Луцькі татусі розповіли про враження із пологового

День батька у світі традиційно відзначають третьої неділі червня. Більшість похвал за виховання дитини припадають матусям, проте татусі теж вносять чималий вклад у виховання чада.

Про батьківську роль, пологи, пелюшки та заплітання косичок «Таблоїду Волині» розповіли луцькі татусі.

Максим Благовірний, радіоведучий

Старша донька Улянка народилась у 2000 році. Демократичними пологи не назвеш, бо дружина була сама (без мене) і народжувати довелось у «кращих традиціях». То була районна лікарня (в Липинах, бо Луцький пологовий був закритий на ремонт). Чув, що зараз там ситуація змінилась. І це тішить!

Богданка народилася майже три роки тому. Пологи були важкі, тривали довго. На щастя моє і дружинине, я був присутній. Коли сили майже вичерпалися, я пригадав сон, який мені наснився попередньої ночі. Сон спроектувався у дійсність. Я сказав Наталці, що все буде добре, бо щойно пригадав «де» і «як» вона народить дівчинку. В який бік буде обернена та інші подробиці. А вона мені: «Ти б краще сказав, КОЛИ!?» (на той момент йшла шоста година пологів).

4 квітня 2014 року у мене народився син Назарій Максимович. Після проблемних пологів 2012-го ми прийняли рішення йти на кесарів розтин. Мої волохаті груди були першим, що побачив та на що приліг мій син.

Я вважаю, що присутність чоловіка на родах потрібна. Для дружини – це спокій та впевненість, для чоловіка – усвідомлення цінності дружини, для медперсоналу – підстраховка.

Із першою донькою менше «морочився», бо вважав, що заробляти на хліб – важливіше. Зараз, у 38, пріоритети змінились. Підгузки? Заплітання? Купання? Годування? Нічого неприродного чи незнайомого.

Тарас Яковлєв, перший заступник Луцького міського голови

На пологах, на жаль, не був присутнім, так як дружині робили кесарів розтин. Однак, вважаю, що присутність – це обов'язкова процедура для тата. У пологовому будинку навіть представлена статистика, яка показує, що в такому разі смертність діток зменшується.

У процесі виховання сина виконую всі типові і нетипові функції: співаю колискові, міняю підгузки тощо.

Богдан Ульчак, адвокат

Маю трьох діток: Олесю, Марка та Соломію. Був присутнім у пологовому будинку, коли народжувалася найменша дитина, але безпосередньо на пологах не був.

Син народився, коли дружина з донькою були на озері Світязь. Перейми почалися, а я був у Луцьку. Народила у Любомлі. Поки я з Луцька доїхав туди, вже мав сина. Дякуючи Богу, все закінчилося добре, хоче були серйозні побоювання.

Не маю проблем з тим, щоб зготувати дітям сніданок, зварити молочну кашу. Косички теж вмію заплітати, але не зовсім рівні виходять. Діти для батьків – це благословіння, але важливо пильнувати, щоб батьківська любов з часом на спровокувала вседозволеність, непослух.

Присутність під час пологів, на мою думку, – річ індивідуальна. Одні мають психоемоційний стан переносити такі речі, іншим – важко. Тому я вважаю, що чоловік має бути поруч, але не у самій кімнаті.

Валерій Пельц, керівник Всеукраїнської ліги КВН «Волинь»

Маю двох дітей: Ромі – чотири роки, Ані – три місяці. На пологах не був присутнім жодного разу. Маю чітке переконання, що чоловіку важливо бути при зачатті, а не під час пологів.

Діти – найголовніше, що є в моєму житті. Відповідно і ставлюсь до них. Зараз більше часу проводжу зі старшим сином, який вже почав ходити зі мною на футбол і риболовлю. Менша поки що – «мамина дитина», але і татові інколи доводиться залишатись на одинці з донею. Мені здається, що ми з нею знаходимо спільну мову.

Роман Бондарук, депутат Луцької міської ради

Маю двох синів. Старшого звати Данило, меншого – Юра.

Був у лікарні при народженні меншого сина. В момент пологів присутнім не був, чекав у палаті. Дружину кесарили і я першим тримав на грудях сина, поки дружина відходила від наркозу.

Юрій Конкевич, прес-секретар ФК «Волинь»

Коли старшому синові Богдану було чотири місяці, мою дружину Світлану оперували на апендицит. Довелося мені тиждень бути і за маму, і за тата. В той період всі родичі були хворі на грип. Але нічого, викрутився.

Коли народжувався старший син, на пологи чоловіків ще не пускали. І дарма. Ми це з молодшим Іваном відчували. Коли чоловік присутній на родах, то обом набагато легше і спокійніше. От який сенс у тому, щоб нервувати під вікнами пологового будинку, чи вдома «глушити» горілку? А так, – все під контролем, все знаю і бачу. Нічого страшного і незвичайного – це ж пологи, нова людина на світ з’являється.

Із меншим все було набагато простіше. І в цьому випадку допомогли спільні пологи. Взагалі у нас в сім’ї немає традиційного гендерного розподілу в обов’язках. Кому що зручно й не важко на даний момент - той те і робить. Це я про дітей і не тільки.

Роман Романюк, депутат Луцької міської ради

Зараз я – щасливий батько двох синочків: Романа та Святослава. Був присутнім при їхньому народженні і вважаю, що це – правильно. Коли ти – батько, ти не лише даєш життя маленькій людині, ти маєш зустріти її у цьому світі, бути відповідальним.

Насправді, коли вся сім’я перебуває на пологах, то це – таке-собі таїнство і ніщо не замінить того відчуття, коли ти розумієш, що щойно став батьком і в тебе на руках – твоя дитина.

Також я не вважаю, що є якісь нетипові речі, які чоловік не може робити. Косички заплітати мені не доводилось, адже я маю двох козаків, але дружині допомагав у всьому. Насправді, бути батьком – це велике щастя, адже навіть коли я пізно приїжджаю з роботи, то синочки все-рівно відкривають оченята, щоб побачити мене і сказати: «Привіт». Добре повертатись додому, де тебе завжди чекають.

Олександр Плісецький, депутат Луцької міської ради

Маю одного сина, якому 6 років. Був присутнім на пологах, правда, лише під час переймів і до найбільш відповідального моменту – початку самого процесу пологів. Як тільки почалися пологи, я вийшов. У нас із дружиною була така домовленість.

Слава Богу, самі пологи відбулися швидко. Взагалі, враження від переймів і пологів складно пояснити, але те, що чоловік в такі моменти розуміє, як непросто жінці виносити, а потім народити дитину – це безперечно. Коли все це бачиш, з’являється якась додаткова повага і шана до жінки.

Переконаний, що в такі моменти жінка повинна відчувати максимальну підтримку чоловіка. Загалом, я позитивно ставлюсь до такої традиції, але вважаю, що це особиста справа кожної сім’Ї. Чоловік та дружина мають спільно вирішити, бути чи не бути присутнім чоловікові на пологах і на якому етапі.

Коли народився син, то не було такої роботи, якої я б не робив: розпочинаючи від нічного «чергування» і закінчуючи купанням, відвідуванням лікарів, годуванням, заміною підгузків, казочками на ніч. Я спокійно лишався з півторарічною дитиною на тиждень вдома, коли дружині терміново потрібно було поїхати у справах до Києва. Дитинка була і сита, і викупана, і в чистому одязі, і гуляли ми регулярно. Це приносило мені задоволення. Взагалі, я вважаю, що виховання і піклування про дитину та все, що з цим пов’язане – це справа обох батьків.

Сергій Шаповал, журналіст

Я був у родзалі, коли жінка збиралася народжувати. Але в найбільш відповідальний момент, коли акушерки вигнали мене з приміщення, я не став гризти нігті чи палити цигарку за цигаркою (як це роблять зазвичай схвильовані татусі), а відкрив «Історію середніх віків» і поринув у світ італійських міст часів Відродження. Боротьба гвельфів та гібелінів дозволила мені зберегти нерви від непотрібного хвилювання.

Щодо невластивих обов’язків. Підгузки міняю, з дитиною гуляю. Майже всі дитячі закупи – на мені. Я обираю фруктове пюре, підгузки, дитячу косметику. Також люблю дитинці розповісти щось із щойно прочитаного. От вчора, наприклад, розповідав їй про київського князя Святополка, який влаштував економічну блокаду галицькому князю Володимиру. Він припинив купувати сіль влаштувавши цим товаром на своїх землях спекуляцію. Дуже цікава історія. Малятко любить підповзати до мене ввечері, коли я читаю і заглядає в книжку.

Андрій Олексюк, бас-гітарист гурту «Фіолет» та викладач у музичній школі

У мене нещодавно народилась четверта дитина, донечка. Первістка звати Тимофій, а двійняток – Вероніка та Вікторія.

На родах я був присутній тричі, морально підтримував жінку. Таке рішення ми прийняли разом. Я ходив із дружиною на курси в школу мам. Чесно скажу, що не дуже хотів їх відвідувати. Але дружина запевнила, що батько повинен не лише бути присутнім на пологах, а й усвідомлювати те, чому він там знаходиться.

Щодо обов’язків, то я можу робити все, крім годування грудьми. Я без проблем сам залишаюсь із дітьми та можу бути їхньою мамою, мене це абсолютно не лякає.

Олексій Веремійчик, начальник відділу у справах сім'ї та молоді Луцької міської ради

На родах був звичайно ж присутнім, бо взагалі не уявляю, як це бути в такий важливий момент в якомусь іншому місці. Ми з доцьою проводили багато часу разом ще коли вона була в утробі, добре пам’ятаю, як вона реагувала на мій голос і дотики, будучи в животику. Сам момент народження був незабутнім і фантастичним, адже відбулась та сама довгоочікувана зустріч.

Стосовно підгузок і пелюшок, то ніяких проблем не було, все вдалось практично з першого ж разу, а потім я просто вдосконалював свою майстерність. Оскільки Аліса вже з перших днів демонструвала неабияку «неполежучість», вимагала максимальної уваги до себе 24 години на добу і влаштовувала сольні концерти, то з метою раціонального розподілу сімейних сил ми з дружиною вирішили так: вона з дитиною протягом дня, поки тато на роботі, а от інша частина доби вже за мною. Нічки були ще ті: і співали, і танцювали, і скакали, і гойдались... За перші три місяці я скинув близько 10 кілограм. Зараз я навіть трішки сумую за тими часами.

Ще в нас є культ купання. Це в нашій сім’ї суто татова процедура. Купались ми і в ванночці, і на фіксаторі, і з шийним кругом. Водними процедурами я загартовував Алісу, поступово, на півградуса зменшуючи температуру води. Найстрашнішим видовищем для мами було фінальне занурення у воду, яке супроводжувалось дзвінким сміхом дитини та передінфарктним станом глядачів. Тепер у нашій сім’ї ніхто, крім тата й доці, не насмілюється купатись у холодній воді.

Про кожен етап розвитку доці можу писати багато та в найдрібніших деталях, бо всі вони проходили за моєї участі. Малечі вже 2 рочки і 4 місяці, а я як зараз пам’ятаю, як вона поміщалась на половині моєї руки, коли полізли перші зубчики, як вперше у 8 місяців сказала слово «татуньки» і лише через місяць «мама», як вона вперше пішла, вірніше побігла та багато іншого. Я вірю, що в майбутньому мене чекає не менше цікавих речей.

Текст: Людмила ЯВОРСЬКА, Катерина УСТИМЧУК