«Я все роблю з мотивом любові» : «Кавова розмова» з Дариною Самолюк. ФОТО
З Дариною Самойлюк ми поговорили про каву, нові проєкти та плани на майбутнє
30 Серпня 2021
Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Coffee room»
Володимир Пащенко – не корінний лучанин, проте для Луцька давно став однією із дуже помітних персон. Власник спорткомплексу «Олімпія», засновник найрейтинговіших волинських інтернет-видань «Волинські новини» та «ВолиньPost». Уже кілька років, як здивував новим і теж доволі успішним амплуа – відкрив ресторан «Patio di Fiori», що став одним із найпрестижніших луцьких закладів.
Про те, як з’являлися ідеї для нових життєвих напрямків та про справу, якою планує невдовзі зайнятися – екологічною фермою, Володимир Пащенко розповів «Таблоїду Волині».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1523.jpg[/img]
– Ви – людина не просто публічна, а з тих, хто завжди викликає реакцію. Правду кажучи, не завжди схвальну, але як правило – бурхливу…
– Мене не розуміють, від цього й починається різна реакція. Цивілізовані люди при нерозумінні задають питання, просять пояснення. І все ж знаходяться ті, хто каже: «Та що ви його слухаєте? Він же божевільний».
Недавно я помітив, що почав часто використовувати фразу: «Дуже важко бути людиною на планеті мавп». Дуже добре, коли є люди, які розділяють твої ідеї та погляди на життя. Але здебільшого таке розуміння приходить з часом.
Про це гарно сказав Стів Джобс і заспівав Кузьма. «Думай інакше», «Не бути схожим на них»… Я ніколи не намагався бути таким, як всі. Я хотів йти власним шляхом.
Перед вами сидить людина, яка досягла всього, чого хотіла. Може, це звучить якось пафосно, але це дійсно правда. У мене з’явилась в дитинстві мрія про мопед, і той з’явився. Хоча за всіма законами логіки у такого бідного хлопця, яким був я, він ніяк не міг з’явитися.
Я почав заробляти гроші в 14 років. В той час це було абсолютно немодним, але мені хотілося чогось досягти, а це навряд чи виходить, коли сидиш, склавши руки.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1528.jpg[/img]
– Але якраз нехватка чогось, чого дуже хочеться, є хорошою рушійною силою. А коли є все для повного щастя…
– Щастя – відносна річ. Для щастя не обов’язково треба матеріальні речі. Може з’явитися якась ідея і її реалізація стане щастям. От я хотів нагодувати людей і зробив акцію в «Patio di Fiori» – обід за 78 копійок. Були різні думки, але акція досі працює, люди приходять.
У нас – недешевий заклад, і найчастіше відвідувачами є багаті люди. У кожного з них – різні гроші. Припускаю, що бувають і брудні. А коли людина – може, не така заможна, але світла своїми емоціями – приходить до тебе в ресторан, як на свято, вона приносить свою чистоту і зовсім інші емоції. Заради цього акція й існує.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1533.jpg[/img]
– Спортсмен, ресторатор, медіа-менеджер, громадський активіст – це, швидше за все, мали б бути різні люди з окремою психологією і поглядами на життя…
– Для того, щоб називати себе ресторатором, мабуть, треба відкрити кілька закладів. Я не скажу, що дуже в цьому розбираюся. Наприклад, я зовсім не розуміюся в винах. Але маю певний смак до їжі та сервісу, вони виховані частими мандрівками.
Спортсмен, ресторатор, медіа-менеджер, громадський активіст – це все були етапи мого життя. Я – в пошукові. І думаю, що буду в пошукові до останнього свого подиху. Можливо, я стану письменником. Напишу кілька хороших книг і саме цим залишу по собі добру пам'ять.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1535.jpg[/img]
– Ті життєві напрямки вибирали свідомо, з розрахунком, чи то швидше щоразу був експеримент?
– Життя кожної людини – експеримент. Ми можемо тільки припускати, що у нас вийде, а з чим не справимося. Але тільки життя дасть відповідь на ці запитання.
– Зазвичай, ми дізнаємося про найбільш вдалі експерименти з життя людини. А була в житті Володимира Пащенка якась справа, про яку не відомо широкому загалу?
– Був комп’ютерний клуб. Мені це подобалося на той час. Я, до речі, досі люблю комп’ютерні ігри і деколи граю. Коли маю вільний час, беру дітей і граємо по мережі. Не стрілялки, звісно – більш стратегічні, історичні ігри.
– А яка найулюбленіша гра?
– Наші вітчизняні програмісти зробили гру, яку я граю вже 16 років. Це – «Козаки».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1537.jpg[/img]
– Ви – родом із Черкас. Як взагалі потрапили до Луцька?
– Це сталося в 1998 році. Я всім розповідаю про цю історію так: їхав, їхав, закінчилися гроші і зупинився тут. Як і в кожному жарті, мабуть, в цьому теж є доля правди. У Луцьку не було великого тенісу і я вирішив тут розвивати цю справу.
– Зараз продовжуєте займатися тенісом?
– Деколи граю, але вже не треную. В першу чергу, мабуть, через багатогранність життя. На все не вистачає часу. Хоча теніс лишається улюбленим видом спорту. Для здоров’я і довголіття це дуже правильний спорт.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1545.jpg[/img]
– Корінні лучани-бізнесмени, або ті, хто вже тут пожив тривалий час, часто люблять аргументувати, чому звідси ніколи не поїдуть. Ви схожі на людину, яка в цю секунду може встати, зібрати мінімум речей і поїхати назавжди…
– Це правда так. Можу поїхати в будь-яке місто і відбутися там. Я – як трава, яка проростає навіть з-під асфальту. Але щоб так сталося, має бути розуміння, чи потрібен мені такий виклик. Якщо такий виклик в житті мені буде потрібен, я це зроблю.
Але і Волинь, і Луцьк, і будь-яке інше місто – це перш за все люди. Тут живуть хороші люди. Не 100%, звісно, але хороших тут – багато.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1556.jpg[/img]
– А додому в Черкаси часто їздите?
– Звісно, їжджу до мами. Але сказати, що маю якусь ностальгію за містом – навряд. Це місто мого дитинства, молодості… Але де батьківщина людини? Там, де їй добре. Зараз мені добре тут.
Та сказати, що Волинь – це край моєї мрії буде неправдою. Швидше за все, я хотів би жити там, де цілий рік літо і де цілий рік є полуниця. Але це – мрія для пенсії. А зараз ми маємо ще зробити так, щоб на цій священній землі, де пролито стільки крові і сліз, було все добре.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1599.jpg[/img]
– Люди, які мають свою філософію життя, зазвичай багато читають. У вас є такі книги-орієнтири?
– Чиїсь думки можуть стати хіба фундаментом, на який кожен повинен вибудувати свою філософію. Мій фундамент – це одна книга, яку я читаю щодня. Це – Євангеліє.
Читаю з десяти років, щодня якусь главу. І перечитуючи по колу, розумію, як одні і ті самі слова сприймаються по-різному. Деколи буває, що можу просто перебирати слова, речення, а розуміння того, що прочитав приходить пізніше. Як якийсь спалах. І з’являються відповіді на всі запитання.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1608.jpg[/img]
– А як ви потрапили на медіа-ринок? Як з’явилася ідея вашого першого сайту – «Волинські новини»?
– Тоді я працював радником Луцького міського голови Богдана Шиби. Не знаю, яким радником я був, бо насправді не бачив мера місяцями. І якось мене попросили піти на мітинг мешканців однієї із багатоповерхівок стосовно спортмайданчика в дворі. Я пішов, на події був журналіст Мирослав Ватащук. Він попросив мене прокоментувати і мій коментар потрапив на один із сайтів. Наступного дня мені зателефонував Шиба, попросив зустрітись.
Я не зрозумів відразу, що сталося. Стільки часу не потрібен був, а тут… Обговорили мою позицію, яку я озвучив в коментарі. І я подумав: для того, щоб мене почули, треба було написати про все на сайті? Я знайшов Мирослава, ми обговорили, скільки може коштувати новий інтернет-проект. Правда, в результаті ця початкова сума виявилась заниженою разів в десять. Але ми зібрались і розпочали проект «Волинські новини».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1614.jpg[/img]
– Був час, коли ви виконували безпосередньо журналістську роботу і брали інтерв’ю…
– Є така позиція: якщо не ми, то хто? Так, як я собі бачив хід розмови, я не бачив людину, яка б могла це зробити, тому сам взяв диктофона.
Перше інтерв’ю, якщо не помиляюся, брав в Ігоря Палиці. Я не роблю інтерв’ю з тими, з ким мені нецікаво. У мене, наприклад, лежить записана розмова з Миколою Романюком, але вона мені не сподобалась. Я не хочу робити нудних інтерв’ю, і я можу собі це дозволити.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1618.jpg[/img]
– Якось ви розповідали, що плануєте організувати екоферму. Ідея ще актуальна?
– Кожна успішна ідея повинна бути зрілою, продуманою. Один аграрій якось сказав мені: «Є два способи напевне втратити гроші: зіграти в рулетку і вкластись в аграрний бізнес». Це – специфічна справа і людині, яка в цьому нова, дуже легко прогоріти. Тому треба чітко розуміти, що саме робити і для кого. Посадити, посіяти – це вже вишенька на торті, а до цього треба ще спекти сам торт.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1632.jpg[/img]
– На фермі буде розвиватись лише рослинництво, чи тварини теж будуть?
– Все буде. Можна буде поспостерігати за всіма процесами, що і як вирощується, чим харчуються тварини, як виготовляється продукція. Можна буде спробувати чисту і здорову їжу.
Насправді, в багатьох людей зараз немає рідні в селі. Тому ми хочемо зробити можливість пожити тут. Відчути цей спокій, розмірений ритм, відчути себе частиною природи. Це буде наше волинське село в його найкращих традиціях.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1635.jpg[/img]
– Ставши власником інтернет-видання, ви з часом взяли диктофон в руки і пішли записувати інтерв’ю. Будучи власником ресторану так само не одноразово одягали фартух і обслуговували клієнтів. Не здається вам, що з появою ферми візьмете до рук сапку?
– Однозначно. Ми всі з землі вийшли і всі туди повернемося. Це закладено у нашій сутності: всіх рано чи пізно починає тягнути до землі. Вона – наша колиска. І ідея ферми в тому числі із цим пов’язана.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1645.jpg[/img]
– Якщо пригадати Володимира Пащенка у 1998 році, коли він вперше приїхав до Луцька, і нинішнього, що змінилося?
– Це дві абсолютно різні людини.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1650.jpg[/img]
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня «Coffee room»
Володимир Пащенко – не корінний лучанин, проте для Луцька давно став однією із дуже помітних персон. Власник спорткомплексу «Олімпія», засновник найрейтинговіших волинських інтернет-видань «Волинські новини» та «ВолиньPost». Уже кілька років, як здивував новим і теж доволі успішним амплуа – відкрив ресторан «Patio di Fiori», що став одним із найпрестижніших луцьких закладів.
Про те, як з’являлися ідеї для нових життєвих напрямків та про справу, якою планує невдовзі зайнятися – екологічною фермою, Володимир Пащенко розповів «Таблоїду Волині».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1523.jpg[/img]
– Ви – людина не просто публічна, а з тих, хто завжди викликає реакцію. Правду кажучи, не завжди схвальну, але як правило – бурхливу…
– Мене не розуміють, від цього й починається різна реакція. Цивілізовані люди при нерозумінні задають питання, просять пояснення. І все ж знаходяться ті, хто каже: «Та що ви його слухаєте? Він же божевільний».
Недавно я помітив, що почав часто використовувати фразу: «Дуже важко бути людиною на планеті мавп». Дуже добре, коли є люди, які розділяють твої ідеї та погляди на життя. Але здебільшого таке розуміння приходить з часом.
Про це гарно сказав Стів Джобс і заспівав Кузьма. «Думай інакше», «Не бути схожим на них»… Я ніколи не намагався бути таким, як всі. Я хотів йти власним шляхом.
Перед вами сидить людина, яка досягла всього, чого хотіла. Може, це звучить якось пафосно, але це дійсно правда. У мене з’явилась в дитинстві мрія про мопед, і той з’явився. Хоча за всіма законами логіки у такого бідного хлопця, яким був я, він ніяк не міг з’явитися.
Я почав заробляти гроші в 14 років. В той час це було абсолютно немодним, але мені хотілося чогось досягти, а це навряд чи виходить, коли сидиш, склавши руки.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1528.jpg[/img]
– Але якраз нехватка чогось, чого дуже хочеться, є хорошою рушійною силою. А коли є все для повного щастя…
– Щастя – відносна річ. Для щастя не обов’язково треба матеріальні речі. Може з’явитися якась ідея і її реалізація стане щастям. От я хотів нагодувати людей і зробив акцію в «Patio di Fiori» – обід за 78 копійок. Були різні думки, але акція досі працює, люди приходять.
У нас – недешевий заклад, і найчастіше відвідувачами є багаті люди. У кожного з них – різні гроші. Припускаю, що бувають і брудні. А коли людина – може, не така заможна, але світла своїми емоціями – приходить до тебе в ресторан, як на свято, вона приносить свою чистоту і зовсім інші емоції. Заради цього акція й існує.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1533.jpg[/img]
– Спортсмен, ресторатор, медіа-менеджер, громадський активіст – це, швидше за все, мали б бути різні люди з окремою психологією і поглядами на життя…
– Для того, щоб називати себе ресторатором, мабуть, треба відкрити кілька закладів. Я не скажу, що дуже в цьому розбираюся. Наприклад, я зовсім не розуміюся в винах. Але маю певний смак до їжі та сервісу, вони виховані частими мандрівками.
Спортсмен, ресторатор, медіа-менеджер, громадський активіст – це все були етапи мого життя. Я – в пошукові. І думаю, що буду в пошукові до останнього свого подиху. Можливо, я стану письменником. Напишу кілька хороших книг і саме цим залишу по собі добру пам'ять.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1535.jpg[/img]
– Ті життєві напрямки вибирали свідомо, з розрахунком, чи то швидше щоразу був експеримент?
– Життя кожної людини – експеримент. Ми можемо тільки припускати, що у нас вийде, а з чим не справимося. Але тільки життя дасть відповідь на ці запитання.
– Зазвичай, ми дізнаємося про найбільш вдалі експерименти з життя людини. А була в житті Володимира Пащенка якась справа, про яку не відомо широкому загалу?
– Був комп’ютерний клуб. Мені це подобалося на той час. Я, до речі, досі люблю комп’ютерні ігри і деколи граю. Коли маю вільний час, беру дітей і граємо по мережі. Не стрілялки, звісно – більш стратегічні, історичні ігри.
– А яка найулюбленіша гра?
– Наші вітчизняні програмісти зробили гру, яку я граю вже 16 років. Це – «Козаки».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1537.jpg[/img]
– Ви – родом із Черкас. Як взагалі потрапили до Луцька?
– Це сталося в 1998 році. Я всім розповідаю про цю історію так: їхав, їхав, закінчилися гроші і зупинився тут. Як і в кожному жарті, мабуть, в цьому теж є доля правди. У Луцьку не було великого тенісу і я вирішив тут розвивати цю справу.
– Зараз продовжуєте займатися тенісом?
– Деколи граю, але вже не треную. В першу чергу, мабуть, через багатогранність життя. На все не вистачає часу. Хоча теніс лишається улюбленим видом спорту. Для здоров’я і довголіття це дуже правильний спорт.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1545.jpg[/img]
– Корінні лучани-бізнесмени, або ті, хто вже тут пожив тривалий час, часто люблять аргументувати, чому звідси ніколи не поїдуть. Ви схожі на людину, яка в цю секунду може встати, зібрати мінімум речей і поїхати назавжди…
– Це правда так. Можу поїхати в будь-яке місто і відбутися там. Я – як трава, яка проростає навіть з-під асфальту. Але щоб так сталося, має бути розуміння, чи потрібен мені такий виклик. Якщо такий виклик в житті мені буде потрібен, я це зроблю.
Але і Волинь, і Луцьк, і будь-яке інше місто – це перш за все люди. Тут живуть хороші люди. Не 100%, звісно, але хороших тут – багато.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1556.jpg[/img]
– А додому в Черкаси часто їздите?
– Звісно, їжджу до мами. Але сказати, що маю якусь ностальгію за містом – навряд. Це місто мого дитинства, молодості… Але де батьківщина людини? Там, де їй добре. Зараз мені добре тут.
Та сказати, що Волинь – це край моєї мрії буде неправдою. Швидше за все, я хотів би жити там, де цілий рік літо і де цілий рік є полуниця. Але це – мрія для пенсії. А зараз ми маємо ще зробити так, щоб на цій священній землі, де пролито стільки крові і сліз, було все добре.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1599.jpg[/img]
– Люди, які мають свою філософію життя, зазвичай багато читають. У вас є такі книги-орієнтири?
– Чиїсь думки можуть стати хіба фундаментом, на який кожен повинен вибудувати свою філософію. Мій фундамент – це одна книга, яку я читаю щодня. Це – Євангеліє.
Читаю з десяти років, щодня якусь главу. І перечитуючи по колу, розумію, як одні і ті самі слова сприймаються по-різному. Деколи буває, що можу просто перебирати слова, речення, а розуміння того, що прочитав приходить пізніше. Як якийсь спалах. І з’являються відповіді на всі запитання.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1608.jpg[/img]
– А як ви потрапили на медіа-ринок? Як з’явилася ідея вашого першого сайту – «Волинські новини»?
– Тоді я працював радником Луцького міського голови Богдана Шиби. Не знаю, яким радником я був, бо насправді не бачив мера місяцями. І якось мене попросили піти на мітинг мешканців однієї із багатоповерхівок стосовно спортмайданчика в дворі. Я пішов, на події був журналіст Мирослав Ватащук. Він попросив мене прокоментувати і мій коментар потрапив на один із сайтів. Наступного дня мені зателефонував Шиба, попросив зустрітись.
Я не зрозумів відразу, що сталося. Стільки часу не потрібен був, а тут… Обговорили мою позицію, яку я озвучив в коментарі. І я подумав: для того, щоб мене почули, треба було написати про все на сайті? Я знайшов Мирослава, ми обговорили, скільки може коштувати новий інтернет-проект. Правда, в результаті ця початкова сума виявилась заниженою разів в десять. Але ми зібрались і розпочали проект «Волинські новини».
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1614.jpg[/img]
– Був час, коли ви виконували безпосередньо журналістську роботу і брали інтерв’ю…
– Є така позиція: якщо не ми, то хто? Так, як я собі бачив хід розмови, я не бачив людину, яка б могла це зробити, тому сам взяв диктофона.
Перше інтерв’ю, якщо не помиляюся, брав в Ігоря Палиці. Я не роблю інтерв’ю з тими, з ким мені нецікаво. У мене, наприклад, лежить записана розмова з Миколою Романюком, але вона мені не сподобалась. Я не хочу робити нудних інтерв’ю, і я можу собі це дозволити.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1618.jpg[/img]
– Якось ви розповідали, що плануєте організувати екоферму. Ідея ще актуальна?
– Кожна успішна ідея повинна бути зрілою, продуманою. Один аграрій якось сказав мені: «Є два способи напевне втратити гроші: зіграти в рулетку і вкластись в аграрний бізнес». Це – специфічна справа і людині, яка в цьому нова, дуже легко прогоріти. Тому треба чітко розуміти, що саме робити і для кого. Посадити, посіяти – це вже вишенька на торті, а до цього треба ще спекти сам торт.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1632.jpg[/img]
– На фермі буде розвиватись лише рослинництво, чи тварини теж будуть?
– Все буде. Можна буде поспостерігати за всіма процесами, що і як вирощується, чим харчуються тварини, як виготовляється продукція. Можна буде спробувати чисту і здорову їжу.
Насправді, в багатьох людей зараз немає рідні в селі. Тому ми хочемо зробити можливість пожити тут. Відчути цей спокій, розмірений ритм, відчути себе частиною природи. Це буде наше волинське село в його найкращих традиціях.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1635.jpg[/img]
– Ставши власником інтернет-видання, ви з часом взяли диктофон в руки і пішли записувати інтерв’ю. Будучи власником ресторану так само не одноразово одягали фартух і обслуговували клієнтів. Не здається вам, що з появою ферми візьмете до рук сапку?
– Однозначно. Ми всі з землі вийшли і всі туди повернемося. Це закладено у нашій сутності: всіх рано чи пізно починає тягнути до землі. Вона – наша колиска. І ідея ферми в тому числі із цим пов’язана.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1645.jpg[/img]
– Якщо пригадати Володимира Пащенка у 1998 році, коли він вперше приїхав до Луцька, і нинішнього, що змінилося?
– Це дві абсолютно різні людини.
[img data=wat]30_07_2016_835902296/img_1650.jpg[/img]
***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].