого не забувають ні вчителі, ні учні:

«Мене вигнали зі школи й не перевели в дев’ятий клас…)) За радикальне розходження поглядів з вчителькою математики )) Довчався у «вечірці». Батьків викликали дуже часто, бо я був «незручним» учнем. До сина в школу теж викликали два рази за прогули, а так він у мене нормальний учень…))»



Депутату обласної ради Михайлу Імберовському вчилося нелегко, адже директором школи був батько політика:

«Мої батьки працювали в школі, де я навчався! Тато – директором, а мама ще й досі працює вчителем української мови та літератури. Тому, якщо в школі й відбувались розбишацтва, навіть без моєї участі, то з мене вимагали у десятикратному розмірі... А якщо щось витворили з моєю участю, то це апріорі був винен я! Тому друзі в таких випадках навіть не переймалися, бо завжди брав удар на себе! От такі «мінуси» навчання у школі, де працюють батьки...

А взагалі я був чемним хлопцем. До дочки ж у школу не викликали жодного разу!»


[caption] Втекли зі школи на рибалку![/caption]


Щоденник депутата Луцької міськради Григорія Пустовіта багатий на зауваження:

«Напевно, кожна дитина у школі мала якісь проблеми з поведінкою, бо вимоги радянської школи до дисципліни учнів були досить жорсткі. Десь у моєї мами зберігається щоденник, у якому щотижня вчителі записували мені якісь зауваження щодо поведінки: то побився з кимось, то «сміхотунчики» на уроці напали, то був неуважний... Але згадувати про ці витівки не надто і хочеться, бо взагалі-то соромно. Міг би багато дурниць і не робити. Принаймні сьогодні мені так здається.

На батьківські збори в основному ходила мама, бо тато був дуже зайнятою людиною. За навчання хвалили, за поведінку картали – все як у всіх. За своїх дітей не пам'ятаю, щоб викликали, але я підтримував постійний контакт з їх класним керівником – Мироновою Лілією Анатоліївною і намагався оперативно впливати на ті чи інші дитячі порушення»

[caption] Ось такі «фотозони» робили колись самі учні[/caption]
[caption] Вищий хлопчик – майбутній відомий волинський політик Григорій Пустовіт[/caption]

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}