^{Текст: Роман ЖИЖАРА}

На Волині поволі зростає популяція рідкісного, навіть культового для України дикого птаха – глухаря. Надзвичайно обережний «лісовий когут» тримається виключно дрімучих лісів поблизу боліт. Тому цей червонокнижний вид, який жив ще за часів вимерлих мамонтів, зберігся лише на Поліссі та в Карпатах.

ВОЛИНСЬКИХ ГЛУХАРІВ РЯТУВАЛА ПОЛЯЧКА

Як розповіли в  обласному управлінні лісомисливського господарства, рідкісний птах на Волині облюбував незаймані соснові ліси Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів, подекуди на півночі Ковельщини. Завдяки забороні на його полювання популяція глухарів почала зростати – нині в області налічується понад сотня голів, коли десяток років тому лише 40 пар.

Птах осілий, не любить мігрувати. Скажімо, токовища на одному й тому ж місці в Черемському заповіднику відомі вже понад сто років. Коли Волинь була під Польщею, сюди часто навідувалася пані з Варшави – природолюб Сюзанна. За кошти полячки на токовищах розчистили місця для токів, збудували альтанки, постійно підгодовували птахів. Недарма місцеві назвали тутешнє урочище її іменем «Сузанка» – інколи його помилково називають Кухів Груд.

«Узагалі глухар для Волині – не новина. Це птах-абориген, на якого полювали ще за княжих часів, – каже еколог Ростислав Букало. – Минулого століття птахів майже повністю вистріляли. Додалися проблеми з нашестям кабанів, які розоряли гнізда глухарів. Тому глушця – інша назва птаха – занесли до Червоної книги. Притім двічі – в 1994 та 2009 роках».

Рятували глухарів і сучасники. Волинські лісівники в 2010-му домовилися з російським національним парком «Орловське Полісся» про перевезення до Черемського природного заповідника десяток пар глухарів для розплоду. Планували створити спеціальний вольєр для птиці. І хоча задум реалізували частково, принаймні місця для глушців залишилися захищеними, що сприяє охороні популяції.

У СУСІДІВ ЗА ГЛУХАРЯ БЕРУТЬ 400 ЄВРО

Волинські мисливці обходять глухарів боком. Не лише через заборону полювання на червонокнижного птаха. Виявляється, мало хто вміє приготувати жорстке пахуче м'ясо «лісового когута».

«Якщо забитого глухаря готувати, як курку чи качку, то м'ясо практично неможливо їсти. Воно буде смердіти мохом, віддавати гіркотою та терпкістю, – розповів мисливець з 40-річним стажем Юрій Ковальчук. – До того ж уполювати птаха надзвичайно важко. Він дуже обережний і живе в непрохідних болотистих хвойних лісах».

За радянських часів, коли дозволяли стріляти глухарів, впольований птах був найціннішим трофеєм. Нині відстріл дозволений лише у Білорусі. Там за ліцензію беруть 400 євро. Мисливці вистежують глухаря під час весняного току. Сидячи високо на соснах, глушці закликають самок світанковою піснею із двох відділень. Перше, коротше – так зване цокання, коли глушець лише починає свій спів, видаючи звуки подібні на «те-ке». Подібно токує кілька хвилин, під час яких глухар ще не втрачає контролю над ситуацією. Наприкінці пісні цокання глушця пришвидшується, він пихато розпускає хвіст віялом і переходить до другої, головної стадії свого токування – бормотіння. Тоді глухар, смішно закинувши голову та закотивши очі, розпустивши пір’я та хвіст, бормотить, нагадуючи своїми звуками шиплячу трель. Отоді від кохання він на мить глухне і сліпне.

«Під час весняного токування глухарі часто спускаються на землю, мітять розпушеними крилами територію і жорстоко б’ються з конкурентами. Тим часом самки милуються двобоями з дерев, – розповів еколог Павло Іщук. – У листяних лісах глухарі не живуть, бо годуються глицею шпилькових порід дерев – сосни та ялини. Селяться в болотистих борах, багатих на ягоди і гриби. Дуже полюбляють чорницю, брусницю та лохину. Удень глухарі годуються на землі, а ночують на деревах».

МРІЯ ІНОЗЕМЦІВ – ВОЛИНСЬКЕ САФАРІ

Птах потребує великих лісових масивів – щонайменше 40 тисяч гектарів із дрібною галькою та кварцовим піском для ковтання, щоби перетирати в шлунку жорсткий корм. Такі місцини на Волині є. Тому тутешні єгері впевнені: можна суттєво збільшити популяцію птахів. Тим паче, що іноземні мисливці мріють вполювати рідкісного птаха – готові викладати за ліцензію до тисячі доларів. Їх приваблює автентичність волинської природи, різноманіття дикого звіра та птаства.

«Донедавна закордонні мисливці могли полювати за гроші на мисливських угіддях Звірівського лісництва. Там для іноземців влаштовувати унікальні тури з проживанням у лісовому будиночку. Шкода, але десятиліття тому від цієї практики відмовилися», – констатує мисливець Юрій Ковальчук.

У сусідній Львівській області лісівники розробляють проект відродження популяції глухарів у національному природному парку «Сколівські Бескиди». Долучили до програми фахівців із Лєжайського лісгоспу Польщі.

«За спонсорські гроші плануємо накрити м’якою сіткою півгектара, облаштувати гніздівлі та поселити там трьох когутів різного віку і дев’ять глухарок, – діляться задумом львівські єгері. – Це дало б можливість випускати в угіддя щосезону 50-60 молодих птахів. Таким чином, років за п’ять можна було би відкривати на них ліцензійне трофейне полювання».