Від фільму до реальності: волиняни про професії в кіно та на яву
13 Травня 2015
Великим успіхом серед глядачів користуються серіали та фільми, які відкривають секрети тої чи іншої професії: «Доктор Хаус», «Інтерни», «Форс-мажори», «Крок вперед», «Кухня», «Повернення Мухтара» та багато інших. Людям подобається спостерігати за процесом із середини, як-то кажуть із перших рук. Хтось обирає собі найулюбленішого героя: лікаря, міліціонера, адвоката, повара, музиканта. Але чи відповідають кіношні уявлення про професії реаліям нашого життя, намагався з’ясувати «Таблоїд Волині».
ПРО КУХАРІВ
Не так давно популярним став серіал «Кухня», де показане життя ресторану у всій його красі. Здавалося, що тут є все: кухарі, офіціанти, бармени, адміністратори, страви, напої, кухонне начиння, рецепти, інтриги, кохання та конкуренція. Герої серіалу просто-таки живуть на своєму робочому місці. Про різницю між теле-кухнею та реальною розповість шеф-кухар із «Opera» Павло Кіндрат.
«Впринципі, працюючи на кухні я не раз проводив паралелі між фільмом та справжньою роботою. Часто в самому процесі готування та подачі бувають казуси та смішні моменти. Дуже легко можна знайти серіальних персонажів, які схожі на реальних працівників закладу. Але в серіалі не відображена звичайна буденність роботи, там все аж занадто «роздуто», все будується на комічних ситуаціях, їх показано набагато більше, ніж є насправді», – резюмував Павло.
Ще шеф-кухар зазначив, що професійний сленг, який використовують у серіалі відповідає дійсності, але в кожному закладі є якісь свої «фішки». Майже всі професійні словечка утворюються від назв страв, продуктів, або можуть бути пов’язаними із ситуаціями, які трапляються під час їх приготування.
«Наприклад, скорочення типу «каліфа лосось» та «філа лосось» зрозуміють усі, так називають суші каліфорнія та філадельфія. От у нас на кухні є великий тесак фірми «Аркос» і ми прозвали його «Аркадієм», – каже Павло.
В серіалі використовують сленг типу «посадка» (місця для гостей, столики в залі), «фіц, фіцик» (офіціант), «страва здохла» (офіціант не вчасно забрав страву із роздачі та вона втратила свій вигляд). Такі професійні слова дійсно існують та використовуються працівниками ресторанів та закладів харчування.
ПРО РЕКЛАМІСТІВ
Безліч фільмів знято про рекламістів, які женуться за креативними ідеями і готові за них душу продати. Конкуренція між представниками цієї професії просто неймовірна. Фільм «99 франків» за мотивами книги Фредеріка Бегбедера в свій час просто таки підірвав образ рекламістів для глядачів. А от чи відповідає «кіношне» уявлення про цю професію дійсності розповість представник цієї професії Ярослава Герус.
«Серед проглянутих мною фільмів про рекламу – «Сімейка Джонсів» та «99 франків». Дуже сподобався фільм про сімейку, який є добрим уроком для нашого середньостатистичного українця, який завжди зазирає через тин до сусіда та його завидки беруть, що в того авто «струйовіше», дружина в крутіший фітнес-клуб бігає та собака «хавчик» жере ліпший.
Саме поняття рекламіста у фільмах дуже відрізняється від нашої рекламної буденності. В них це просто креативщик, людина, яка торгує ідеями та не має обмежень у ресурсах. Натомість наша робота ускладнюється, окрім продукування креативних та унікальних ідей, ми навіюємо втілювати бажання наших клієнтів лише в певних медіаджерелах. Спільним та основним є творчий підхід, а також вплив твого внутрішнього настрою на твою працю. Рекламіст завжди повинен бути у доброму гуморі (без алкоголю і коксу, не так як у «99 франків», ні)», – розповіла Герус.
Ярослава зауважила, що дуже часто люди звинувачують рекламістів у нав’язуванні того чи іншого продукту. На що дівчина відповідає цитатою із того ж фільму: «У моїй професії ніхто не бажає вам щастя. Адже щасливі люди — не споживають». Герус порадила фільтрувати інформацію, вміти виділяти головне, ловити посили і бути щасливими!
ПРО АДВОКАТІВ
Дуже популярні останнім часом серіали про адвокатів. Гламурні та чепурні, завжди мають рацію, мегарозумні та невтомні працівники гігантських юридичних компаній просто таки вражають глядача своїми вміннями викручуватись із гадалось би безвихідних ситуацій. Найпопулярнішими серед них є «Хороша дружина» (оригінал «Good wife») та «Форс-мажори» (інша назва «Костюми»). Саме про них та про реалістичне життя геніїв юриспруденції розповідає адвокат Максим Мохнюк.
«Good wife» – це мій найулюбленіший серіал, його найцікавіше дивитись адвокатам-професіоналам. Цей серіал у порівнянні із «Форс-мажорами» набагато реалістичніше розповідає про роботу професіоналів. Мова йде не про «пафосних» адвокатів, які ходять у гламурних костюмах мають ідеальну пам’ять і ніколи не програють справ, а про людей, життя яких показане із середини: внутрішні інтриги, особисте життя.
З точки зору судових процесів, то не можу сказати, що вони абсолютно точно відображають реалії нашої роботи, адже серіали американські, а я не був особисто присутнім на їхніх судових процесах, тому не можу адекватно судити. Але «Good wife» має досить багато точних професійних нюансів за допомогою яких дійсно виграються справи», – зауважив Мохнюк.
Всі терміни, закони, поправки та правова база відповідають дійсності. Мохнюк припустив, що сценаристи беруть за основу реальні судові процеси та дещо їх видозмінюють.
«Якщо ви хоч раз були у нашому суді на розгляді справи, то розумієте, що в нас все трохи по-іншому. Особисто для себе із цих серіалів я почерпнув і побачив, як повинен себе вести адвокат. Прискіпливіше почав ставитись до того, що повинен говорити адвокат, зрозумів, що постійно потрібно вдосконалюватись. Для мене «Good wife» – це в першу чергу мотивуючий серіал», – зазначив Мохнюк.
ПРО ЖУРНАЛІСТІВ
Гріх було б не написати про журналістів та не запитати у колег про їхню думку щодо кіношних акул пера та реальних. А кіноіндустрія не оминає й цю професію. Свою думку висловить журналіст Андрій Лучик.
«Давайте відкинемо завідомо фантастичні фільми, де можна самотужки вбити роту солдат чи врятувати світ від нашестя інопланетян, а візьмемо лиш ті, що мають хоч якийсь зв’язок із реальністю.
«Картковий будинок» (The House of Cards) – культовий американський серіал, в якому показано, що велика політика не може бути відокремлена від роботи медіа. Журналісти просто одержимі своєю роботою. Одна з головних героїнь першого сезону навіть спить з високопосадовцями, щоб першою отримувати ексклюзивну інформацію. Зрештою, її розслідування, грунтовані на витоках із сенату на адміністрації президента роблять її відомою. Зрештою журналістку чекає несподіваний фінал, й це, напевно, і є свідченням реалістичності сюжету.
«Вся президентська рать» (All The President’s Men) – фільм про Вотергейтський скандал і свідчення того, як робота журналістів може привести до відставки президента. В демократичних суспільствах, звісно.
«Хвіст крутить собакою» (Wag The Dog) – чудова історія про те, як за допомогою засобів масової інформації можна побудувати паралельну реальність. Хороший урок журналістам про те, що завжди потрібно задаватися причинно-наслідковими зв’язками різних подій», – розповідає журналіст.
«Загалом, усі голівудські стрічки про журналістів не відображають сутності професії в українських реаліях. Адже як казав декілька років тому журналіст та громадський активіст Єгор Соболєв (а нині, народний депутат), починаючи лекцію про стандарти журналістики: «Запам'ятайте: ми живемо не в Данії, а в Україні». Цим він натякав на необхідність підлаштовувати свою діяльність до українських реалій, коли влада зовсім не реагувала на критику з боку «четвертої влади», – резюмує Лучик.
ПРО ЛІКАРІВ
Усі телесеріали та фільми про лікарню важко перерахувати на пальцях двох рук та й ніг, напевне. Комедійні, драматичні, дедективні – вони є на будь-який смак. «Доктор Хаус», «Інтерни», «Анатомія Грей», «Клініка», «Червоні браслети», «Собаче серце» врешті-решт та багато-багато інших. Переглянувши ці кіноекранізації виникає враження, що лікарі ніколи не сплять, не їдять та не бувають вдома, а все їхнє професійне життя складається із гумористичних ситуацій. Про лікарські реалії розповідає представник цієї професії Ігор Яровий.
«Я дивився кілька серій і «Доктора Хауса» і «Інтернів». Трохи правди є і в тому, і в тому серіалі. Якщо взяти «Доктора Хауса», то ясна річ, що наші лікарні не оснащені таким якісним та дорогим обладнанням. Ми не маємо таких можливостей. «Інтерни» вже більш адаптовані під наше суспільство. Були такі серії, де головні герої застрягали в ліфті, або під час операції вимикалось світло по всій лікарні. Таке може статись і в реальному професійному житті. Терміни, хвороби, симптоми та діагнози реальні, адже перед тим, як знімати кінострічку, чи серію сценаристи вивчають хворобу та консультуються із спеціалістами», – зазначив Ігор.
ПРО РЕПЕРІВ
При слові «репер» в голові виникає стандартний образ темношкірого м’язистого чоловіка із золотими ланцюгами на шиї, широкими та спущеними джинсами, напічканими пістолетами та ножами. Репер – досить специфічна професія, хтось цим заробляє собі на хліб, а хтось має цей вид мистецтва за хобі. Чи співпадає уявлення про реперів із фільмів з реальними, розповідає представник цієї культури Віталій Кравець.
«Якось, краєм ока, мені доводилось зазирнути на телеекран та переглянути крапаль фільму про життя темношкірих читак. За сюжетом, вони грабують крамниці, виясняють стосунки між районами, трішки сексу та багато наркотиків, ну і, звичайно, реп. Реп, у своєму корені, є найправдивішою музикою, оскільки саме тут, виконавці висвітлюють реалії свого буття. Оскільки низький рівень життя іще ніхто не скасовував (а саме у цьому озері купається більшість творців цього ремесла), то пишуть вони, відповідно, про це. Такий собі «што віжу – то паю».
Багато фільмів про реп є біографічними, тому це додає їм правдивості. Один із таких – «8 миля», про всесвітньо відомого виконавця Маршала Метерса або Емінема. Кінострічка показує важкі реалії життя репера. На той час, реп був суто музикою темношкірих і поява білявого хлопака (Емінема) на цьому плацдармі була настільки ж абсурдною, як заява про легітимність нашого колишнього президента. Та незважаючи на багаторазово збиті коліна, він зумів проявити себе в реп-батлах (перфоменс, на якому двоє реп-виконавців, суперників на ходу вигадують віршовані тексти, адресовані опоненту) та стати найвідомішим та найсильнішим виконавцем «чорної музики»», – резюмує репер.
Для Віталіка репери – це письменники сучасності. І тільки так.
«P.S. Знаю, що багатьох цікавить, чому ж репери носять на собі стільки коштовностей, підвісок і т.д. Я відповім. Оскільки вони тісно зв'язані зі злочинністю (так було раніше), то награбовані кошти, зокрема валюту, вилучали безповоротно при арешті. А от дорогоцінності підлягали вилученню на момент судового засідання або ув'язнення. З часом, носіння «цепочок» стало елементом моди. У цього народу за спиною більше 40 років рабства, нехай поживуть розкішно, врешті-решт», – жартує Кравець.
Автор: Катерина УСТИМЧУК
ПРО КУХАРІВ
Не так давно популярним став серіал «Кухня», де показане життя ресторану у всій його красі. Здавалося, що тут є все: кухарі, офіціанти, бармени, адміністратори, страви, напої, кухонне начиння, рецепти, інтриги, кохання та конкуренція. Герої серіалу просто-таки живуть на своєму робочому місці. Про різницю між теле-кухнею та реальною розповість шеф-кухар із «Opera» Павло Кіндрат.
«Впринципі, працюючи на кухні я не раз проводив паралелі між фільмом та справжньою роботою. Часто в самому процесі готування та подачі бувають казуси та смішні моменти. Дуже легко можна знайти серіальних персонажів, які схожі на реальних працівників закладу. Але в серіалі не відображена звичайна буденність роботи, там все аж занадто «роздуто», все будується на комічних ситуаціях, їх показано набагато більше, ніж є насправді», – резюмував Павло.
Ще шеф-кухар зазначив, що професійний сленг, який використовують у серіалі відповідає дійсності, але в кожному закладі є якісь свої «фішки». Майже всі професійні словечка утворюються від назв страв, продуктів, або можуть бути пов’язаними із ситуаціями, які трапляються під час їх приготування.
«Наприклад, скорочення типу «каліфа лосось» та «філа лосось» зрозуміють усі, так називають суші каліфорнія та філадельфія. От у нас на кухні є великий тесак фірми «Аркос» і ми прозвали його «Аркадієм», – каже Павло.
В серіалі використовують сленг типу «посадка» (місця для гостей, столики в залі), «фіц, фіцик» (офіціант), «страва здохла» (офіціант не вчасно забрав страву із роздачі та вона втратила свій вигляд). Такі професійні слова дійсно існують та використовуються працівниками ресторанів та закладів харчування.
ПРО РЕКЛАМІСТІВ
Безліч фільмів знято про рекламістів, які женуться за креативними ідеями і готові за них душу продати. Конкуренція між представниками цієї професії просто неймовірна. Фільм «99 франків» за мотивами книги Фредеріка Бегбедера в свій час просто таки підірвав образ рекламістів для глядачів. А от чи відповідає «кіношне» уявлення про цю професію дійсності розповість представник цієї професії Ярослава Герус.
«Серед проглянутих мною фільмів про рекламу – «Сімейка Джонсів» та «99 франків». Дуже сподобався фільм про сімейку, який є добрим уроком для нашого середньостатистичного українця, який завжди зазирає через тин до сусіда та його завидки беруть, що в того авто «струйовіше», дружина в крутіший фітнес-клуб бігає та собака «хавчик» жере ліпший.
Саме поняття рекламіста у фільмах дуже відрізняється від нашої рекламної буденності. В них це просто креативщик, людина, яка торгує ідеями та не має обмежень у ресурсах. Натомість наша робота ускладнюється, окрім продукування креативних та унікальних ідей, ми навіюємо втілювати бажання наших клієнтів лише в певних медіаджерелах. Спільним та основним є творчий підхід, а також вплив твого внутрішнього настрою на твою працю. Рекламіст завжди повинен бути у доброму гуморі (без алкоголю і коксу, не так як у «99 франків», ні)», – розповіла Герус.
Ярослава зауважила, що дуже часто люди звинувачують рекламістів у нав’язуванні того чи іншого продукту. На що дівчина відповідає цитатою із того ж фільму: «У моїй професії ніхто не бажає вам щастя. Адже щасливі люди — не споживають». Герус порадила фільтрувати інформацію, вміти виділяти головне, ловити посили і бути щасливими!
ПРО АДВОКАТІВ
Дуже популярні останнім часом серіали про адвокатів. Гламурні та чепурні, завжди мають рацію, мегарозумні та невтомні працівники гігантських юридичних компаній просто таки вражають глядача своїми вміннями викручуватись із гадалось би безвихідних ситуацій. Найпопулярнішими серед них є «Хороша дружина» (оригінал «Good wife») та «Форс-мажори» (інша назва «Костюми»). Саме про них та про реалістичне життя геніїв юриспруденції розповідає адвокат Максим Мохнюк.
«Good wife» – це мій найулюбленіший серіал, його найцікавіше дивитись адвокатам-професіоналам. Цей серіал у порівнянні із «Форс-мажорами» набагато реалістичніше розповідає про роботу професіоналів. Мова йде не про «пафосних» адвокатів, які ходять у гламурних костюмах мають ідеальну пам’ять і ніколи не програють справ, а про людей, життя яких показане із середини: внутрішні інтриги, особисте життя.
З точки зору судових процесів, то не можу сказати, що вони абсолютно точно відображають реалії нашої роботи, адже серіали американські, а я не був особисто присутнім на їхніх судових процесах, тому не можу адекватно судити. Але «Good wife» має досить багато точних професійних нюансів за допомогою яких дійсно виграються справи», – зауважив Мохнюк.
Всі терміни, закони, поправки та правова база відповідають дійсності. Мохнюк припустив, що сценаристи беруть за основу реальні судові процеси та дещо їх видозмінюють.
«Якщо ви хоч раз були у нашому суді на розгляді справи, то розумієте, що в нас все трохи по-іншому. Особисто для себе із цих серіалів я почерпнув і побачив, як повинен себе вести адвокат. Прискіпливіше почав ставитись до того, що повинен говорити адвокат, зрозумів, що постійно потрібно вдосконалюватись. Для мене «Good wife» – це в першу чергу мотивуючий серіал», – зазначив Мохнюк.
ПРО ЖУРНАЛІСТІВ
Гріх було б не написати про журналістів та не запитати у колег про їхню думку щодо кіношних акул пера та реальних. А кіноіндустрія не оминає й цю професію. Свою думку висловить журналіст Андрій Лучик.
«Давайте відкинемо завідомо фантастичні фільми, де можна самотужки вбити роту солдат чи врятувати світ від нашестя інопланетян, а візьмемо лиш ті, що мають хоч якийсь зв’язок із реальністю.
«Картковий будинок» (The House of Cards) – культовий американський серіал, в якому показано, що велика політика не може бути відокремлена від роботи медіа. Журналісти просто одержимі своєю роботою. Одна з головних героїнь першого сезону навіть спить з високопосадовцями, щоб першою отримувати ексклюзивну інформацію. Зрештою, її розслідування, грунтовані на витоках із сенату на адміністрації президента роблять її відомою. Зрештою журналістку чекає несподіваний фінал, й це, напевно, і є свідченням реалістичності сюжету.
«Вся президентська рать» (All The President’s Men) – фільм про Вотергейтський скандал і свідчення того, як робота журналістів може привести до відставки президента. В демократичних суспільствах, звісно.
«Хвіст крутить собакою» (Wag The Dog) – чудова історія про те, як за допомогою засобів масової інформації можна побудувати паралельну реальність. Хороший урок журналістам про те, що завжди потрібно задаватися причинно-наслідковими зв’язками різних подій», – розповідає журналіст.
«Загалом, усі голівудські стрічки про журналістів не відображають сутності професії в українських реаліях. Адже як казав декілька років тому журналіст та громадський активіст Єгор Соболєв (а нині, народний депутат), починаючи лекцію про стандарти журналістики: «Запам'ятайте: ми живемо не в Данії, а в Україні». Цим він натякав на необхідність підлаштовувати свою діяльність до українських реалій, коли влада зовсім не реагувала на критику з боку «четвертої влади», – резюмує Лучик.
ПРО ЛІКАРІВ
Усі телесеріали та фільми про лікарню важко перерахувати на пальцях двох рук та й ніг, напевне. Комедійні, драматичні, дедективні – вони є на будь-який смак. «Доктор Хаус», «Інтерни», «Анатомія Грей», «Клініка», «Червоні браслети», «Собаче серце» врешті-решт та багато-багато інших. Переглянувши ці кіноекранізації виникає враження, що лікарі ніколи не сплять, не їдять та не бувають вдома, а все їхнє професійне життя складається із гумористичних ситуацій. Про лікарські реалії розповідає представник цієї професії Ігор Яровий.
«Я дивився кілька серій і «Доктора Хауса» і «Інтернів». Трохи правди є і в тому, і в тому серіалі. Якщо взяти «Доктора Хауса», то ясна річ, що наші лікарні не оснащені таким якісним та дорогим обладнанням. Ми не маємо таких можливостей. «Інтерни» вже більш адаптовані під наше суспільство. Були такі серії, де головні герої застрягали в ліфті, або під час операції вимикалось світло по всій лікарні. Таке може статись і в реальному професійному житті. Терміни, хвороби, симптоми та діагнози реальні, адже перед тим, як знімати кінострічку, чи серію сценаристи вивчають хворобу та консультуються із спеціалістами», – зазначив Ігор.
ПРО РЕПЕРІВ
При слові «репер» в голові виникає стандартний образ темношкірого м’язистого чоловіка із золотими ланцюгами на шиї, широкими та спущеними джинсами, напічканими пістолетами та ножами. Репер – досить специфічна професія, хтось цим заробляє собі на хліб, а хтось має цей вид мистецтва за хобі. Чи співпадає уявлення про реперів із фільмів з реальними, розповідає представник цієї культури Віталій Кравець.
«Якось, краєм ока, мені доводилось зазирнути на телеекран та переглянути крапаль фільму про життя темношкірих читак. За сюжетом, вони грабують крамниці, виясняють стосунки між районами, трішки сексу та багато наркотиків, ну і, звичайно, реп. Реп, у своєму корені, є найправдивішою музикою, оскільки саме тут, виконавці висвітлюють реалії свого буття. Оскільки низький рівень життя іще ніхто не скасовував (а саме у цьому озері купається більшість творців цього ремесла), то пишуть вони, відповідно, про це. Такий собі «што віжу – то паю».
Багато фільмів про реп є біографічними, тому це додає їм правдивості. Один із таких – «8 миля», про всесвітньо відомого виконавця Маршала Метерса або Емінема. Кінострічка показує важкі реалії життя репера. На той час, реп був суто музикою темношкірих і поява білявого хлопака (Емінема) на цьому плацдармі була настільки ж абсурдною, як заява про легітимність нашого колишнього президента. Та незважаючи на багаторазово збиті коліна, він зумів проявити себе в реп-батлах (перфоменс, на якому двоє реп-виконавців, суперників на ходу вигадують віршовані тексти, адресовані опоненту) та стати найвідомішим та найсильнішим виконавцем «чорної музики»», – резюмує репер.
Для Віталіка репери – це письменники сучасності. І тільки так.
«P.S. Знаю, що багатьох цікавить, чому ж репери носять на собі стільки коштовностей, підвісок і т.д. Я відповім. Оскільки вони тісно зв'язані зі злочинністю (так було раніше), то награбовані кошти, зокрема валюту, вилучали безповоротно при арешті. А от дорогоцінності підлягали вилученню на момент судового засідання або ув'язнення. З часом, носіння «цепочок» стало елементом моди. У цього народу за спиною більше 40 років рабства, нехай поживуть розкішно, врешті-решт», – жартує Кравець.
Автор: Катерина УСТИМЧУК
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
