Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» 10 мамських спостережень від волинської письменниці Жанни Куяви про дітей, їхнє виховання та взаємодію з батьками. Матеріал опубліковано сторінці у Фейсбук.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку: [email protected].

***

1. Коли нездужає дитина, довколишній світ ніби завмирає, стає на паузу: зникає відчуття часу, глохнуть звуки, німіють слова й губляться їхні сенси. Годинами (а то й днями) не чути нікого й не видно нічого, крім дитини, якій болить, тож ти робиш усе, аби боліти перестало, аби видужала. Перестало? Видужала? Тоді світ, мов за кліком кнопки «Пуск», вмикається. :)

2. Біль чужої дитини сприймаєш дуже близько, не аж так, як рідної, але дуже-дуже близько. Принаймні, серце за неї починає боліти. Особливо, коли діти страждають через рідних дорослих. (Сюжет про збиту батьком ледь не до смерті тримісячну дівчинку досі не відпускає). Ох.(( 
Якось від Каті Чілі почула, мовляв, коли народжуєш свою дитину, то стаєш мамою для всіх дітей. Певною мірою, так є.

3. Здорова дитина – щаслива родина, теж правда. Але я би уточнила: здорова дитина, отже, шукаєш можливості бувати щасливою ще й залежно від власних потреб. Ти як мама – у свій спосіб, тато – в свій. Бо щасливості й задоволеності кожного члена родини часто відмінні, й мати їх – важливо. (Мені вкрай потрібно бувати наодинці з собою в повній тиші, Сергієві – бувати подовгу на свіжому повітрі, можна в Тарасиковій компанії :)).

4. Коли вдома мама з дитиною, тоді дитині подавай маму для компанії в іграх. Коли вдома й тато, тоді дитина залюбки грається сама. Розслабляється? :)
У нас іще спрацьовує таке правило: дитина грається й регоче, мама-тато до сьомого неба скаче.))

5. У кожної сім’ї є порадники, які знають, як годувати й виховувати дитину, чого не треба робити, а як треба. Вони не вірять, що батьки можуть впоратися самі, не довіряють їхнім методам виховання й годування. Так було, так є, – треба з цим змиритися і, як каже Сергій, послухати й зробити по-своєму. Добре навчитися просто слухати й не реагувати на повчання. :)

6. Ще Сократ сказав: у кожній людині сонце, тільки дайте йому світити. Я би додала: дитячий організм – «сам знає», тільки дайте йому розвиватися. Не вчити повзати, а дати можливість дитині самій поповзти, не вчити ходити, бо «йой, пора ж!», а дати дитині самій піти, не змушувати, а пропонувати, не контролювати, а спостерігати, – дати дитині проживати своє життя. Не легко, але надважливо. :) 
(Наш Тарас і поповз сам, і пішов сам – без наук, тренувань і втручань, слава Богу. І такий кайф від цього ловить! Бо ж «сам» те зробив).

7. Дуже просто надумати (не без втручань сторонніх «всезнаючих»), що з дитиною «щось не так» і повірити в це. Тож, дуже важливо довіряти і собі, і дитині, не надумувати хвороб, а вірити, що організм «сам знає». Дитина має право на «кашлянути», «чхнути», «пошмаркляти» й «затемпературити». Все пройде і буде добре, головне – не панікувати.

8. Заборони не спрацьовують навіть із однорічками. Відволікання уваги – порятунок №1. Порятунок №2 – облаштувати дім так, аби він став для дитини безпечним. 
АЛЕ. Найлегше сказати: «Ти з ним побудь «тут», а я зроблю «там» те-то, щоб він не заважав чи не наробив лиха». Важливіше, на мою думку, адаптувати домашні занятості-роботи-обов’язки до життя з дитиною. Яка хоче брати участь у всьому, що роблять батьки. 
«Ховайте взуття, або кладіть його в кульки» – радять і таке. А що потім? Приходить дитина в чужий дім, а там взуття на видноті, й що, починає його гризти?)) Тому, ліпше, коли вона звикає до взуття й вчиться не гризти, а оминати його, вдома.))

9. Дитина завше плаче через щось. Якщо від народження уважно придивлятися до малечі, вивчати її звички, бажання й потреби, тоді завжди можна зрозуміти, що дитина просить, про що повідомляє своїм плачем цього разу.
За моїми спостереженнями, найчастіше дитині дискомфортно, коли їй жарко, бо її нашупкали й не розкутують навіть у приміщенні. Але дорослі думають про все на світі, що може в цю мить турбувати дитину, але не про те, що їй душно.

10. Дитина бачить і розуміє більше, ніж нам здається. Коли між татом-мамою сварка, вона проситься до одного з батьків на руки й починає широко усміхатися. Провокує усміхнутися й тата-маму, змушує не сваритися, вимагає помиритися. :)