Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині»  розповідь-експеримент про те,  чи варто давати милостиню. Хто просить допомоги? Той, хто її справді потребує, чи аферист? Власними роздумами ділиться молода журналістка Марія Вавринюк.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку:[email protected].

***

Відверто: впродовж трьох днів давала милостиню

На автовокзалах, мостах, входах у церкви й театри. Їх стало так багато. Одні віддали останнє за сто грам і тепер не мають де жити, інші втратили віру, але продовжують збирати гроші на лікування важко-хворої дитини. Ще одним просто лінь робити щось, до чого варто прикласти більше зусиль. Тому вони, як і інші особи, з так званих класифікацій, стоять з простягнутою рукою.

Я бачила таких людей: старшого віку й зовсім молодих. І, чесно кажучи, у свої 19 я не завжди розумію де дійсно біда, розпач і край, а де брехня. Люди зараз ще ті актори …

Стоїть жінка: в одній руці іконка Божої матері й фото хворої внучки, інша рука простягнута. Я бачила її уже не вперше, але перший раз дала їй гроші. Вона скромно подякувала, я посміхнулась.

Інший випадок: також жінка, трошки старша. Плаче, розповідає про жахливе життя, проблеми і болячки дітей. Просить помогти. Дала її гроші, та мені вклонилась. Кажу: «На здоров’я». Пройшовши кілька метрів чую: «Віталік, на Пріму хватить».

Мене легко розчулити, я можу співчувати й не жаліти милостиню. Мені не шкода грошей, мені шкода цих людей. У них немає щастя, напевно. А завдання дня - назбирати на покурити.

Вони не стоять біля адміністрацій, прокуратури чи суду, бо знають що їх звідти одразу попруть. Деякі дивляться в очі сотням таких як я і говорять про любов до дітей, хоча насправді люблять сигарети.

А ви часто даєте милостиню?