^{Текст: Ольга МАГАС}

Сьогодні йшла зранку повз 21-ї гімназії і спостерігала, як учні репетирують танець, вочевидь, на завтрашнє свято. Згадала свій останній дзвоник. Спека була страшенна, ми всі у бордових жакетиках і з бантиками. Лінійка біля фонтанів у центрі. Еххх....

Син вчиться в тій же школі, роки пройшли, а нічого не змінилося. Та ж програма, ті ж жакетики, ті ж фонтани...

От, знаєте, якби я була директором школи, то перше, що зробила б - відмінила усі ці лінійки. От чесно. Навіть не те, що відмінила, а трансформувала б. 

Насамперед, при всій повазі до чиновників, але оці промови типу "Ви - наша гордість!", "За вами майбутнє!" вже настільки заїзджені... Я й собі слова не дала б. Останній дзвоник має бути святом не для вчителів чи директора, бо вони як працювали в школі, так в ній і лишаться, і не для учнів середніх класів, бо їм ще вчитися і вчитися. Це має бути свято для випускників. І останнє, шо треба на цьому святі - стояти під сонцем і думати - бліііііііін, коли ж то все закінчиться!!! Бо саме так ми думали багато років тому там, під фонтанами. 

Промови мають казати самі випускники. І не "о школо, рідні стіни й стеля!..." , а чесно, від душі. Щоб самі придумували. 

От я б у промові багато років тому звісно подякувала б. За те, що терпіли нас. За те, що все було кльово. За те, що навчилась малювати стінгазети і поборола страх публічних виступів. За те, що мене не вигнали після того, як розбила скло в класі, штовхнувши однокласника ))))

Промови мають говорити ті, хто є авторитетом для учнів, а не для вчителів. Вибачте, але випускник буде позіхати перед якимось черговим чиновником, але на крутого спортсмена, літератора, ведучого чи співака дивитиметься із захватом. А якщо ще й пофоткатись можна буде - юхуууу!!!

Багато років тому ми й не підозрювали, що через десятиліття Роман Іванюк ледь не стане нардепом, Михайло Кузьмич та Надія Рогозіна стануть відомими телеведучими, Маша Нечипорук відкриє кльову художню студію для дітей, Саша Уласенко отримає круту Лондонську премію як музикант, Артем Запотоцький стане героєм, ризикуючи життям за нас всіх, а від Івана Мирки залежатиме інфораструктура міста. Це все -люди, з якими ми ходили одними коридорами, зубрили уроки і трепетали перед екзаменами. 

Так от, ці люди, як і інші відомі випускники, мають розповідати старшокласникам про життя. Не з листочка і не на лінійці під сонцем. А в актовому залі, на святковій сцені, простими словами. 

І концертну програму теж мають готувати самі випускники. Так, як їм це подобається. Бо це їхнє свято. 

Звісно, треба віддати належне організаторам, бо вони стараються. Але, мабуть, вже пора трошки відійти від тих радянських шаблонів, коли масово вийти на вулицю і було змістом свята.

Випускникам зичу - тримайтесь, бо попереду буде купа нежданчиків, від яких знання правила буравчика і дихальної системи людини вас не врятує. Але буде круто! 

Вчителям - тримайтеся, бо з кожним роком учні все моцніші і продуманіші! ))))

Міносвіти - тримайтеся, бо, очевидно, ті, хто складає сучасну програму явно має проблеми зі здоров'ям. Психічним... 

Своїм однокласникам - ви були круті, ми були круті. І, як не крути, але з вами пов'язані спогади мого великого шматка життя! Всіх пам'ятаю і поважаю!