Цей фільм – моя перша спроба дивитися жахи у кінотеатрі. Ми прийшли туди удвох з подругою-психотерапевтом... Ми з подругою сидимо в самісінькому центрі червоної зали кінокомплексу «Адреналін Сіті». Пара позаду нас – на найостанніших рядах. Пізніше ми почнемо тремтіти від однієї думки про червоні двері залу, темні кутки порожнього приміщення і зловісний сміх хлопця, що сидів позаду.
Як пише Людмила Роспопа на Район.Луцьк, правило дотримуватися тиші під час спільного перегляду фільму можна порушувати, коли ви смієтеся, дивлячись комедії, коли висловлюєте масове замилування протяжним «О-о-о-о-оу», чи коли кричите від страху, ховаючи обличчя у долонях на особливо жахливому фільмі жахів.
Усі попередні частини «Астралу» я дивилася на маленькому екрані ноутбука у веселій галасливій компанії друзів. Цей перегляд був абсолютно іншим…
Історія зав’язана навколо однієї з головних героїнь попередніх фільмів, медіума Еліс, яку сценаристи необачно вбили ще в першій частині. «Астрал. Останній ключ» розповідає про складне дитинство жінки, цькування батьком-військовим, та привидів, які переслідували її у власному домі.
За сюжетом, Еліс у дитинстві випускає у світ демона, що вбиває її матір. Батько дівчинки ніколи не розумів її дару бачити надприродне, тому б’є дитину, звинувачуючи її у брехні. У свої 16 Еліс тікає з дому, залишаючи там батька, брата і всіх привидів. Через багато років до неї зателефонує чоловік, який придбав хату, і попросить розібратися з неупокоєними душами. Для цього жінці доведеться віч-на-віч зустрітися із дитячими страхами.
Цікавий сюжет у фільмі, безперечно, наявний. Історія не дасть нудьгувати жодному глядачеві. Однак, справжнього страху, такого, який відчували на першому фільмі, ви у цій частині не переживете. Попри намагання авторів вибудувати моторошну історію про демона із темної кімнати, лячно глядачам зазвичай стає не від сюжетних поворотів, а від звичайних «жахалок»: різких рухів чи звуків, мертвих чи не зовсім персонажів, що з’являються то тут, то там...
Попри те, що фільм виходить уже не вперше, а головна героїня у кожній із частин картини одна, досконалого цілісного образу Еліс творцям історії так і не вдалося досягнути. Жінка неперевершена, коли заходить у темні приміщення, населені ще темнішими силами, і стає з ними до боротьби, як рівна. Однак, коли мова йде про передачу простих людських емоцій, як от радість, сум чи докори сумління – акторка ніби стає дерев’яною, і всі емоції виходять дещо натягнутими і нещирими.
Ситуацію рятують веселі і трохи не сповна розуму хлопці-помічники медіума. Вони легко перевтілюються із дотепників на першокласних полювальників на відьом.
Кадри фільму привертають увагу якісною графікою. Тобто, мальовані кадри фільму є чи не найкращими. Натомість у звичайних знятих епізодах на акторах буває забагато непотрібного гриму. Так, обличчя декого із них віддають бронзою, а окремі мерці в гримі нагадують звичайних таких «живців», які впали в борошно, а потім у варення.