^{Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА}

Замок занурюється у містичну темряву, горить ватра і чуються дивні звуки… Саме час не лише веселитися, вживатися в образи лицарів і дам серця, а й говорити про легенди.

«Таблоїд Волині» під час арт-шоу «Ніч у Луцькому замку» зібрав добірку думок лучан про духів та привидів.

Дмитро Березюк, художник, музикант

[img data=wat]04_07_2016_1487573734/img_4791.jpg[/img]

«Щоб перевірити легенди, можна перевдягнутися і самому стати привидом. Але зі всіх відомих історій про цих істот мені здається, що вони – дуже нудні. Привидом бути не так вже й цікаво, бо нема жодної мотивації. У живих є хоча б ризик померти, а що ж тоді робити привидам?».

Валерій Мельник, фотомитець

[img data=wat]04_07_2016_1487573734/img_4795.jpg[/img]

«Загальновідомо, що Луцький замок єдиний, де немає привидів, бо тут усі душі упокоєні, належно поховані. Правда, якось луцький гродський суд таки виніс смертний вирок, але виконати його не було кому. Магістрат дізнався, що кат є у Кам’янці-Подільському і написали листа до бургомістра з проханням надати їм ката для виконання страти. Луцький градоначальник отримав відмову, оскільки вони боялися, що тут запропонують для їхнього ката кращі умови життя та праці, і без ката зрештою залишиться Кам’янець-Подільський. А так в місті знають, що десь серед натовпу ходить кат, і це не допускає падіння моралі та скоєння злочинів.

Власне, Луцький замок цілком безпечний, бо немає розповідей про всілякі нещасні кохання, замордованих чи замурованих. Через це тут незвичайна і приємна аура. І відвідувачі мають знати, що в нас  у Луцьку все по-людську, жодних привидів».
 
Тетяна Мялковська, художниця, арт-терапевт

[img data=wat]04_07_2016_1487573734/img_4798.jpg[/img]

«Я особисто вірю в привидів, і не лише вірю, а й розказую своїм учням про те, що я їх бачила, бо я їх насправді бачила і відчувала. Вони живуть у Сторожовій і В’їзній вежах та в книгарні. А ще є один привид, який дзвенить монетами, і це можна почути, коли добре прислухатися. Будиночок, який вже зруйнований, був казначейством, свого роду банком, від якого лишився лише привид зі звуком монет, що падають на кам’яну підлогу».