Після смерті співвласника групи компаній «Континіум» Ігоря Єремеєва у ділових колах витає безліч чуток про історію створення, ведення справ і майбутнє бізнес-імперії. Щоб спростувати або підтвердити ті чи інші припущення, найближчий соратник Єремєєва, його друг і діловий партнер, один із засновників групи компаній «Континіум», нардеп Степан Івахів дав ексклюзивне інтерв’ю «Українській правді». У ньому бізнесмен, статки якого журнал Forbes у 2015 році оцінив у $58 млн., виклав на суд читачів і маловідомі факти з бізнесового та політичного життя тандему Єремеєв-Івахів.
    *          *          *
Про Ігоря Єремеєва – професіонала і справжнього друга
 
– Я знав його найбільше – 30 років. Мене вже запитували на рахунок, що я можу сказати. Я можу відповісти тільки одне. Для того, щоб я розказав, що у нас було, тридцяти років не вистачить. Звичайно, кожна людина, яка його знала, знала якусь його грань і може про це розказати. Я скажу про те, що, напевно, не всі помічали.
 
Людина була змушена займатися такою професією, що називається бізнес, а бізнес – це досить складна професія і вимагає твердості характеру і поступків.
 
А потім, тим більше – політика, яка вимагає або спуститися до крайнього цинізму, або не допустити себе за ту межу, що називається честь, совість по відношенню до себе, до близьких, до людей, до країни.
 
Ігорю унікально вдавалося не переходити межу. В нього завжди була внутрішня боротьба. Зовнішньо, для навколишнього світу він здавався досить строгою і прагматичною людиною. А всередині це була надзвичайно людська натура, яку він не міг собі дозволити винести назовні, а тільки в досить близьких відносинах. Я мав можливість знати його з цієї грані.

     *          *          *    
Про становлення фірми і бізнес-партнерство
 
– Це надзвичайно просто. Познайомилися ми з ним на першому курсі інституту, це 1985 рік. Спілкувалися по-людськи, це було спілкування двох друзів, але спілкувалися досить інтенсивно.
Жили на одному поверсі, оскільки він і я непогано вчилися, то заходили один до одного подивитися, хто краще намалював – нам багато креслити треба було, будівельники. Потім пішли в армію, повернулися. Доля так розпорядилася, що я мав поселятися в кімнату, де жив Ігор і ще два хлопці.
 
Четвертий зайвий виходило, хоча кімната була розрахована на чотирьох. Але вони всі запланували, що має бути троє. Я після армії ще був трохи недисциплінований, вирішив трішки віддихнути. Приїхав, це був вересень, і хто на картоплю, хто на буряк – практика робоча тоді була. Я вирішив «а, це я якось пропущу». Приїхав пізніше, місця немає. Мене підселили до нього. Ми вже в інституті і почали бізнесом займатися. Нас називали «кооператорами». Шукали шляхи, як заробити копійку, щоб жити краще...

Вчилися добре, була непогана стипендія. Але й були якісь амбітні речі рухатися швидше навчального процесу. Тому що просто ходити на навчальний процес, навіть сьогодні для студентів це вже трохи неправильно. Вчишся – іди практикуйся. Ми вчилися і хотіли ще займатися тим, чим нам подобалося займатися. Напевно, десь були задатки, а тоді відкрилися можливості для бізнесу. Нас було декілька чоловік, хто вибудовував той кооперативний рух. Але дуже швидко ми зрозуміли, що тільки між собою ми маємо можливість чесно, відкрито і комфортно спілкуватися. Десь, якось співпадають речі і цінності, які не викликають у нас ні спорів, ні дискусій.
 
Я можу з гордістю сказати, що за всі 30 років спілкування ми із Ігорем ні разу не дискутували, не спорили про кошти. Ми сперечалися про якісь позиції, про бачення, про напрямки. Але ми не дискутували про кошти ні студентами, ні вже вільними бізнесменами.
 
    *          *          *
Про те, чому зайнялися нафтопродуктами
 
– Нафтопродукти – це конкурентна річ. Перша операція була абсолютно невдалою. Один наш знайомий запропонував попробувати торгувати нафтопродуктами.

Схема була дуже проста. Грошей немає, ти нафтопродукти береш, розсилаєш їх, а це були 5 тисяч тон, для нас це були якісь космічні об’єми… Тоді була така організація Облагропостач, в її підпорядкуванні були районні нафтобази. Звичайно, ми розіслали цей нафтопродукт по цих нафтобазах, а потім для себе виявили, що цей нафтопродукт, який ми маємо продати, керівники цих районних нафтобаз успішно освоїли.
 
Ми почали, звичайно, брати кредити, під ці кредити платити високі відсотки, їздити по всій області, бігати по всіх кабінетах і збирати все, що попало, для того, щоб віддати кошти – і цукор, і м’ясо, і масло. Просто щось забрати і перетворити це в кошти. Тому що живих коштів нам віддати не могли. І ми віддали. Після цього ми вирішили, що більше ніколи в житті до нафтопродуктів не доторкнемося.
 
А потім один наш знайомий з Дніпропетровська, з яким ми спілкувалися дуже часто, але по інших питаннях, рекомендував нам людей, з якими ми спілкуємося по сьогодні, близько дружимо, наші партнери. Їх добре знають і поважають. Це Володимир Сатін з Латвії, в нашій компанії по сьогоднішній день. От просто не бачачи ніколи нас в очі, вони відправили нам перші 712 тон нафтопродукту. Ми успішно їх продали, і з того часу займалися виключно нафтопродуктами
 
    *          *          *
Про те, хто був головнішим у бізнесі
 
– Колись один розумний чоловік, наш друг, уже покійний, сказав хороші слова: «Завжди має бути повага до двох речей – до віку і до регалій». Оскільки регалії у нас однакові, то так історично склалося, що ми поважаємо один одного і за той вік, що є. Це правильно, це нормально, це ввічливо. Що стосується моїх відносин з Ігорем Мироновичем, я чітко розумів, що він безспірний лідер ще з студентських часів. У мене була тяга до конкретної практичної роботи, у нього була тяга бігти вперед. 

Ми давно на Московському мосту в місті Рівному прийняли рішення, що всі мають знати, що є перший, і є другий. Перший – Ігор Миронович, другий – Івахів Степан Петрович.
 
    *          *          *
Про олігархію
 
– Дуже часто плутають, кажуть олігарх, не олігарх. Маєш гроші – олігарх. Є принципова різниця: або ти створюєш, або ти руйнуєш. Що таке створюєш? Прийшов у банк, взяв гроші, доложив свої, які раніше заробив, збудував завод, заправку, найняв людей на роботу, навчив, заробив кошти, віддав банку, розвиваєшся. Це нормально. Якщо ви візьмете нашу компанію, ви іншого варіанту не знайдете. В любій галузі. Навіть якийсь там купили молочний завод, який треба було зложити, бо там дах падав – купили, грубо кажучи, стіни, зробили завод.
 
Інший шлях: взяли у держави за гривню те, що коштує сто гривень і потім кажеш, що ти маєш багато грошей.
 
Третій варіант – держава має частку в любому підприємстві, неважливо, контрольну чи неконтрольну, бізнес-група має якусь свою частку, ставить менеджера від бізнесмена, держава получає дзуськи, бізнесмен стає олігархом. От є три варіанти нашої держави. Я не кажу за середній бізнес. Давайте два відкинемо, залишимо один і буде все нормально.
 
    *          *          *
Про мито на імпорт нафтопродуктів
 
– Різне тлумачення: ввести мито на імпорт, щоб воно не заїжджало, а ті, хто мають всередині нафту й переробляє, заробляє гроші – це ж не вихід з ситуації, це не досягнення кінцевої мети.
 
Уряд не пропонував кінцевого механізму, як ці зароблені кошти з пільгових умов для внутрішнього переробника мають перетворитися в реконструкцію заводів. Ну, ми ж знаємо, як нас дурять. Поставимо мито на імпорт, ті, хто має заводи в Україні, переробить, заробить гроші і покладе їх в кишеню. Ніякого зв’язку з тим, як ці гроші мають обов’язково перетворитися в реконструкцію заводів, не було. От в чому була біда. Ніби преамбула звучить гарно – мито, пільги для внутрішнього виробника. Тільки пільги для чого? Заробити гроші в кишеню? Ціль – реконструювати. Тут треба було інші механізми шукати.
 
    *          *          *
Про закупівельні тендери

– На рахунок тендерів. Якщо хтось вважає, що те, що вигравав WOG на тендері, пішло нам на користь, то всі помиляються. Ми розглядали рішення більше не брати в них участі, бо ми допрацювалися до такого стану, що у нас по півроку не поверталися кошти. Ми інвестували весь час в ці державні підприємства. А тепер порахуйте, що ціна була зафіксована в гривнях, гривня девальвувала, і ми через півроку ще й збитки отримували…
 
Першим противником не працювати з залізницею був тодішній генеральний директор компанії Андрій Півоварський який просто вмовляв нас не працювати з залізницею. Коли він став міністром, я пам’ятаю цей момент, як він не дивлячись на міністерський пост, скористався нагодою святкування дня народження і просто приїхав і сказав: «Я вас прошу, поставте нафтопродукти залізниці». Ми кажемо: «Почекай, ти ж перший нас просив не поставляти». «Поки я відрегулюю ці механізми прозорості і зрозумілості, поставте, бо стане залізна дорога». Така була ситуація. Сьогодні, слава Богу, все врегулював.
 
    *          *          *
Про політику та депутатську групу «Воля народу»
 
– Ще раз хочу подякувати всім колегам, що в цей тяжкий період, коли Ігор Миронович ще лежав з надією на те, що він лишиться живий… Мало того, що з надією, у нас була впевненість, що все буде добре, колеги вели себе досить правильно. Вони розуміли, що не час сьогодні робити якісь рухи, якісь висновки. Вони дзвонили і запевняли, що вони абсолютно розуміють ситуацію, моляться за його здоров’я. Що минеться це, наладиться стан здоров’я Ігоря Мироновича і потім будемо щось говорити.
 
Коли було поховання, ми зустрілися з колегами. Це не ділова зустріч, а ще раз пом’янути, пару слів сказати. Я не відчув ніде серед колег бажання кудись бігти. Мало того, я чув тільки запевнення, що все добре, ми разом. Те, що є бажання, і знову ж таки, щоб прізвищ не називати, цю групу очолити... Я ще раз кажу, я в пресі бачу більше паніки, ніж у відносинах зі своїми колегами по групі. Замінити Ігоря Мироновича так, як ми звикли, яким має бути лідер, не зможе ніхто… Це питання має бути прийнято колегіально групою депутатів, які зібралися за якимось принципами і засадами. Сьогодні всі вшановують пам’ять. Мені телефонують і розказують, що хтось зайшов у собор і поставив свічку, хтось попросив 40 днів молитися, хтось сказав, що поїде на пару днів відпочити, поки все вляжеться. А почнеться сесія, то приїдемо, сядемо і будемо обговорювати ці питання. От така у нас ситуація. Це правильно, я вважаю, це морально, це цивілізовано. А те, що в пресі...
 
Чи очолю я групу? Як казали мої колеги, я – солдат. Кожен генерал повинен зрозуміти, що він в бізнесі повинен бути готовим стати солдатом. Ви, мабуть, відслідковували мою біографію, ви бачили, що я, будучи бізнесменом, був абсолютно непублічним. Мало того, я все робив, щоб не бути публічним. Але коли мої колеги, партнери сказали, що треба йти у парламент, то, може, я не хотів, але я пішов і почав працювати.
 
Говорити сьогодні про те, хто може очолити групу з мого боку некоректно, незмістовно. Це не мені вирішувати і навіть не моїм колегам по бізнесу. Є колеги по парламенту і звичайно, що тільки там може вирішуватися це питання.
 
    *          *          *
Про бізнес-частку Ігоря Єремєєва
 
– Ми це питання вирішувати не будемо. Це питання чисто юридичне. І на це, за законом про спадщину, потрібно півроку… Сім’я ранима, тобто люди, які являються спадкоємцями, вони ранимі, вони переживають, їм точно не до цього… Але ми, партнери, маємо подумати за них. Їм важко. Ми це розуміємо. Є закон. Зрозуміло, що ніхто не буде вичікувати якихось регламентних речей. Є поняття закону честі і совісті… Для спадкоємців абсолютно ніяких ризиків немає.
 
    *          *          *
Про ймовірні зазіхання на бізнес
 
– Я відповім так, як любив відповідати Ігор Миронович, коли про нас говорять щось погане, що нам вже завтра тяжко, що ми завтра згинемо, особливо, коли хтось з автоматами приїжджав під замовлення, то він завжди казав: «Так то же добре. От ми це переживемо, то весь навколишній світ зрозуміє, що ми стали сильніші. І чим крутіші до нас прийшли, а ми це пережили, то це означає, що ми сильніші».
 
Те, що сьогодні якісь люди такої, вибачте, категорії, такого низького морального рівня пишуть, це на їхній совісті. Ми просто почекаємо і ви самі все побачите.