Лучан вразив напружений сюжет вистави «Майнц»

Лучани насолоджувалися грою акторів львівського театру «Склад 2.0».

Вистава «Майнц» відбулася 12 червня у приміщенні Волинського академічного театру імені Т.Г. Шевченка. Показ організувало мистецьке об'єднання «стендаЛь», пише Район.Луцьк.

Вже сам жанр вистави передбачає використання художніх прийомів, які приводять до тривожної невизначеності, напруженого очікування й передчуття чогось жахливого. Заінтриговані? Тоді переносимось у глядацьку залу.



А все починається із пригніченої темряви і пластичної гри одного з акторів.

«Майнц, 1947, Моріц, Анелі, Майнц, 1947, Йоган…», моторошно час від часу звучать слова вустами то маленької дівчинки, то ще невідомої нам дорослої жінки.

Страхітливу атмосферу доповнює гра світла у кімнатці готелю незворушної жінки Долорес. Вона – чистокровна німкеня, яка, здавалося б, здатна на все, аби залишитися у виграші в цій війні. Несподівано й невчасно, в той час, коли на вулиці йде Друга світова війна, до неї приходить зведена сестра-єврейка Анелі.




На сцені зароджується любов між поваром готелю Йоганом й Анелі. Водночас власниця готелю зраджує своєму чоловіку – хитрому та себелюбному Моріцу – із чоловіком на дивне ймення Пастор.

«Ха, тоді мені треба було б зватись покоївкою», – підсміюється Моріц, під шаликом у якого ховається татуювання свастики.

Втім, гра імен, алюзії, насичення метафор – це ще не все, чим затягує постановка. По-справжньому притягує і надає ще більш прекрасного шарму звукове оформлення, яке готували музиканти із консерваторії словацького міста Кошице.




Війна забрала у кожного щось своє: у Долорес – статки, можливість бути такою ж впевненою, як і раніше, в Анелі – найрідніших людей, здоровий глузд, у Йогана – його любов, розуміння реальності. Однак, зрештою, зрозуміти, де тут межа між реальністю і вигадкою, усвідомленням й забуттям, минулим і сьогоденням вкрай важко. Адже війна продовжується… Війна на сцені у героїв і в глядачів, які мимохіть самі стають частиною гри-вистави.

Відчуття ефекту присутності не зникає ні на мить. Тим більше, коли одна з головних героїнь обіймає і вводить у гру глядача-сусіда, коли тіло трусить від гримання дверей, а світло блимає то в оному, то в іншому кутку зали.

І кожна з деталей тут варта того, щоб вкотре уважно оглянутись, прислухатись, вдивитись і зрозуміти в чому суть. Що насправді ховається за силуетами тіней, переливах шепотів, в іронічному перекручуванні голосу Гітлера…



Ефект постійного тиску і напруженості підсилюють глибокі інтимні рухи. Всі вони несуть окремий сенс. Що вже й говорити про танець людей у білих костюмах, з яких Анелі ніби зриває маски, щоб побачити справжнє єство тих, кого зрівняла всепроникна війна. А чи до божевілля чуттєві рухи Ілени, яка не відомо звідки виринає і ким є насправді.

Як розгортатитуться дії далі, як пов’язана Анелі й Ілена (примітьте, як ці імена читаються ззаду наперед), хто такий Йоган-батько і Йоган-юнак, що означають всі ті приховані символи, які одразу й зрозуміти важко – все це варте вашої ваги. Звісно, якщо ви не боїтеся вийти за рамки традиційного театру, коли готові вдумливо складати непрості пазли сучасного вияву мистецтва і дозволити собі стати частиною гри.



Здогадатися, чим закінчилася ця надзвичайно глибока психологічна вистава не складно. Плескання колективу й кожному окремому актору, сум’яття на обличчях і вдумливі погляди. Це мабуть, саме той випадок, коли виставу, як непростий уривок книги, треба ще раз обдумувати, переглядати, і з вишуканим інтелектуальним задоволенням вкотре смакувати.