Інтернет для бізнесу: як визначитися з вибором?
Те, що Інтернет сьогодні став життєво необхідним для всього людства, це і так всі розуміють.
20 Листопада 2023
Текст: Ірина НОВОСАД
Більшість наших уявлень про ІТ-сферу зводяться до примітивного набору слів: комп’ютер, програмка, гра, додаток, сайт. Але насправді ця потужна галузь знань несе набагато більший потенціал.
«Айтішники» створюють навколо нас автоматизовані процеси, заставляють різноманітні пристрої і ґаджети виконувати за нас роботу, давати доступ до інформації, яку сама людина фізично не здатна отримати, і все це – неймовірно спрощує життя людей.
Програмісти завжди «заховані» за своєю роботою. У той час, як плодами їхньої діяльності користуються мільйони, самих «айтішників» люди не знають ні на ім’я, ні в обличчя. І дарма – від них залежить немало. Приміром, через невеличкий промах одного київського програміста одного разу виник справжній скандал у французькому уряді!
Про те, якою насправді є робота ІТ-спеціаліста, «Таблоїд Волині» поспілкувався із директором луцької компанії «Internetdevels» Павлом Махрінським, який переїхав із столиці до Луцька лише півроку тому.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5528.jpg[/img]
– Чому ви столицю проміняли на таке прекрасне провінційне місто, як Луцьк?
– Я минулого року пішов з попередньої роботи. Після чого два місяці катався на мотоциклі, їздив до знайомих у гості. Тобто займався чим попало (сміється, – авт.). Заїхав сюди в гості до Віктора (авт. – Віктора Левандовського, засновника і президента групи компаній «Internetdevels»). Мені запропонували посаду технічного директора компанії. От я тут і залишився на кілька місяців.
– Не складно було адаптуватися?
– Коли ти звикаєш до якихось речей, ти перестаєш їх помічати. Вони стають ніби як само собою зрозумілими. І в Луцьку зі мною часто буває: те, що для мене очевидне, для інших – не зовсім.
– Це якось все абстрактно звучить… Що саме ви маєте на увазі?
– В Києві є багато компаній-розробників, є постійний обмін знаннями. У Луцьку мало ІТ-компаній. Крім того, вони ще й ізольовані між собою, тому немає обміну, а відповідно й нових знань. Тому й виникають розбіжності у підходах до роботи.
Тому треба вливати нові знання. Хлопці та дівчата, які в Луцьку працюють в цій сфері – молодці, це вже для них великий крок. Тому що у столиці набагато простіше стати ІТ-спеціалістом: навколо безліч інститутів, курсів, стартова база сильніша. А в Луцьку їм довелося самостійно вивчати ази програмування.
– Що найскладніше у вашій професії?
– Люди. Хоча, дивлячись у якій сфері.
– А які бувають напрямки в ІТ, бо дехто вважає, що програмісти лише пишуть сайти?
– У нашому світі все автоматизоване: починаючи від станків ЧПУ (числового програмного управління) і закінчуючи супутниками.
– Вважати, що робота програміста полягає лише у створенні сайтів, розробці мобільних додатків та програмного забезпечення для комп’ютера – помилка?
– Просто це найбільший сегмент ринку і всі з ним добре знайомі. Ми не звикли замислюватися над тим, що у нас мікропроцесори скрізь: у холодильнику, у мікрохвильовій пічці, в годиннику і так далі. А хтось же написав програму, щоб воно працювало? І це був програміст.
– Очевидно, що пересічна людина також не до кінця розуміє всю специфіку вашої роботи?
– Я взагалі вважаю, що всі повинні бути трішки програмістами. Зараз є купа «утиліт», дрібних речей, які можна вдосконалити. Допиши 10 рядків якогось простенького коду, і спрости власне життя. До речі, на Prometheus виклали новий гарвардський онлайн-курс «CS50» – його вважають, одним з найкращих для початківців. Всім рекомендую.
– То все ж: що найскладніше у вашій професії?
– Те, що потрібно постійно вчитися. Ти не можеш зупинятися. Адже, як тільки припинив навчання, ти відразу почав відставати в технологіях: вони тебе обганяють.
– А які тоді переваги?
– Це може дивно прозвучати, але відповідь на це запитання – така ж: постійне навчання (сміється – авт.). Ти щодня пізнаєш щось нове і це дуже круто. Ти йдеш попереду всіх. Люди користуються вже тим, що ти їм пропонуєш. Інколи може здатися, що програміст – то така ідеальна робота: відпрацював, отримав свої кілька сотень чи тисяч доларів і все. Але хороший спеціаліст приходить додому й знову сідає за комп, аби вчитися.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5524.jpg[/img]
– Назвіть п’ять рис характеру, якими обов’язково повинен володіти програміст.
– Допитливість, системність, уважність, вміння структуризувати та впорядковувати явища, речі, бажання постійно зростати професійно.
Я поясню, чому це важливо. Наприклад, уважність. Програміст пише код на десятки, а то й сотні тисяч рядків. Потім шукати помилку у цьому масиві інформації неймовірно складно. Ми ж звикли, що лікарі несуть відповідальність за свої промахи. Від нас також часто залежить людське життя. Ціна помилки інколи буває надто великою.
– А ви часто помиляєтесь?
– Розповім краще не про себе (сміється). Одна компанія робила для французького уряду портал. Трапилася неприємна історія: люди дізналися про звільнення міністра за три дні до того, як був підписаний указ. А чому? Тому що, публікуючи новину на порталі, їй надали статус неопублікованої, щоб вона з’явилася на сайті лише через три дні. Але хтось забув зняти відмітку напроти розсилки rss і новина розійшлася по інформаційних агентствах. Тодішній президент Ніколя Саркозі влаштував серйозні «розборки» з цього приводу. А я точно знаю, що винним у цій всій ситуації був один програміст з Києва.
– Які наслідки для нього мала ця необачність?
– Ось цього я вже не знаю (сміється). Ще мені відомо, що у Данії цілу добу стояло метро, також через неточність наших програмістів. До речі, це історії про ціну помилок. Вони насправді незначні: в якомусь місці просто не поставили відмітку, а маємо політичний скандал.
Колись запускали супутник і в коді помилились у кількох символах. А на практиці – поміняли одиниці вимірювання, і в результаті запуск пройшов невдало.
– Очевидно, що лише добре підготовлені спеціалісти можуть брати на себе таку відповідальність.
– Так. І тому ми намагаємося підвищувати рівень знань луцьких програмістів. До кінця травня плануємо запустити нову навчальну програму. Хочемо за кілька місяців «виростити» людину здатну самостійно створювати сайти. Найкращим учням пропонуватимемо роботу у нашій компанії.
– А яка середня зарплата в луцького ІТ-спеціаліста?
– Я не впевнений, що про це варто писати.
– Чому? Маленька?
– Ні, практично така ж, як і у Києві. Більше того, у Луцьку отримують високу зарплату ще й тому, що тут кадровий голод. Досвідчений програміст, який працює в аутсорсі (на західні ринки) отримує від однієї до трьох тисяч доларів в місяць.
– А скільки взагалі у Луцьку людей працюють в ІТ?
– Я думаю, що пару сотень. Програмістів складно порахувати, адже вони практично всі – приватні підприємці. Я взагалі звільнив би програмування від податків. Хтось може подумати: ну, зажерлись програмісти, і без того заробляють казкові гроші, так ще й податки не хочуть платити! Але сьогодні для України ІТ – це єдина можливість повернутися в нормальні країни, а інакше ми, як Зімбабве, й далі продаватимемо ресурси.
– Вважаєте, що зараз Україні треба вкладати у розвиток інформаційних технологій?
– Візьмемо АТО. Багато українських програмістів долучилося до волонтерської діяльності, коли почалася війна. Збір коштів, плетіння маскувальних сіток, також виїжджали в зону АТО з допомогою. Але, крім цього, програмісти почали допомагати, використовуючи свої професійні знання. Очевидно: якщо в армії є сучасна система управління боєм, то це міняє розстановку сил. Наприклад, менше шансів поцілити в своїх.
IT-спеціаліст, працюючи на Захід, але залишаючись в Україні, віддає їй свої знання, дає поштовх для розвитку супутніх галузей.
– Але ж певна частина програмістів все одно їде від нас. Які головні причини, якщо й тут вони дуже непогано заробляють?
– У мене є знайомий, який раніше працював в Україні. Після того, як він витрачав частину своєї зарплати на найнеобхідніше: їжа, одяг, комунальні послуги, у нього залишалось більше двох тисяч доларів. Він переїхав до Німеччини. Тепер у нього залишається 700 євро, але чоловік задоволений. Бо для нього важливо, що він щодня не бачить ці «щасливі» обличчя у маршрутках, їздить нормальними дорогами, знає, що його точно вилікують, раптом що. Навколо немає цієї суцільної зневіри та озлобленості.
– Але ж ми не зможемо так: раз – і наша навколишня дійсність змінилася!
– Так, тому я й кажу, що на противагу західним перевагам, українське ІТ потрібно для початку взагалі звільнити від податків. Лише заради того, щоб воно тут залишалося й розвивалося, а з ним – і вся країна. Бо це гроші, які приходять із-за кордону. Це – свіжі знання. Це – нові технології, які ми по-іншому ніколи не отримаємо.
Якщо сьогодні волонтери-програмісти роблять безпілотники для АТО, то коли війна скінчиться цей продукт і надалі можна буде використовувати. Наприклад, в аграрному секторі для картографії.
– Складається враження, що ІТ – потужна галузь, якій таки вдається розвиватись в Україні?
– Ми розвиваємося, бо держава із самого початку не втручалася у нашу роботу. Вона не відразу зрозуміла, що тут є великі гроші. Адже у нашому бізнесі зовсім інші процеси. ІТ-спеціаліст – вільна людина, його важко змусити чи залякати, його потрібно зацікавити.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5527.jpg[/img]
– У вас є особисті секрети успішного управління командою?
– Досягаємо результату лише через зацікавленість. Хороший програміст має бути допитливим, тому варто дати йому можливість її проявити.
– Тобто жодного директорського насилля типу: «Я сказав і ти повинен!»
– А навіщо? Я – ліберал. Насправді можна так зробити, але у результаті доведеться керувати роботами, які зможуть виконувати твої інструкції та вказівки, але не зможуть створити самостійно щось нове. Така людина боятиметься зробити помилку, а без помилок неможливо навчитися. Також вона залишатиметься в певних рамках. Але це неможливо, коли ти постійно повинен шукати нові та нестандартні рішення.
– Щоб створити таку команду потрібні неординарні люди. Де їх взяти?
– Потрібно створювати середовище, нарощувати критичну масу, з якою зростатиме середній рівень знань. Найкращий ІТ-спеціаліст Луцька, переїхавши до Львова, не буде там найкращим. В менших містах виходить так: спочатку здібні люди їдуть навчатися до мегаполісів і вже не повертаються назад. Тобто загальна кількість перспективних програмістів щоразу зменшується.
– Чим тоді може привабити наше місто?
– Давайте будемо відверті: до Львова їдуть, бо там, крім ІТ-тусовки, є ще й на що подивитися та чим зайнятися, а у Луцьку є один замок і той біля ринку. Потрібно відкривати більше таких осередків життя, як «Innerspace». Власники цього простору великі молодці, адже вони розвивають це місто інтелектуально, вливають в нього нове життя. Це – місце зустрічі багатьох людей, де можна познайомитися з цікавими та креативними особистостями. Місто, до речі, також повинне долучитися до того, щоб створювати такі осередки.
Це для мене одне з досягнень Майдану: з’явилося багато людей, яким не все одно, які готові брати на себе відповідальність. Війна рано чи пізно скінчиться, ми повернемося до звичного життя, але багато хто вже не зможе спокійно дивитися, наприклад, на чиновницьку бездіяльність. Це для нас спільний шанс, і я в нього дуже вірю.
Більшість наших уявлень про ІТ-сферу зводяться до примітивного набору слів: комп’ютер, програмка, гра, додаток, сайт. Але насправді ця потужна галузь знань несе набагато більший потенціал.
«Айтішники» створюють навколо нас автоматизовані процеси, заставляють різноманітні пристрої і ґаджети виконувати за нас роботу, давати доступ до інформації, яку сама людина фізично не здатна отримати, і все це – неймовірно спрощує життя людей.
Програмісти завжди «заховані» за своєю роботою. У той час, як плодами їхньої діяльності користуються мільйони, самих «айтішників» люди не знають ні на ім’я, ні в обличчя. І дарма – від них залежить немало. Приміром, через невеличкий промах одного київського програміста одного разу виник справжній скандал у французькому уряді!
Про те, якою насправді є робота ІТ-спеціаліста, «Таблоїд Волині» поспілкувався із директором луцької компанії «Internetdevels» Павлом Махрінським, який переїхав із столиці до Луцька лише півроку тому.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5528.jpg[/img]
– Чому ви столицю проміняли на таке прекрасне провінційне місто, як Луцьк?
– Я минулого року пішов з попередньої роботи. Після чого два місяці катався на мотоциклі, їздив до знайомих у гості. Тобто займався чим попало (сміється, – авт.). Заїхав сюди в гості до Віктора (авт. – Віктора Левандовського, засновника і президента групи компаній «Internetdevels»). Мені запропонували посаду технічного директора компанії. От я тут і залишився на кілька місяців.
– Не складно було адаптуватися?
– Коли ти звикаєш до якихось речей, ти перестаєш їх помічати. Вони стають ніби як само собою зрозумілими. І в Луцьку зі мною часто буває: те, що для мене очевидне, для інших – не зовсім.
– Це якось все абстрактно звучить… Що саме ви маєте на увазі?
– В Києві є багато компаній-розробників, є постійний обмін знаннями. У Луцьку мало ІТ-компаній. Крім того, вони ще й ізольовані між собою, тому немає обміну, а відповідно й нових знань. Тому й виникають розбіжності у підходах до роботи.
Тому треба вливати нові знання. Хлопці та дівчата, які в Луцьку працюють в цій сфері – молодці, це вже для них великий крок. Тому що у столиці набагато простіше стати ІТ-спеціалістом: навколо безліч інститутів, курсів, стартова база сильніша. А в Луцьку їм довелося самостійно вивчати ази програмування.
– Що найскладніше у вашій професії?
– Люди. Хоча, дивлячись у якій сфері.
– А які бувають напрямки в ІТ, бо дехто вважає, що програмісти лише пишуть сайти?
– У нашому світі все автоматизоване: починаючи від станків ЧПУ (числового програмного управління) і закінчуючи супутниками.
– Вважати, що робота програміста полягає лише у створенні сайтів, розробці мобільних додатків та програмного забезпечення для комп’ютера – помилка?
– Просто це найбільший сегмент ринку і всі з ним добре знайомі. Ми не звикли замислюватися над тим, що у нас мікропроцесори скрізь: у холодильнику, у мікрохвильовій пічці, в годиннику і так далі. А хтось же написав програму, щоб воно працювало? І це був програміст.
– Очевидно, що пересічна людина також не до кінця розуміє всю специфіку вашої роботи?
– Я взагалі вважаю, що всі повинні бути трішки програмістами. Зараз є купа «утиліт», дрібних речей, які можна вдосконалити. Допиши 10 рядків якогось простенького коду, і спрости власне життя. До речі, на Prometheus виклали новий гарвардський онлайн-курс «CS50» – його вважають, одним з найкращих для початківців. Всім рекомендую.
– То все ж: що найскладніше у вашій професії?
– Те, що потрібно постійно вчитися. Ти не можеш зупинятися. Адже, як тільки припинив навчання, ти відразу почав відставати в технологіях: вони тебе обганяють.
– А які тоді переваги?
– Це може дивно прозвучати, але відповідь на це запитання – така ж: постійне навчання (сміється – авт.). Ти щодня пізнаєш щось нове і це дуже круто. Ти йдеш попереду всіх. Люди користуються вже тим, що ти їм пропонуєш. Інколи може здатися, що програміст – то така ідеальна робота: відпрацював, отримав свої кілька сотень чи тисяч доларів і все. Але хороший спеціаліст приходить додому й знову сідає за комп, аби вчитися.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5524.jpg[/img]
– Назвіть п’ять рис характеру, якими обов’язково повинен володіти програміст.
– Допитливість, системність, уважність, вміння структуризувати та впорядковувати явища, речі, бажання постійно зростати професійно.
Я поясню, чому це важливо. Наприклад, уважність. Програміст пише код на десятки, а то й сотні тисяч рядків. Потім шукати помилку у цьому масиві інформації неймовірно складно. Ми ж звикли, що лікарі несуть відповідальність за свої промахи. Від нас також часто залежить людське життя. Ціна помилки інколи буває надто великою.
– А ви часто помиляєтесь?
– Розповім краще не про себе (сміється). Одна компанія робила для французького уряду портал. Трапилася неприємна історія: люди дізналися про звільнення міністра за три дні до того, як був підписаний указ. А чому? Тому що, публікуючи новину на порталі, їй надали статус неопублікованої, щоб вона з’явилася на сайті лише через три дні. Але хтось забув зняти відмітку напроти розсилки rss і новина розійшлася по інформаційних агентствах. Тодішній президент Ніколя Саркозі влаштував серйозні «розборки» з цього приводу. А я точно знаю, що винним у цій всій ситуації був один програміст з Києва.
– Які наслідки для нього мала ця необачність?
– Ось цього я вже не знаю (сміється). Ще мені відомо, що у Данії цілу добу стояло метро, також через неточність наших програмістів. До речі, це історії про ціну помилок. Вони насправді незначні: в якомусь місці просто не поставили відмітку, а маємо політичний скандал.
Колись запускали супутник і в коді помилились у кількох символах. А на практиці – поміняли одиниці вимірювання, і в результаті запуск пройшов невдало.
– Очевидно, що лише добре підготовлені спеціалісти можуть брати на себе таку відповідальність.
– Так. І тому ми намагаємося підвищувати рівень знань луцьких програмістів. До кінця травня плануємо запустити нову навчальну програму. Хочемо за кілька місяців «виростити» людину здатну самостійно створювати сайти. Найкращим учням пропонуватимемо роботу у нашій компанії.
– А яка середня зарплата в луцького ІТ-спеціаліста?
– Я не впевнений, що про це варто писати.
– Чому? Маленька?
– Ні, практично така ж, як і у Києві. Більше того, у Луцьку отримують високу зарплату ще й тому, що тут кадровий голод. Досвідчений програміст, який працює в аутсорсі (на західні ринки) отримує від однієї до трьох тисяч доларів в місяць.
– А скільки взагалі у Луцьку людей працюють в ІТ?
– Я думаю, що пару сотень. Програмістів складно порахувати, адже вони практично всі – приватні підприємці. Я взагалі звільнив би програмування від податків. Хтось може подумати: ну, зажерлись програмісти, і без того заробляють казкові гроші, так ще й податки не хочуть платити! Але сьогодні для України ІТ – це єдина можливість повернутися в нормальні країни, а інакше ми, як Зімбабве, й далі продаватимемо ресурси.
– Вважаєте, що зараз Україні треба вкладати у розвиток інформаційних технологій?
– Візьмемо АТО. Багато українських програмістів долучилося до волонтерської діяльності, коли почалася війна. Збір коштів, плетіння маскувальних сіток, також виїжджали в зону АТО з допомогою. Але, крім цього, програмісти почали допомагати, використовуючи свої професійні знання. Очевидно: якщо в армії є сучасна система управління боєм, то це міняє розстановку сил. Наприклад, менше шансів поцілити в своїх.
IT-спеціаліст, працюючи на Захід, але залишаючись в Україні, віддає їй свої знання, дає поштовх для розвитку супутніх галузей.
– Але ж певна частина програмістів все одно їде від нас. Які головні причини, якщо й тут вони дуже непогано заробляють?
– У мене є знайомий, який раніше працював в Україні. Після того, як він витрачав частину своєї зарплати на найнеобхідніше: їжа, одяг, комунальні послуги, у нього залишалось більше двох тисяч доларів. Він переїхав до Німеччини. Тепер у нього залишається 700 євро, але чоловік задоволений. Бо для нього важливо, що він щодня не бачить ці «щасливі» обличчя у маршрутках, їздить нормальними дорогами, знає, що його точно вилікують, раптом що. Навколо немає цієї суцільної зневіри та озлобленості.
– Але ж ми не зможемо так: раз – і наша навколишня дійсність змінилася!
– Так, тому я й кажу, що на противагу західним перевагам, українське ІТ потрібно для початку взагалі звільнити від податків. Лише заради того, щоб воно тут залишалося й розвивалося, а з ним – і вся країна. Бо це гроші, які приходять із-за кордону. Це – свіжі знання. Це – нові технології, які ми по-іншому ніколи не отримаємо.
Якщо сьогодні волонтери-програмісти роблять безпілотники для АТО, то коли війна скінчиться цей продукт і надалі можна буде використовувати. Наприклад, в аграрному секторі для картографії.
– Складається враження, що ІТ – потужна галузь, якій таки вдається розвиватись в Україні?
– Ми розвиваємося, бо держава із самого початку не втручалася у нашу роботу. Вона не відразу зрозуміла, що тут є великі гроші. Адже у нашому бізнесі зовсім інші процеси. ІТ-спеціаліст – вільна людина, його важко змусити чи залякати, його потрібно зацікавити.
[img data=wat]10_05_2016_1968193146/_mg_5527.jpg[/img]
– У вас є особисті секрети успішного управління командою?
– Досягаємо результату лише через зацікавленість. Хороший програміст має бути допитливим, тому варто дати йому можливість її проявити.
– Тобто жодного директорського насилля типу: «Я сказав і ти повинен!»
– А навіщо? Я – ліберал. Насправді можна так зробити, але у результаті доведеться керувати роботами, які зможуть виконувати твої інструкції та вказівки, але не зможуть створити самостійно щось нове. Така людина боятиметься зробити помилку, а без помилок неможливо навчитися. Також вона залишатиметься в певних рамках. Але це неможливо, коли ти постійно повинен шукати нові та нестандартні рішення.
– Щоб створити таку команду потрібні неординарні люди. Де їх взяти?
– Потрібно створювати середовище, нарощувати критичну масу, з якою зростатиме середній рівень знань. Найкращий ІТ-спеціаліст Луцька, переїхавши до Львова, не буде там найкращим. В менших містах виходить так: спочатку здібні люди їдуть навчатися до мегаполісів і вже не повертаються назад. Тобто загальна кількість перспективних програмістів щоразу зменшується.
– Чим тоді може привабити наше місто?
– Давайте будемо відверті: до Львова їдуть, бо там, крім ІТ-тусовки, є ще й на що подивитися та чим зайнятися, а у Луцьку є один замок і той біля ринку. Потрібно відкривати більше таких осередків життя, як «Innerspace». Власники цього простору великі молодці, адже вони розвивають це місто інтелектуально, вливають в нього нове життя. Це – місце зустрічі багатьох людей, де можна познайомитися з цікавими та креативними особистостями. Місто, до речі, також повинне долучитися до того, щоб створювати такі осередки.
Це для мене одне з досягнень Майдану: з’явилося багато людей, яким не все одно, які готові брати на себе відповідальність. Війна рано чи пізно скінчиться, ми повернемося до звичного життя, але багато хто вже не зможе спокійно дивитися, наприклад, на чиновницьку бездіяльність. Це для нас спільний шанс, і я в нього дуже вірю.