Автор «Святого порно» розповів про ліжко під стелею і кров змії

^{Текст: Ельвіра ЯЦУТА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ, Михайло КУЗЬМИЧ}

Цей матеріал присвячується людям, у яких «не вистачає часу».

«Таблоїд Волині» поспілкувався із письменником, блогером, мандрівником, культуртрегером Богданом Логвиненком. У нього 12 000 фоловерів у соціальних мережах, більше 50 країн за плечима, організовані тури для українських гуртів за кордоном, «Антонич-фест», власний сайт і sold-out першого накладу книги «Saint Porno». До речі, презентація цієї книги в Луцьку, яка відбулась у Книгарні «Є» і стала приводом до розмови.

[caption] Екслюзивні фото Михайла Кузьмича для «Таблоїда Волині» [/caption]

– Складається враження, що у тебе в добі – 48 годин. Як на все знаходити час?

– Все, чим я займаюсь, є хобі. Я не сприймаю нічого в класичному розумінні роботи. Тому, певно, найскладнішим завданням за весь час було написати книжку. Пости на Facebook – найпростіше, я роблю це в маршрутці, переїжджаючи з одного міста в друге, і за допомогою звичайного телефона. Сьогодні, до прикладу, написав дві історії в період між шостою і сьомою ранку в маршрутці «Рівне-Луцьк».

Іноді важко сконцентруватися, але я намагаюсь використовувати максимально будь-який свій час. У мене залежність від зайнятості, відчуваю дискомфорт, коли не використовую час на повну. Коли беру участь у якихось непотрібних розмовах, обговореннях, дуже злюсь на себе. Так колись було під час однієї дискусії в Києві, у книгарні «Є». Реально було шкода тих двох годин життя.



– Як у ранньому віці дати бій стереотипам суспільства, школі, батькам, університету і дати волю внутрішнім бажанням?

– Тут був бій з іншим. Колись робили проект «Сумно.com» – видання про культуру, воно і до сьогодні є, хоча зараз я вже працюю над іншим. Коли ми починали, більшість з нас тільки закінчили школу і мали бажання зробити культурну революцію через ЗМІ. На нас просто накинулись усі мастодонти української культури із закидами, що ми «дєти, нічо не панімаем». Всіх критикуємо, а самі нічого не добились. Оцей мем популярний «сначала добейся» до нас легко можна було підставити, бо на той момент ми реально нічого «нє добілісь», а вже критикували. Проти нас проводили цілі акції. Набагато більше сил і нервів на переживання цього всього, ніж на боротьбу з системою чи батьками.



– Блогерам властива інтернет-залежність?

– Мені не подобається втикати часто в екран, але без цього пост не напишеш :)

– У травні плануєш їхати в Польщу і розповідати про Україну. На чому робитимеш акцент?

– Розповідатиму про ситуацію з медіа, туризм і людей. Відвідаю кілька міст Польщі, Берлін і Прагу. Хочу розказати, чому варто їхати в Україну саме зараз. У нас відбувається період розпаду. Навколо – контраст між залишками старої епохи і новою, яка зараз приходить. Час, який переживає країна, – фантастичний.

– Ти продовжуєш реалізовувати проект «NaturalEast» (мета – привозити в Україну якомога більше цікавих альтернативних музичних гуртів та театрів, – прим. авт.)?

– Не займаюсь наразі. До середини 2013 року ми привозили в Україну іноземні гурти і навпаки. Зараз працюємо над проектом «Music export office Ukraine», в рамках якого намагаємось популяризувати Україну. Це більше ніж просто возити в тури, ми будемо конектити з лейблами, продюсерами. Зараз ми працюємо з кількома десятками гуртів, серед яких «Dakooka», «Onuka», «Двоє». Кожен гурт повинен мати кілька альбомів, бути цікавим візуально, зі своєю подачею і філософією. Раніше я возив гурт «Запаска» в Словаччину і Чехію. А потім, подорожуючи Словаччиною автостопом, зустрічав людей, які казали: «О, ти з України, я знаю гурт «Запаска». Ми повинні шукати для України нові асоціативні ряди, а не зупинитися на війні.



– Розкажи про успіхи проекту «NoVisatoUkraine»?

– Метою було показати українцям, що іноземці мають проблеми з в’їздом в Україну, надати максимального розголосу. Ми досягли того, що про цю проблему почали говорити, адже до початку проекту ніхто не знав, що українська віза – одна з найдорожчих у світі. Її тяжко, а іноді і просто неможливо, отримати. Наприклад, громадянин Філіппін повинен зробити в’єтнамську візу і прожити там місяць, а потім вже робити українську. Хоча ця країна пускає безвізово громадян країни-агресора. Ось така дивна логіка. Ми розробили план дій щодо візової лібералізації, передали Міністерству закордонних справ. Дещо прийняли, дещо почали вже обробляли. Потрібно пройти багато бюрократичних процедур, та ми активно відстежуємо цей процес.

– Мандруючи екзотичними країнами, куштував національні страви?

– Куштував, вчив мови і трохи жив. Здебільшого не їм м’яса, але в Азії їв собак. Якось пив коктейль, у складі якого 100 мл абсенту, 100 мл крові змії і серце змії, яке вирізають, поки вона жива.



– Як воно – вранці прокинутися автором бестселера?

– Дуже дивно. Я очікував, що буде позитивна і негативна реакції. Поки що є лише позитивна – і це лякає. Я живу звичайним життям у центрі Києва у комунальній квартирі, їм булочки, в мене ліжко ніби на другому поверсі, бо кімната дуже маленька і я його прилаштував під стелею. Ось в цьому ліжку автором бестселера я і прокинувся. Пішов їсти булочки. Тобто цей день би нічим і не відрізнявся, але купа людей затегало мене у Facebook з підписами «О Боже, яка крута книжка».

– Над «Saint Porno» було складніше працювати, ніж над першою книгою?

– Перша була дитяча, але тоді видавець зробив помилку – дав мені гонорар наперед. Гроші я швидко проїв, і бажання писати книгу зникло. В результаті – затримка десь на півроку. А в жовтні минулого року я тільки почав записувати інтерв’ю, яке лягло в основу «Saint Porno», а вже за півроку книга вийшла друком. Це супершвидко.



– Як автору-початківцю пощастило працювати з «Клубом сімейного дозвілля»?

– Вони мене самі знайшли, самі написали. Я дав згоду. До речі, PR-менеджер написав мені одного разу: «Нарешті на робочому столі з’явилась папка з назвою «Порно».

– Над книгою працювали твої люди чи працівники видавництва?

– У мене були всі люди свої. Хлопець, який займався версткою, на той час був в Америці, а дизайнер – в Індонезії.

– Чому обрав тему порноіндустрії?

– Ця історія значно глибша, ніж просто порно, цьому лише частина сюжетної лінії присвячена.

– Ти б хотів знятися у порнофільмі?

– Я бачу себе сценаристом, в цьому, певно, я кращий, ніж в акторській майстерності.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}