BLOG на нічку: «Мені завжди подобалися дорослі чоловіки...»

Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» - розповідь-зізнання в коханні юної Вероніки Карамазової.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***

Мені завжди подобалися дорослі чоловіки...

Певно, це пішло ще з дитинства, коли я мріяла, щоб мій прекрасний принц був схожим на тата. Щоб ви розуміли, тато був моїм найкращим другом, він завжди був на моїй стороні і абсолютно мені довіряв. Тому я і хотіла такого ж, але не тата.

Я зустріла його ВКонтакті. З ним було дуже приємно спілкуватися, відчувалося, що він знає , що хоче, і впевнений у собі. Знаєте, таке 18-річну дівчинку не може не вразити. Серед однолітків-хлопчиків такого не побачиш. Перша телефонна розмова з ним дуже запам'яталася - спокійний,тихий голос і говорить, ніби пестить, ніби вкутує ніжністю своїм голосом.

Перша зустріч була не менш вражаючою. Ми зустрілися пізно ввечері, коли тьмяно сяяли ліхтарі, у повітрі пахло так солодко і ніжно. Ви ж знаєте, як пахне рання осінь? Від того мускатного, природного запаху іде голова кругом. Я завжди певно запам'ятаю, як він йшов у чорному, довгому кардигані (чоловіки рідко таке одягають), а його вилиці підкреслювало сяйво ліхтарі. А очі - пронизливі і глибокі.

Яким він тоді здався мені мужнім і прекрасним! Як темний лорд, який зійшов з моїх улюблених фентезі-романів. Я була настільки вражена, що коли він мене обійняв, я просто стояла як сповп. Хоча ні, не просто стояла, я вдихала його запах, його неповторний аромат. Я б нюхала його і нюхала ,вдихала б запах його прекрасного тіла. Я тоді почувала себе Парфумером. І хотіла стояти у його обіймах цілу вічність.

Він одразу сказав, що я його майбутня дружина, а якщо я з цим не згідна, то можу вже зразу іти. Наступного дня запропонував мені зустрітись. І я погодилась. Прийшовши додому я всю ніч згадувала його посмішку і очі, перебрала увесь одяг, думаючи, що одягну завтра. Лягла спати раніше,щоб виглядати краще. Вранці-рано прокинувшись, я забігала по кімнаті. Речі, які я вибрала вчора, вже не подобались. Я панікувала, мені здавалось, що я не встигну. Час так швидко летів. І ось цей час настав.

Він чекав мене на тому самому місці, з квітами у руках. Поряд із ним було добре і спокійно. Він взяв мене за руку. Від його рук розходилося тепло, яке огорнуло усе моє тіло. Я була на сьомому небі від щастя. Вечір пройшов так швидко. Ми дуже довго прощалися, тримаючи один одного за руки і говорячи теплі слова. Не хотілося прощатися. Хотілося дивитися у його очі і тонути. Ми так і не попрощалися. І з тієї ночі ми завжди разом. Я одразу зрозуміла, що я його нікому не віддам. Але і знала, що такі чоловіки вриваютьсяу розмірене життя і роблять там хаос. У нього ніжність іде поряд з болем. Такий собі неекранний Крістіан Грей. Любов до нього зробила мене беззахисною і навчила бути жінкою, ніжною і лагідною, як киця. З ним не хочеться бути іншою. Я просто щаслива...