Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» - відверті роздуми про життя луцької фотографки Юлії Філіровської.

Жінка ділиться роздумами про пошук себе та свого призначення.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку: [email protected].

***

Колись усе було інакше. Люди були щасливіші. Не переймались пошуком себе, свого призначення, пошуком улюбленого заняття, щоб працювати тільки на себе, аби працювати менше, заробляти і відпочивати більше, не копалися у собі, не шукали сенс у всьому. Вони просто жили і раділи.

З доступністю інтернету, появою соцмереж, пафосних цитат, блогерів і психоаналітиків, які масово почали випускати відео, курси, книги про пошук того сенсу, мрій, цілей і т.д. (тобто почали заробляти на нас), ми стали зациклюватись на цьому. Нам уже і освіта не та, і офісна робота не в кайф, і он позасмагати хочеться на Санторіні як якась там сусідка Яна з 2-ма мільйона підписників в інсті, чи он як одногрупник Іван - фрілансер, працює на себе, подорожує по Європі, квартиру купив на 100 квадратів у Барселоні.... І ти починаєш ковтати книгу за книгою, курс за курсом, ти кидаєш роботу, ти зациклюєшся тільки на тому, аби ЗНАЙТИ СЕБЕ (чи то пак бути як хтось). 

Я не кажу, що це погано. Це гуд, це класно. Але ви питались чи ці люди повноцінно щасливі? А навіть, якщо і так - скільки людей дійдуть до цілі? Ти дійдеш? Ти зможеш? А як ні? 

І ось ти на місці тупцюєш уже який рік. Ти кругом лиш чуєш і бачиш, як люди самореалізовуються, як ставлять цілі і їх досягають, а у тебе чомусь нічого не виходить. І ти вже виглядаєш як білка з "Льодовикового періоду", яка ганяється за жолудем (ціллю) - побитий, нещасний, замучений вигляд, за спиною купа кредитів, бо ти не працюєш, відсутні друзі, бо ти вже всіх дістав, як тобі погано... Ти застряг у собі, заплутався, не бачиш виходу. А допомоги ні від кого чекати. Бо навіть близькі і рідні зайняті отим пошуком себе і свого призначення. І тут тобі і депресія, і хвороби. А далі... в когось пляшка, в когось стрибок з мосту, в когось м'які стіни навколо... 

Нам нав'язали думку, що щасливим можна бути тільки знайшовши оцей свій шлях. Чи не так? чи я не права? можливо так було завжди? Можливо і наші батьки, бабусі і їх батьки теж шукали себе і не знаходили і дуріли від цього?