РОЗМОВА У КНИГАРНІ: що читає Богдан Шиба?

Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу, хто ти.

Іноді улюблені книги розкажуть про людину більше, ніж улюблені друзі. А розмова в книгарні спонукає говорити не тільки про книжки...

Отож місце розмови - книгарня Волинської обласної друкарні. Гість - колишній луцький міський голова Богдан Шиба. Бродимо між полицями, гортаємо книжки... І говоримо про них. Хоча - не тільки про них.

Шиба каже, що у книгарнях буває чи не щодня. Більше того: деякі, каже, "тероризує". Бо як тільки бачить анонс виходу цікавого видання, одразу йде шукати новинку на полицях.

Тож, слово Богдану Шибі.

Довідково. Уродженець Львівщини Богдан Шиба левову долю свого життя провів на Волині. У минулому - голова Турійської райради, райдержадміністрації, перший заступник голови Волинської облдержадміністрації, Луцький міський голова, депутат Луцькради, завжди активний учасник громадсько-політичного життя краю. За фахом - архітектор.

Ніколи не рахував, скільки книг у його бібліотеці, бо не має звички накопичувати друкописи. Каже, книга для того, щоб її читали. І зовсім не шкодує, якщо хто забуває йому повертати позичену книжку.

..."Часом, якщо книжка якась знакова, я купую їх декілька. І прочитавши, відразу роздаю їх людям. У мене багато людей бере книжки почитати, причому не обов'язково їх повертає. Основна умова: не залишити ту книжку в себе, а передати наступному. Щоб вона собі пішла по ланцюжку".

* * *

..."Хіба коли я ще не вмів читати і хворів, то тато читав мені "Лиса Микиту" Івана Франка. То, напевне, був мій улюблений твір з дитинства. Згодом я перечитав всього Франка. Ще й твір випускний писав у 10-му класі на основі його творчості. А я тоді забагато начитався, тому мав трохи проблеми, бо мені приписали через той твір націоналізм. Це ще 1978 рік..."

* * *

..."Які зауваження? Золоту медаль забрали. Я втратив право вступати до вузу, мусив іти на рік відробляти в радгосп простим робітником. Можу згадати першу фразу, з якої починався той твір (якби я тоді був повнолітнім, мені б могли за неї і строк дати): "Іван Франко був сином маленької, але волелюбної Галичини". А в ті часи навіть саме слово Галичина була антирадянським. А тут ще "маленької"... І закінчив цитатою одного з віршів Франка: "...Серце чистеє, думка вольная, прокидайтеся!". То мене так "прокинули", що я нормально почав свою життєву біографію: в 16-ть років став пролетарієм, чорноробом".


* * *

..."Ті, хто каже, що в нас немає нормальної української літератури, або не читають, або ж читають тільки заголовки".

* * *

(Поки ми вивчаємо асортимент, він згадує, що ж прочитав буквально днями)

..."Знайшов книжку "Сусіди" Яна Томаша Гросса, американського письменника-поляка. Її зараз поляки пробують не те, щоб заборонити - критикувати. Там документальні описи з коментарями про знищення поляками 10 липня 1941 року єврейського населення в містечку Єдвабне. З того фактично почалися масові знищення євреїв у Другу світову війну. І в цьому були винні не німці, а поляки. Напевне, її нема ще в українському перекладі. Мусив її скачати з інтернету, видрукувати (не можу книжки в інтернеті читати, мені треба, щоб букви пахли)".

* * *

..."Прочитав книжку молодого польського автора Ігнацій Карповича "Сонька". Про жінку, яка у воєнні часи покохала німецького офіцера. Її прокляли всі. Фактично нічого поганого вона не зробила, а має таке прокляте життя. Те, що мене найбільше цікавить і захоплює в сучасній літературі: навіть у солідних авторів немає чорного і білого. Це в радянській літературі: герой - ворог, біле - чорне. А так в житті не буває".

* * *

..."Усе, що свіже переглядаю, але якщо бачу, що достойне, то читаю. Читаю вдумливо. Володимира Лиса я все перечитав. (Богдан Шиба найперше помічає на книжковій полиці романи луцького письменника). Причому купляв по декілька книжок і пустив їх усі в читання. І "Століття Якова", і "Соло для Соломії", і "Країна гіркої ніжності", і всі попередні книжки я теж перечитав. У принципі, хоч всі кажуть, що "Століття Якова" - найсильніша, для мене найсильніша його книжка, то “Маска”. Там така “антигероїзація”. “Антикармелюк”, я це називаю. Бо Кармелюк грабував багатих і роздавав бідним, а герой “Маски” грабував багатих, щоб побудувати собі палац. Хотів встановити владу над всім світом і в такий спосіб побороти нерівність поміж людьми. Цікаво, правда?”

* * *

..."Владислав Івченко "Химери дикого поля" - про два світи в одному часі (бере до рук видання у яскравій палітурці, починає гортати сторінки, задумується). Десь там, у витоках українських річок, знаходиться країна, в якій ще ці козацькі звичаї... 500 чи 600 років давності. І туди потрапляють люди сучасні. Головна героїня стає навіть отаманшою. Захопливо. А головне - це зіткнення різних українських цивілізацій. Дуже так повчально".

* * *

..."Ось (пропонує погортати ще одну книгу) "Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає "Тарас Бульба" Петра Кралюка. Супер! Мені дуже сподобалася. Причому наш автор, луцький, який працює в Острозькій академії. Ми знайомі. Разом на початку 90-х були в Русі. Потім він пішов в науку, а я - в державне управління. Розповідь про Миколу Гоголя на підставі його твору "Тарас Бульба". Дослідження про те, наскільки впливала на Миколу Гоголя російська охранка і російські секретні служби, як він їм піддавався і наскільки його поведінка та психологічний стан були наслідками цього тиску. Рекомендую".
* * *

..."Зверніть увагу на оцю книжечку Ярослав Мельник "Далекий простір". Вона була два чи три роки тому Книжкою року ВВС. То український автор, який живе у Литві. Це про такий віртуальний світ, де людей позбавляють зору. Щоб вони собі не мастили голови проблемами. Але так стається, що у декого цей процес втрати зору до кінця не відбувається. Як в одного чоловіка, який бачив серед сліпих. І побачив, в яку клітку всі ці люди посаджені й вирішив втекти з того світу. Така-а філософія!

* * *

(Йдемо з Богданом Павловичем у глибину книгарні, а він все ще продовжує розповідати про цього автора)

А наступна його книга вийшла два місяці тому "Маша, або Постфашизм". Теж фантасмагорія, в якій розповідається, як люди в боротьбі за те, щоб не вбивати тварин і не їсти їхнього м'яса, диких молодих людей без освіти перетворили в окрему породу. І їх, як корів доять та вбивають на м'ясо".

* * *

..."Андрій Кокотюха "Червоний" (увагу співрозмовника привернула ще одна, вочевидь, добре знайома книга). Це до речі про Волинь, про нас. Дуже класно. До речі, за цим романом знімають фільм, але я не думаю, що він буде вдалий. Краще прочитати книжку, тим більше, що вона прив'язана до Луцька, до Олики".

* * *

(Шиба довго щось шукає на полицях із книжками волинських авторів. І лише згодом стає зрозуміло, що саме...)

..."Рекомендую новий роман Миколи Панасюка "Я - Іван Франко". Хороший автор і хороший твір. Я коли знаю автора, то обов'язково висловлюю йому свою думку про написане. ...Напевне, у мене різні стосунки з письменниками (сміється)".

* * *

..."Гамлет" у перекладі Юрія Андруховича. Розкішний переклад! Коли з'явився цей переклад, то я покійного директора волинського театру Богдана Березу переконав, що треба поставити "Гамлета". Саме в цьому перекладі. І він за свого життя ще зумів це зробити".
* * *

(Учергове розбурханий розмовою якийсь книжковий спогад змушує Богадана Шибу пильно приглядатися до книжкових полиць...)

..."Час Second-hand (кінець червоної людини)" (посміхається втішено). Це одна з серії книг "Голоси Утопії" Світлани Алексієвич, яка удостоєна Нобелівської премії. Вона записує дуже багато спогадів очевидців і потім їх літературно компонує так, що просто аж мурашки по тілу... Найбільш страшна книжка її - то "Чорнобильська молитва", спогади тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС".

* * *

..."Ні-ні... Ще одного автора я хотів би знайти. Тімоті Снайдер, американський історик, який пише про Україну. Є у вас Тімоті Снайдер? Він описує історію земель, починаючи від Литви: Білорусь, Польща, Україна і та частина Росії, що розташована на етнічних українських землях. Від 10-11 століття, коли тільки зароджувалися ці нації, і дотепер. Це він написав, що в 20-му столітті кривавіших земель, ніж цей шматок суші не було ніде і ніколи в світі".

* * *

..."Якщо я й повертаюся до якихось книжок (зазначає наостанок), то це до "Кобзаря", до Франка, до Біблії і до Ліни Костенко".

.."З несерйозного? (Намагаюся все таки спровокувати Богдана Шибу, а раптом він любить збірки анекдотів чи рецептів, які помічаю серед різнобарв'я книжкової продукції книгарні) Анекдоти я сам придумую. Гороскопи не читаю. Делікатесами теж не займаюся. Хоча я люблю вигадувати кулінарні рецепти. Це мені приносить задоволення. Тому таку книжку я міг написати сам (жартує, показуючи на барвисті книгодруки для господинь).

Моя дружина не може зрозуміти, як може бути борщ з риби... А в мене може! Рибу я беру морську, якусь горбушу чи щось таке. Але не обов'язково: може бути навіть мінтай. Кидаю в окріп на 5-7 хвилин. Далі виймаю, в юшку додаю буряк, картоплю... Все те вариться, а я за то час рибу розберу, щоб кісток не було. І м'ясо вкінці додаю в той борщ. Присмачуючи це все спеціями. Дуже оригінальний смак. Мій авторський борщ!".

^{Записала Олена ЛІВІЦЬКА}