Чому директорка Луцького міського центру для сім’ї, дітей та молоді Ліна Галан прокидається щодня о 6 ранку і що для неї є антидепресантом? За що дякує їй донька? І яку колекцію збирає син?
 
«Ключик» до кожної дитини - свій
 
Разом з чоловіком Валентином Ліна Галан виховуює двох дітей: 17-річну Настуню та 10-річного Валентина.
 
Пригадуючи періоди вагітності та пологів, Ліна Галан розповідає: «Носити під серцем дитину - це почуття які, напевне, назавше залишаються в кожної жінки. Дякую своєму чоловікові, що він терпів усі мої капризи та виконував усі забаганки. Перша дитина, донечка, народилася, коли мені було 23 роки. Це були сльози радості та суцільні переживання. Замотувати у пелюшки, купати, годувати - це все прийшлося вчитися. Пам’ятаю, як до останнього не знала, хто народиться, і коли лікар сказав, що дівчинка, то не вірила у своє щастя».
 
Сина ж родили уже по-сучасному – за методикою партнерських пологів і …під пісню ДДТ «Что такое осень». Весь період других пологів проходив у сміху і позитивних емоціях. «Напевне, тому він у нас дуже веселий і цікавий хлопчик», - каже жінка.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Луцькі мами: Ольга Лисобей

Спеціальною літературою жінка користувалась, коли народилась донька, тоді читала, як годувати, коли вводити прикорм, які фізичні вправи робити тощо. Що ж до тонкощів самого виховного процесу, то зрозуміла, що книги не завжди співпадають з реаліями життя. І зараз, коли донька виросла, стало зрозуміло, що ніякі книги не допоможуть, потрібне тальки «мамине чуття» та любов до дитини. «Кажуть, що перехідний вік дитини найтяжчий. Але ми з чоловіком об’єднали зусилля та змогли зупинити «бурю».  Надіємось перескочити цей важкий вік і з сином. Завжди прислухаюсь до думок дітей. Це, напевне, головне у вихованні», - ділиться Ліна Вікторівна.

[caption][img data=def]07_05_2015_66311448/11070963_880080672073836_7231480331012013118_n.jpg[/img] Анастасія Галан[/caption]

Крім того, їй завжди допомагає досвід роботи, адже працює з неповними, малозабезпеченими, проблемними сім’ями і спостерігає, до чого можуть спричинити помилки у вихованні дітей. Тому час від часу доводиться переглядати своє ставлення до дітей та до виховного процесу. Луцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – специфічна установа, тож робота там забирає більшість часу Ліни Галан. Настя з Валентином жартують, що чужим дітям мама приділяє уваги значно більше, ніж своїм.
 
Головне – розмовляти з дітьми
 
На вихідні та свята сім’я полюбляє влаштовувати уїкенди, виїжджати на природу, збирати гриби, смажити шашлики. При цьому обов’язкова умова – вимкнений телефон. Ходять в кіно і на боулінг або ж переглядають фільми вдома.
 
«Але зі свого досвіду скажу, що інколи дітям не потрібні усі ці свята. Інколи потрібно лише поговорити з дитиною, просто вислухати її, почути, як у неї справи. Ввечері після роботи я намагаюсь просто спілкуватись з ними та дізнатись, як проходив їхній день та чи немає в них якихось проблем. Проблеми розбираємо «по ниточках», але завжди закінчуємо день на позитивній ноті. «Солодких снів» - це те, без чого не заснуть мої діти», - ділиться досвідчена матуся Ліна Галан.
 
Родина живе за принципом «Психічне здоров’я людини вимірюється у здатності над собою посміятися».  На думку жінки, заборона найбільше притягує дітей до необдуманих вчинків: чим більше забороняєш, тим більше заборонене манить. Наприклад, син усе пропускає через власні помилки, донька ж більш спостережлива.   

На підтвердження слів пригадує курйозний випадок з життя: «У моєї сестри велика колекція кактусів. Скільки б ми не говорили, що чіпати кактуси небезпечно, та син вирішив свою цікавість втілити у життя і погладити ручками колючки квіточок. Колючки позалізали в ручку, особливий вид кактусу навіть волокном обгорнув маленьку ручку дитини. Ми вже не знали, як дати раду. І виймали колючки, і скотчем заклеювали ручки і дивилися в інтернеті, що робити. Валічок почав дуже сильно плакати. Всі сполохалися і заходилися його заспокоювати. Та отримали дуже цікаву відповідь на запитання, чому він плаче: «Я плачу, бо не зможу обняти маму і тата: я ж не хочу, щоб вони також покололися». Часто згадуємо і сміємося з цього випадку».

[caption][img data=def]07_05_2015_66311448/11206108_880080708740499_1197371682782478892_n.jpg[/img] Валентин Галан[/caption]

Донька Анастасія студіює іноземні мови, займається спортом, є активною учасницею ГО YMCA, постійно у волонтерстві і допомозі іншим. Минулого року спробувала себе у ролі вожатої у дитячому таборі. А ще грає на гітаріі танцює.
 
«Валічок у нас спортсмен - футболіст. Відвідує спортивну секцію з футболу, бездоганно знає усіх футболістів та усі футбольні команди світу. Це, напевно, від тата. Разом їздять на «матчі століття» і не пропускають телепередачі про футбол. Колекціонує форми різних команд. Перебуваючи у відрядженні, за кордоном чи просто у подорожі, ми завжди привозимо футбольну форму, - відкриває сімейні секрети Ліна Вікторівна.
 
Ловити щастя в кожній миті разом
 
Що ж до харчування, то в сім’ї Галан табу на майонези, кетчупи, чіпси, сухарики. Наша героїня розповідає, що готує щодня, прокидається о 6 годині ранку і до роботи  має встигнути приготувати і перше, і друге. Часто влаштовують святкові вечері, у чому дуже допомагає донька. Улюблена страва усієї сім’ї – картопля «по французьки».
 
«Хлопці полюбляють усілякі смаколики –торти, желе, десерти, не можуть прожити без м’яса і картоплі.  Ми з донькою любимо салатики та різні легкі перекуси», - розповідає.

[img data=def]07_05_2015_66311448/11111806_880080578740512_287112569079960436_o.jpg[/img]
 
«Люблю вишивати, - продовжує пані Ліна. - Доньці на свято останнього дзвоника вишила сукню бісером. Сама не вірила у свої сили, але бажання було дуже велике - зробити для неї такий подарунок. Вишивала ночами і встигла. Дуже люблю читати. Читати - це у нас сімейне. У нас велика бібліотека вдома, і діти, і ми з чоловіком шануємо її величність книжку. Якось, коли доньці було 10 років, я повернулася з роботи і бачу: Настя читає книгу. Дивлюсь, а тамГі де Мопассан «Милый друг». Питаю: «Настуся, а що це ти читаєш, я в твої роки «Карлсона» читала», а вона: «Мама, я уже всі дитячі книги перечитала».
 
А далі Ліна Вікторівна розповідає про найдорожчий подарунок в її житті – від доньки. «Це була скринька у вигляді сердечка, на якій вона написала «Усі мої дякую тобі:)». Коли я її відкрила, то навіть дух перехопило. Там було безліч маленьких записочок, перев’язаних стрічечками. У кожній записочці «За те, що ти є», «За ранкову каву», «За те, що тримала мою ручку у найскладніші моменти мого життя», «За те, що ти поряд», «За те, що навчила мене маленьким жіночим хитрощам», «За хорошого тата», «За те, що турбуєшся про мене»… Їх було безліч. Я їх усі перечитала. І на сьогодні це, напевне, найкоштовніше, що у мене є. Це великий антидепресант і шматочок щастя від дітей».
 
Колега по роботі і подруга Ліни Галан Ніна Бенесько, яка очолює відділ оборонно-мобілізаційної та режимно-секретної роботи Луцької міської ради, розповідає про нашу героїню: «Якщо людина приділяє стільки уваги іншим дітям, то, звичайно, що вона є чудовою матір’ю і для своїх діток. Настя в них цьогоріч випускниця, і Ліна Вікторівна дуже хвилюється за її майбутнє. А Валічок такий цікавий хлопчик, одного разу він біг, упав і розбив мобільний телефон, почав плакати. Ліна запитує: «Чого ти плачеш?» А він каже: «Мама, я думав, ти мене сваритимеш». Вона, звісно, не сварила. І ніколи цього не робить через дрібниці, адже головне – щоб діти були здоровими. Для своїх дітей ця жінка може зробити все! Якби таких матусь було більше, у нас не було б будинків дитини, а відповідні спеціалісти працювали б у закладах освіти та культури. Якщо для мене щось є великою проблемою, вона завжди все завжди поверне на позитив. Оптимістка від природи і еліксир хорошого настрою».
 
Ольга БУЗУЛУК (для "Таблоїда Волині")