Чому Кальков відмовляється малювати голих жінок

У багатьох жителів обласного центру Волині луцький стріт-арт стійко асоціюється з ім’ям Андрія Калькова. Роботи цього художника впізнаються з-поміж сотень інших – вони дивні, психоделічні, яскраві, часто незрозумілі. Ці малюнки не залишать вам вибору: подобається чи ні, але вони обов’язково закарбуються у вашій пам’яті надовго.

«Таблоїд Волині» вирішив з’ясувати, у чому феномен Андрія Калькова та що ховається за його кольоровими мозаїками.

* * *
Я працюю в стилі оп-арт. Свого часу він мені найбільше сподобався саме тому, що цей стиль присвячений оптичним ілюзіям, неможливим фігурам. На мою думку, саме оп-арт дуже глибоко підсвідомо впливає на глядача, і є в ньому щось магічне.

* * *
Коли розпочинав працювати у цьому стилі, то хотів зробити що-небудь унікальне, але щоб у цьому була ідея. Тому за основу взяв спіраль – дуже стародавній символ, до якого додав сучасних віянь. Склав композицію та отримав свій перший малюнок у жанрі оп-арту. Він був чорно-білим. Це був каркас, основа. Згодом почав додавати кольори – як холодні, так і гарячі.

* * *
Я так давно малюю, що перестав рахувати роки.

* * *
Мої малюнки мають медитативний характер. Я хочу, щоб і глядачі замислювалися, коли на них дивляться, і я медитував під час роботи.



* * *
Я усвідомлюю, що деяким людям складно сприймати мої роботи. Але я став на такий шлях свідомо, адже не шукаю сталих образів, які можна побачити у житті. Ми й так це можемо споглядати щодня. Мені хочеться робити акцент на самій ідеї, на суті, а не на формі.

* * *
Намагаюся, щоб з естетичної точки зору мої роботи були приємні оку. Ще одне завдання – розвивати нашого глядача, а не налаштовуватися на нього. Це реально, і у всьому світі вже давно так відбувається. Можливо, для України це поки що нестандартно.



* * *
Я почуваю себе комфортно в умовах нашої країни і свого рідного міста. Чим більше ти вкладаєш у цю культуру, тим більше вона розвивається. Можна поїхати за кордон, жити там, де вже все налаштовано, але поки що мені приємніше та цікавіше бути саме тут.

* * *
В Україні дуже багато талановитих стріт-артистів. Але загальний розвиток цього напрямку мистецтва – нижче середнього. Проте у нас є дуже великий потенціал, адже стріт-арт в Україні тільки починає народжуватися і розвиватися.

* * *
Я не думаю, що художник у новому місці починає все з початку. Все, що він робить – це продовження його попереднього творчого шляху.

* * *
Чи потрібна ґрунтовна художня освіта стріт-артисту? Це залежить від самого художника, від того, як він розвивається. У мене була монументальна школа і майже всі роботи були присвячені людині, портрету, постаті, але сьогодні я цього практично ніде не використовую.

* * *
Колись мене просили намалювати голу жінку, але я відмовився. Мені це нецікаво. Це не у моєму стилі.

* * *
Мені хочеться іти не до самого людського тіла, а до того, що там всередині, у свідомості.

* * *
У мене з’являється натхнення тоді, коли я напередодні добре відпочив – хороший сон чи медитація. Деколи ідея приходить у майже готовому вигляді, а інколи береш олівець, ведеш лінію, а вона вже підказує, куди рухатися далі.



* * *
Стікери зі своїми малюнками я друкую сам. Вже видрукувано близько 10 тисяч наклейок. Скільки це мені коштувало, я навіть не рахував, тільки кількість фіксую. Я час від часу переписуюся із художниками, надсилаю їм свої стікери. Хтось із друзів подорожує по світу і бере їх із собою. Одне з останніх цікавих місць, де є мої стікери, – Ямайка. Їх там наклеїла одна жіночка із Нью-Йорку, яка активно цікавиться стріт-артом. До речі, саме завдяки їй мої малюнки з’явилися на Бруклінському мості.

[caption] Стікер Андрія Калькова на Ямайці[/caption]

* * *
На мою думку, малюнок «Круговорот», який я намалював в рамках проекту «Art Territory» на вулиці Лесі Українки, найбільш життєрадісний зі всіх моїх робіт. Він створює позитивні емоції. Я малював цю роботу цілий тиждень. Ідея була в тому, аби на фестивалі завершити цей малюнок. Я витратив більше ста балончиків та кілька десятків літрів акрилової фарби.

[caption] «Круговорот» на вулиці Лесі Українки. Луцьк[/caption]

* * *
«Нарешті я щось вдома намалював», – перша думка, яка прийшла, коли ти мене спитала про «Круговорот» біля галереї мистецтв.

[caption] Андрій Кальков старанно працює над своїм твором[/caption]

* * *
Не думав, що про «Круговорот» буде стільки позитивних відгуків. Я очікував більш скептичніші речі. Думаю, що кольорова гама вплинула на сприйняття лучан. Особисто мені ніхто не казав, що робота погана.



* * *
Мої роботи є і на вулицях інших міст України. Наприклад, у Житомирі та Кам’янці-Подільському. Зазвичай люди нормально сприймають малюнки, іноді навіть гроші дають, так би мовити, на розвиток мистецтва.

[caption] «Круговорот» Калькова у Житомирі. Фестиваль «ТБДЩ!», 2014 рік[/caption]

* * *
Якщо критика конструктивна, то я до неї прислухаюсь. Однак, важливо, щоб людина також була художником. Емоційно вона (критика – авт.) ніколи на мене не впливає. Я не ображаюсь, коли мені кажуть, що моя робота не подобається.

* * *
Я співпрацюю з брендом одягу «Urban Planet». Ця серія випускалася вже два рази. Через мережу можна було замовити поясні сумки, наплічники та «вєтровки». Наша співпраця розпочалася два чи три роки тому. На разі ми готуємо ще одну серію, але поки не можу розповісти деталей, адже це комерційна таємниця. Також вже почав співпрацю з одним із луцьких брендів одягу.

[caption] Гаманці з малюнками Калькова[/caption]

* * *
Я трохи погоджуюся з тезою, що «митець повинен бути голодним». Адже, коли ти ситий, то мозок працює повільніше. Але це стосується тільки того етапу творчості, коли ти задумуєш свої роботи. А загалом – художник має їсти.

* * *
Мої малюнки купують більше в Україні, ніж закордоном. У мене досить багато клієнтів серед лучан та киян.

[caption] Роботи Андрія Калькова в інтер’єрі [/caption]

* * *
Комерція у культурі – це, коли роблять якийсь твір, аби він добре продавався. В такому вигляді мене комерція не влаштовує. З іншого боку те, що ти робиш, має мати свою ціну.

[caption] Оформлення офісу GRAND PERSONA [/caption]

* * *
Бувають ситуації, коли замовник дає повну свободу творчості, тоді я намагаюсь перетворити замовлення на справжній витвір мистецтва.




* * *
Я розробляв декілька інтер’єрів у власному стилі. Але працювати на вулиці мені приємніше, більше відчувається творчий політ. Все-таки квартира – це замкнений простір.

* * *
Коли малюєш на вулиці, то варто звертати увагу на оточення. Робота дуже впливає на середовище. У мене сучасні малюнки, тому, наприклад, у старому місті краще їх не створювати.

* * *
Моя мрія дитинства – потрапити на безлюдний острів і там постійно малювати, але не залишатись там все життя.

* * *
Для щастя не потрібні причини. Я не малюю для того, аби стати щасливим, а радію вже з того, що є натхнення і бажання малювати.

* * *
Мої рідні вже давно змирилися. Чому саме таке слово підібрав – «змирилися»? Бо у нас в країні, коли ти кажеш: «Мамо, я хочу бути вільним художником!», це звучить як смертний вирок.

* * *
Я негативно ставлюся до всіляких написів на фасадах будинків. Це ніяке не мистецтво, це просто псування архітектури. Потрібно показувати гарні приклади стріт-арту, тоді з часом це пройде.



* * *
Два художника – це два різні світи. Рідко коли можна щось поєднати.

* * *
Натхнення я шукаю сам у собі. Я не готовий назвати конкретних особистостей, які мене надихають. Мені подобаються окремі роботи, а не їх автори.

[caption] Фестиваль «Республіка». Кам'янець-Подільський, 2014 рік [/caption]

* * *
Я переконаний, що якщо в людині є певна гармонія, то вона поширюються на оточуючих, передається як вірус.

* * *
Мені близька східна філософія. Вона абстрактна і гармонійна, це – шлях пошуку внутрішнього спокою. А я вважаю, що спокій – це головне в житті.

Думки художника записала Ірина НОВОСАД