Географи, театрали, журналісти: як та у які навчальні заклади вступали відомі волиняни. ФОТО

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Завершується вступна кампанія-2018. Абітурієнти, які вступили на бюджет, подають документи у ВНЗ і з легкістю видихають, думаючи, що все найважче позаду.

Як повідомляє прес-служба Міністерства освіти і науки України, цього року спеціальністю з найвищим прохідним балом стала "Стоматологія". До трійки лідерів також потрапили "Міжнародне право" та "Міжнародні відносини, суспільні комунікації й регіональні студії".

«Таблоїд Волині» вирішив поцікавитися у відомих волинян, як вони обирали навчальні заклади, як вступали та що побажали б цьогорічним вступникам і майбутнім абітурієнтам.

Історик та краєзнавець Тетяна Яцечко-Блаженко

Мені пощастило, адже мала змогу відчути себе вступником двічі, бо маю дві освіти, одну українську – спеціальність «Історія» та польську - «Європеїстика, управління проектами ЄС». Обидва курси навчання пройшла від першого до випускного. Ще в школі, в десятому класі я визначилась, що хочу бути журналістом, досить добре виходили в мене твори й тим паче навчалась в класі з поглибленим вивченням української мови. Проте мій вибір категорично не подобався батькам, які вважали цю професію небезпечною для дівчини. Це був кінець 90-х, епоха Кучми, в журналістиці справді було небезпечно.

Одного разу батько запитав мене: «Про що ти будеш писати? Про політику? Іди вчи історію і будеш потім писати про історію для таких, як я. Бо в школі в нас не було історії України».

Відтоді я почала активно готуватись до вступу на луцький істфак, в інші ВНЗ не подавала, бо мала позитивні відгуки про наш виш. Дуже завдячую за поради й свій особистий приклад вчительці історії Валентині Алексеєнко, яка викладала історію на високому рівні й в дуже патріотичному руслі.

Що було найважчим? Напевно, подача документів, кілометрові черги, ажіотаж з заповненням документів. Сьогодні електронний вступ, і все дуже легко. Пам’ятаю, на вступні тестування йшла як на свято, адже саме під час них потоваришувала з майбутніми студентами. Пам’ятаю, на тестуваннях було заборонено списувати, бо могли вигнати з аудиторії. Я навіть не ризикувала. Проте помітила, як біля мене сидів один вступник в куртці, хоча на вулиці було +30, по структурі досить в тілі, через якийсь час виявилось, що він на собі проніс книгу з тестами і кілька підручників, цілий тест він дуже вовтузився, мучився, бо не міг їх витягти, щоб підглянути, комісія не помічала, проте ми вступники намагались ледь-ледь стримувати сміх.

Другий раз студенткою я вже стала, коли працювала в університеті. Навчатись було важко, бо приходилось через тиждень їздити до Польщі. Тобто п’ять днів працюєш, у п’ятницю їдеш і в неділю повертаєшся. Багато колег відмовляли, казали нащо воно тобі треба.

Що мені дало навчання в Польщі? Вдалось порівняти дві освіти, вивчила досконало мову, маю кілька десятків друзів по всій Польщі. І скажу вам, що наша освіта нічим не поступається польській, як додаткова вона підсилює знання, здобуті в Україні.

Раджу не вестись на тренди та популярність. Адже вони можуть дуже змінитись за кілька років. Більше прислухатись до свого серця та інтуїції, й менше слухати інших. Сміливо приймайте рішення і ніколи не оглядайтесь назад. Вибирайте таку спеціальність, яка буде близькою саме для вас.

Журналіст Сергій Хомінський

Років у 15 я вирішив – піду в журналістику. В кіоску «Союздрук» біля батьківського будинку в Києві я купив «Довідник для вступників-1997», звідкіля дізнався, що в КНУ імені Тараса Шевченка є Інститут журналістики, в якому якраз і готують «акул пера».

Треба було писати твір, а потім здавати «Історію». Здавав-писав, проте для вступу мені не вистачило одного балу. 1998-го друга спроба – і знову не вистачає того клятого одного балу!

1999-го я без жодних вагань взявся втретє штурмувати ІЖ. Якби не вступив, вже наступного дня (на час вступної кампанії мав офіційну «відстрочку») мусів би вирушати до військкомату – строкова служба. Проте солдатом мені стати тоді не судилося (хоча у тій перспективі я й бачив безліч цікавого!). З третьої спроби Інститут журналістики таки відчинив переді мною двері!

Що відчуває людина, коли їй з третьої спроби вдається вступити в омріяний виш?! Без жодного перебільшення скажу: я був щасливий! Щось подібне переживав пізніше лише кілька разів: коли моя майбутня дружина Тетянка таки сказала «Так!», і коли народжувалися донечка Юстинка та синочок Ярославчик…

Що порадив би абітурієнтам? Друзі, обирайте те, до чого у Вас лежить душа і серце! Відкиньте дурниці про «модні спеціальності», якими нині звідусіль атакують. У нашій державі (і Волинській області зокрема!) вже розвелося стільки «юристів», «економістів», «фахівців з міжнародних відносин» – що Служба зайнятості заледве встигає призначати більшості з них допомогу, як безробітним. Тим часом на ринку бракує інших фахівців: будівельників, електрозварювальників, агрономів (із потенційною зарплатнею тисяч у 20-30 – і це «для початку»!).

Щось подібне нині відбувається з ІТ-сферою. Так – це перспективно! Але лишень за умови справді глибоких знань, а також величезного бажання виконувати складну (і доволі марудну!) роботу. Далеко не всі, хто вже має диплом «ІТ-спеціаліста», загрібають грошенята лопатою…

Проте журналістика – це ще й бомбезно цікава професія! У ній справді не буває нудно. І я жодного разу не пошкодував, що з баранячою впертістю тричі «штурмував» ворота саме Інституту журналістики. Якщо серед цьогорічних абітурієнтів є такі, хто не боїться труднощів і прагне прожити своє професійне життя справді цікаво, не вагайтеся й обирайте Її – Журналістику!

Професор Луцького національного технічного університету Тарас Божидарник

Мав мрію з дитинства стати директором банку або директором ресторану. Для цього думав і радився з батьками про шляхи досягнення цілі та необхідні знання, освіту, навички.

Їздив у Київ подавав документи в Київський торгово-економічний університет на харчового технолога, але до столиці чомусь мама не пустила. Ходив у місцеві технікуми і придивлявся до їх спеціальностей у тому ж харчовому напрямку.

Але раз мав лідерські задатки і все ж хотів стати керівником, то правильно було б вивчитись на професійного управлінця. Тому обрали фах менеджмент, про що й не шкодую досі. Це мене сформувало як менеджера, навчило комунікувати, домовлятися, переконувати та вести за собою колектив. Радий, що одна з мрій здійснилась, оскільки три роки стажу керівником відділення банку маю і є чим та ким пишатися, оскільки більшість моїх підлеглих потім стали успішними директорами, заступниками, начальниками відділення тощо

Щодо другої мрії про ресторан, то дуже люблю готувати і рідні та близькі кажуть, що вмію. До речі, придбав незавершене кафе, яке може колись запрацює!

Щодо порад і побажань вступникам. Важливо обрати те, що насправді до душі та бажання розвивати. Любити грати в стрілялки - це ще не програміст, а їздити за кермом - це ще не інженер-конструктор. Слід зрозуміти, що тато чи мама замість вас працювати не буде! Пам'ятайте вислів Генрі Форда: "Зарплату платить не директор, а клієнт!".

Керівник громадської організації “Volfest” Валерій Пельц

Я вступав у Волинський національний університет на спеціальність «Географія і природоохоронна діяльність». Вибір був зважений, оскільки в школі дуже цікавився саме географією і історією. Вибір зробив на користь географії.

Для мене вступна кампанія була справжнім випробуванням, оскільки тоді здавали не ЗНО, а вступні екзамени. Я пам’ятаю, що набрав майже максимум з географії і посередньо з української мови. Але цього було достатньо для того, щоб вступити на державну форму навчання.

Із вступу мені запам’яталось, як перед екзаменами між абітурієнтами бігали такі собі «ділки-рішали», які пропонували різні шпаргалки, домовитись за вступ і т.д. Були люди, які цим користались і зрештою екзамен завалили.

Абітурієнтам хочу порадити обрати собі виш, де буде цікаво вчитись і де вони зможуть не просто прозубрити 5 років навчальні предмети, а здобути найважливіше, що може здобути студент – це хороших друзів і позитивні емоції.

Режисерка Наталія Максимчук

Я отримувала освіту двічі. З теплотою згадую музичний факультет педагогічного коледжу (колишнє Луцьке падагогічне училище ім.Я.Галана). Навчання у всіх творчих вузах не буває нудним, тому спогадів завжди не бракує.

Та найбільшим своїм приємним спогадом про студенство залишається, звичайно, навчання в Рівненському державному університеті. Там було чудово все: від вступу і здачі творчого завдання (прослуховування) – до самого навчання

Пишатися можу тим, що принципово нічого ніколи не здавала за гроші і мій диплом абсолютно чесний . Я любила вчитись, обожнювала пари, як би це не дивно звучало для всіх, хто це зараз читає. Навіть сесії перетворювались на веселу розвагу.

Хочу побажати усім абітурієнтам, студентам не купувати екзамени, дипломи, не лінуватися, а "гризти" граніт науки і чесно, знаннями здобувати освіту і отримувати від того незабутній позитивний досвід. Не годуйте корупціонерів своєю лінню, вбивайте краще своїми знаннями!

Аніматор Леонід Тивонюк

Після закінчення нашого славнозвісного Кулька (училища культури ім. Стравінського) я вирішив вступати у КНУКІМ ім. Карпенка-Карого на режисера театру ляльок (на той час я уже рік працював у Волинському ще на той час не академічному театрі ляльок). Щоб підстрахуватися – заодно і в Рівненський університет на режисера драматичного театру.

Отож мені прийшлось готуватися до екзаменів у двох містах, курсуючи між Рівно і Києвом. На той час ще телепорта не було і я був змушений переміщатися Укрзалізницею. Постійний недосип, бо приходилось готуватися в дорозі: на зупинках, часом в парках і навіть на вокзалі ходив і вголос декламував або співав матеріал до вступу. Навіть один раз спав на вокзалі))

І такий, як-то кажуть, заплив у ширину не міг не відбитися на моєму зовнішньому вигляді. Й одного разу, йдучи на основний екзамен із режисури в Карпенка-Карого, я помітив у вітрині магазину незнайомого мені чоловіка, який був трішки пом'ятий та з щетиною триденної «запойної» небритості.

Я тоді ще не думав відпускати бороду і прийти на основний екзамен в такому вигляді я не міг.
Тоді я пішов в магазин купив бритву... Потім обрав між кафешок місце, де було можна зайти в туалет. Ним виявився туалет у казино, яке тільки відчинилось, і там не було ще відвідувачів. Бармен сонно протирав фужери, а я пройшовши повз, оцінюючи набір різного елітного бухлішка, зупинився, зробив оцінку ( тут допомагає актьорочка). І з виглядом того, що зараз повернусь, шмигнув до туалету, де був чудовий рукомийник, вода, рідке мило і рушники.

Отож на екзамен я прийшов чисто виголеним і добре підготовленим. І так поступив у два вузи і обрав, звісно, Карпенка-Карого.

Дорогою до здобуття освіти, пам’ятайте, що професію потрібно обирати зважено, ніколи не слухати чужих порад, а слухати власне серце. Ви, звісно, можете обрати одну спеціальність, а потім перехотіти навчатися чи працювати за нею, але це завжди має бути ваш вибір, тому що це ваш досвід і ваше життя.

Радник міського голови Луцька Ігор Поліщук

Професію, порадившись з батьками, обрав ще в старших класах школи. А ось з вибором університету довго вагалися.

Зрештою, я вступив до юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ України, жодного разу про це не пошкодував і закінчив навчання з відзнакою.

Вступні екзамени були для мене не надто складні, адже готуватися я почав завчасно. Найскладнішим було звикнути до Києва під час періоду вступу до університету.

Сьогоднішнім абітурієнтам раджу не орієнтуватися на престижність та високооплачуваність професії, а обирати ту, яка дійсно до душі. Сьогодні життя дуже динамічне й непередбачуване, і престижна та високооплачувана професія сьогодні може бути зовсім не такою через 5-10 років.

Співачка Тетяна Власова

Ще класу з восьмого я хотіла стати журналістом, тому, в принципі, питання про вибір майбутньої професії гостро не стояло. Вибирали швидше сам заклад – батьки хотіли, щоб я залишилась в Луцьку, а я, звісно, мріяла про Київ. Зрештою, зупинились на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка. Батьки поступились, бо нічим не ризикували – на той час мене завдяки призовим місцям у Малій академії наук вже автоматично зарахували на філологічний факультет тоді ще Волинського державного університету.

У Львів поїхала вступати, що називається, навмання – не готувалась особливо до іспитів, не займалася з місцевими репетиторами, покладалась на власні знання. І на вступній співбесіді, звісно ж, витягнула білет із питаннями, відповіді на які достеменно не знала. Подумала, що це провал, але тікати не хотілось – я й так ледве переконала батьків у тому, що треба хоча б спробувати вступити «на журналістику» своїми силами. І тут – таке.

Дитяча мрія опинилась під загрозою, бо в комісії разом із двома привітними чоловіками була сувора жінка, яка випитувала в абітурієнтів все на світі. Наприклад, роки життя українських письменників. А я навіть у століттях, в яких вони жили, плуталась.

Сиділа я над своїми відповідями до останнього. Писала все, що знаю і не знаю. Підслуховувала відповіді інших вступників і доповнювала ними свої. А щойно сіла перед комісією і зіщулилась перед холодним поглядом професорки, як її… кудись покликала асистентка. Сувора жінка вийшла, тож мої красномовні і не завжди конкретні відповіді слухали лише двоє усміхнених чоловіків. Які не запитували у мене роки життя Миколи Вороного, а погоджувались з усім, що я розповідала їм про український модернізм.

Власне, так мене і зарахували на державну форму навчання на факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Батьки і наші знайомі ще довго після того, здається, не вірили, що це можливо. А для мене це стало ще одним підтвердженням того, що все завжди стається так, як повинно бути.

Я, до речі, дуже рада, що тепер в університеті в Луцьку є факультет філології та журналістики, з таким чудовим деканом як Юрій Васильович Громик. Особисто знайома з багатьма студентами цього факультету, знаю, як вони горять своєю омріяною професією і тому не хвилююсь за майбутнє волинської та української журналістики.

А нинішнім абітурієнтам бажаю нікого не слухати, вибираючи свою майбутню професію. Бо, зрештою, вам, а не комусь іншому, потім з нею жити.

Телеведуча Наталка Войтович

Коли я була абітурієнтом, вступати можна було лише в один вищий навчальний заклад. Тоді було - або вступив, або ні.

Я з дитинства співаю і у старших класах мріяла бути співачкою. Але батькам ця спеціальність видалася не дуже серйозною і вони вважали, що музикою на життя не заробиш. На юридичний факультет (він завжди був модний), конкурс був шалений. Тож ми на сімейній раді прийняли спільне рішення: ПОЛІТОЛОГІЯ. Тато порадив)))

Я з репетитором зубрила тести з історії і мови (української та англійської). На іспитах відразу здружилася з групою. Вступила на державну форму навчання у ВДУ імені Лесі Українки, сесії здавала добре, стипендію отримувала завжди.

А уже на 4 курсі пішла працювати на радіо, так поєдналися дві улюблених теми: музика і політика.

Депутат Луцької міської ради Микола Яручик

Вибір майбутньої професії у мене був не надто великий: брат навчався у педучилищі імені Ярослава Галана у Луцьку, потім сестра його закінчила і мене поставили перед фактом: “І ти йди туди, пробуй”.

Пам’ятаю, що вступати мені було не дуже важко, бо у навчальному закладі не вистачало хлопців. Проте під час вступних іспитів щось я не знав, дуже хвилювався, чи вступлю. Якби я не вступив - для мене це було тоді дуже страшно. Але в кінцевому результаті все-таки пройшов на спеціальність “Учитель початкових класів”.

У педучилищі, яке сьогодні перейменували у педагогічний коледж, я у першу чергу навчився комунікувати з людьми. Дуже хороша педагогічна база тут, і зараз усім рекомендую цей заклад.

Цінувати ту базу знань, яку тоді давали викладачі, починаєш тільки зараз. Тільки зараз розумієш, що в той час треба було брати по максимуму, але ж молоді роки, не сильно хотілося вчитися. То я абітурієнтам порадив би брати максимум знань, тим більше якщо є можливість навчатися на бюджеті, тому що потім за це доведеться платити немалі кошти.

Дизайнерка і бізнес-коуч Наталія Ісаєва

Останній рік у школі різні спецкурси проводили викладачі з університету, одним із таких був курс із психології: заняття цікаві, змістовні та інтерактивні.

Я ще тоді зрозуміла, що тренінги, які допомагають сформувати новий досвід та необхідні соціально- психологічні навички - моє покликання. І, незважаючи на те, що дуже любила математику, пішла навчатись на факультет психології ВНУ ім. Лесі Українки.

А далі - більше: Московський інститут Гештальту та психодрами за спеціальністю «Організаційне консультування»; Міжнародний інститут Адізеса та спецкурс із інтергаційної командної роботи, сертифікаційне навчання із коучингу...

Але найкращий вчитель - це наше життя, головне бути відкритим до нього кожної миті!

***

^{Передрук без згоди "Таблоїда Волині" заборонений}