Цього лучанина неможливо не помітити. Харизматичний, підтягнутий, ошатний – він у свої 67 років виглядає розкішно та прикрашає собою сторінки багатьох місцевих глянців. Побачивши цього чоловіка у натовпі ніколи не повіриш, що у нього є… п’ятеро онуків, а правнучка уже закінчує дитячий садок! Завдяки незвичним та оригінальним костюмам Леодора Кравчука давно нарекли луцьким Королем моди.
 
Мабуть, у великому мегаполісі він уже давно зайняв би місце серед потужних дизайнерів. У нашому місті цей чоловік викликає цілий вир емоцій. І мало хто знає, що окрім модного хобі, пан Леодор ще й робить оригінальні пам’ятники, пише романтичні вірші та пече смачнющі пироги.

У рубриці «Словопортрет» «Таблоїд Волині» пропонує познайомитися з відомим дизайнером поближче та дізнатися про його ставлення до критики та іміджу епатажного чоловіка. 

[img data=wat]29_11_2016_735557417/img_5016.jpg[/img]

 Багатьох цікавлять не мої костюми в цілому, а просто можливість на мені заробити. У мене є багато пропозицій, наприклад, поїхати в Польщу на «Золотий вішак» зі своєю колекцією або ж взяти участь у столичних показах мод, але за все вимагають гроші, і то немалі. Кажуть, що я потім своє відіб’ю. А де ж я візьму такі суми? Адже я важко працюю і кожна копійка зароблена важкою працею.

***

Створювати костюми я почав десять років тому. Ця ідея виникла зовсім спонтанно. Моя племінниця виходила заміж за німця і на весілля запросили закордонних гостей. Всім чоловікам сказали одягти костюми, а жінкам вечірні сукні. Попередили за кілька місяців і я почав ходити по магазинах і шукати костюм. Десь через три місяці знайшов, та коли прийшов на те святкування, то побачив, що один із гостей мав туфлі та костюм майже такі ж, як і в мене. Мені так образливо стало, адже так старався придбати щось цікаве.

***

Через три місяці мало бути наступне весілля в тій же родині. Я відразу купив білі туфлі, тканину і почав ходити по ательє. Мені всі відмовляли, бо не хотіли мої забаганки виконувати, хоча я й пропонував втричі дорожчу оплату. Зрештою, знайшов на ДПЗ одну маленьку майстерню, де погодилися пошити те, що я хочу. І я зробив не один а два костюми. І коли прийшов на те весілля, всі почали запитувати «А хто, а хто ваш гість?» Не вірили, що я просто пам’ятники роблю, казали, що американський мафіозі. Я цілий день був у білому костюмі, а на вечір одягнув вельветовий. Всі в захваті були. Мені сподобалась така увага і я у своєму костюмі вийшов у місто. Не сам, а з дочкою та зятем, то зять від мене втік. Перейшов на другу сторону вулиці та й сказав, що цікаво спостерігати за реакцією людей, які мене бачать.

***

Мене зробив відомим салон «Фуджі». Вони повісили моє фото на вітрину. І запитали чи ще щось буде нове? Я вирішив, що буде!

[img data=def]29_11_2016_735557417/leo1.jpg[/img]

***

У творчості мене надихають навіть ті компліменти, які я чую в свою адресу на вулиці. Зрідка хтось засміється, більшість схвально сприймають. Ідеї в більшості ввечері з’являються. Я уявляю себе в новому костюмі, створюю подумки уже готовий образ, а вже тоді йду до кравчині.

***

У деяких моїх костюмах деталями виступають елементи зі справжнього золота. В одній з сорочок використані жіночі сережки. А для одного костюма спеціально замовляв у ювеліра десять ланцюжків, адже потрібно було, аби вони мали спеціальні петельки, за які можна прикріпити їх до тканини.

***

Якось до мене приїхали люди з Америки, у яких син дуже цікавиться оригінальною модою. Сказали, що візьмуть усі мої моделі, якщо я пошию їх протягом двох тижнів. А я не зміг, бо робота над кожною річчю займає чимало часу.

[img data=def]29_11_2016_735557417/24.jpg[/img]
[img data=def]29_11_2016_735557417/11.jpg[/img]

***

У мене немає мети аби нажитися на своїх костюмах. Я – спокійний чоловік, маю певний заробіток і витрачаю його на те, що приносить мені задоволення. Мій одяг – це ексклюзивні речі, які мені дорогі.

***

Я не хочу завтра зустріти когось у подібному костюмі. Усі свої моделі зберігаю. Один з костюмів я подарував синові на весілля, але той розлучився і костюм лишився у невістки. Син жодного разу його не одягав.

***

Улюбленими кольорами, з якими я працюю, є чорний білий та червоний. Хоча з них я таки надаю перевагу білому. Він – більш делікатний та модний.

***

За модою абсолютно не слідкую. Інколи мені дзвонять і кажуть, щоб глянув показ мод по телевізору, але я відмовляюся. Якщо щось набачу цікаве, воно засяде мені у пам’яті і я потім використаю це в своїх моделях, то можуть сказати, що вкрав ідею. Тому мої речі – ексклюзивні та стовідсотково унікальні.

[img data=wat]29_11_2016_735557417/img_5022.jpg[/img]
[img data=wat]29_11_2016_735557417/img_5028.jpg[/img]

***

Я хотів зробити свою марку і назвати її «L. Кравчук». По суті, я ж дійсно Леодор Кравчук. Але мені сказали, що «той співак Ель Кравчук тебе закопає».

***

Колись я пропонував дружині купити тканину і пошити їй сукню. Але вона сказала, що краще купити готову.

***

Дружина часто казала, що з мене люди сміються. Та такого, як я на всю область не знайти! Мені заздрять, а не сміються!

***

Я – романтик. Своїй дамі я навіть присвятив вірш «Для тебя»:

 «Я готов планету любую
Вселенной достать,
Только ты должна за это
сердце и душу отдать!
Ты не бойся меня, курносая,
Я не стану с тобой шутить.
Я и Марс, и Луну достану,
Лишь бы вместе с тобою быть.
Я украшу тебя бриллиантами.
Нет, они тебе не идут.
Ты и так для меня прекрасная,
Будь со мною милая будь!»

[img data=def]29_11_2016_735557417/16.jpg[/img]
[img data=def]29_11_2016_735557417/17.jpg[/img]

Я не лише пишу вірші, а й вмію їх декламувати. В армії комбат першим із захопленням вставав після того, як я читав вірші на сцені. Я дуже любив поезію на військову тематику.  Дуже хотів би хоч на 9 травня виступити перед ветеранами.

***

Пам’ятники, які я роблю, не менш оригінальні. Навіть якщо зайти на цвинтар у Гаражджі, то видно, що один майстер робив. Мої пам’ятники ніхто навіть не пробував повторити.  Як починав працювати над своєю справою, то позичив форму в сусіда, а через трохи він сказав повернути. Думав, що здурію, бо ж не знав що робити.

***

Я завжди у хорошій формі, адже щодня займаюся важкою фізичною працею. Буває таке натхнення, що як нема роботи, мушу перекинути хоч кілька каменюк.

***

З каменя я ще роблю ікони. Деякі подарував. Одну з моїх ікон забрали у церкву в Камінь-Каширську. Ще одну зараз планую подарувати правнучці у дитячий садочок.

[img data=def]29_11_2016_735557417/7.jpg[/img]

***

Я і булки печу, майже через день. А піцу з роблю таку, що смачнішої годі й шукати! З грибами та ковбасою. Цьогоріч варення яблучне зварив, то в ньому кожен шматочок яблука – тверденький та соковитий!

***

Люблю фотографувати, особливо природу. Вловлюю кожну детальку, кожен штрих. Подобається, коли світлина виходить «жива», насичена.

***

Мені у лютому виповниться 68 років, але всі, хто мене бачить вперше, дивуються, мовляв, я не виглядаю на свій вік. Кажуть, що маю трошки за сорок ))

[img data=def]29_11_2016_735557417/leo2.jpg[/img]

***

Мені було вже за 40, як мама розповіла, що Леодором мене назвав дід. Тут, у селі Гнідава, був піп Леодор, і дід сказав, що як народиться хлопець то назвемо його так само. Я якось шукав у інтернеті, то на всю Україну є дві людини з таким ім’ям: я і художник з Києва… Свого часу я казав і родичам своїм, і просто знайомим вагітним жінкам, що як назвуть дитину Леодором, то я буду допомагати.

***

 Мені казали, що вже саме ім’я моє може бути брендом. А в тих Рагу.лях писали «Запомните это имя!» То от хай запоминають!

[img data=def]29_11_2016_735557417/leo3.jpg[/img]

***

Вухо я пробив теж років десять тому. Як почав шити костюм, зразу змінив імідж, пробив вухо. Думав, що вдома протестуватимуть, але підтримали, особливо зять. Я вже навіть забуваю, що в мене є сережка. Треба вже її оновити.

***

До салону я не хожу, за бородою доглядаю сам. Жінкам та дівчатам вона подобається, бо кажуть, що борода у мене доглянута.

***

Часто радять, щоб я кидав свої пам’ятники і займався костюмами. А в мене буває, що я три місяці пашу, тоді шию костюм і йду в місто. Я не бігаю по вулицях щодня, щоб казали, що якийсь дурень пішов. Я вийду собі на площі Воз’єднання, прогуляюся і додому повертаюся. Або йду «в люди» на якесь свято. Інколи у мене запитують, коли я потраплю на подіум. А навішо? Найкращий подіум – це вулиці нашого міста!

[img data=def]29_11_2016_735557417/leo4.jpg[/img]
[img data=wat]29_11_2016_735557417/img_5034.jpg[/img]


^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}