27 травня в рамках Дискусійного кіноклубу в Луцьку відбувався показ стрічки про легендарного польського спортсмена Єжи Гурського «Найкращий». Вже традиційно місцем показу обрали кінотеатр Multiplex, що у «Промені».

Організовують заходи Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку та студенти-полоністи Факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки. Партнери – мистецьке об’єднання «Стендаль» та Польський інститут в Києві.

Захід розпочався із представлення назви кіноклубу. Голова мистецького об’єднання «Стендаль» Елла Яцута розповіла, що протягом двох тижнів через соцмережі усі охочі могли запропонувати свої варіанти. Найбільш концептуальним консурсному журі видалось найменування «Pleograf», яке запропонував Денис Бутолін з Ковеля. Свою ідею він пояснив так:

«Пропоную назвати клуб на честь піонера польської кінематографії Kazimierza Prószyński. 1894 року він винайшов плеограф – апарат, який поєднує в собі функції камери і проектора. Цю назву використовувало Towarzystwo Udziałowe Pleograf, яке займалось розповсюдженням апаратів та просуванням польського кіно протягом 1901-1903 рр.».

Віце-консул Тереза Хрущ зазначила:

«Ми розпочинаємо з показів польського кіно і будемо поступово збагачувати цей проект європейськими фільмами. Надіємось, що завдяки такій назві ми усі будемо пам’ятати про те, як починав розвиватися кіноклуб у Луцьку». 

Пізніше відбулася прелекція, яку провів співзасновник Дискусійного кіноклубу «Rewers» (Холм, Польща) Пьотр Стельмащук. Він розповів про режисера Лукаша Палковського, порівняв стрічку із його попереднім фільмом «Боги». Лектор наголосив, що «цей фільм не є біографією, у ньому насамперед йдеться про перемогу, але не спортивну. Це перемога над самим собою». 

Пьотр Стельмащук розповів про ситуацію в Польщі, пов’язану з наркотиками:

«Молоді люди бунтували проти влади, котра обмежувала їх розвиток, не давала йти вперед. Цей бунті проявлявся через музику, одяг, алкоголізм, наркотики. Залежність трактувалася як «вибрик». Згідно з даними дослідження 1986 року, в країні із 40-мільйонним населенням було 13 тисяч залежних. У 90-х роках з’явилися програми, які надавали безкоштовну допомогу цим людям, серед них – і Єжи Гурський. Він був наркоманом, але разом з тим був амбітною людиною, котра не захотіла просто так змарнувати свого життя. Майбутній спортсмен вирішив вирватися із «кола смерті», для цього почав бігати, їздити на велосипеді, плавати. У ньому загорілася спортивна іскра, яка привела тріатлоніста до успіху». 

Пьотр порадив звернути особливу увагу на розмови головного персонажа з самим собою, задуматися, чи були у житті кожного ситуації, котрі вимагали прийняття важких рішень. Пізніше зачитав цитату із промови Єжи Гурского, яку той сказав під час прес-конференції в Гдині:

«Любі, ви навіть не знаєте, що ви можете в житті. Для цього ви повинні спробувати. Кожен сам в будь-якій ситуації мусить сказати собі: «А я зможу!». Це не має бути біг, плавання… Просто спробуйте, спробуйте наперекір всьому. Якщо вам прийде в голову думка щось зробити, то зробіть це. Можливо, ви відкриєте в собі те, про що раніше не знали».

Також лектор розповів про сьогоднішнє життя чемпіона:

«Єжи Гурський має школу, де діти вчаться перемагати свої слабкості. Такі школи в Польщі функціонують вже декілька років. Там виростають направду хороші спортсмени».

Картина була дуже емоційно сприйнята глядачами. Відвідувачка показу Ольга Степанюк розповіла:

«Коли дивишся такі фільми, то думаєш, що всі твої проблеми – це просто ніщо в порівнянні з тим, як людина переборює самого себе, своє минуле, і будує майбутнє на своїх залишках, на своїх уламках. Вона ламає бар’єри заради того, щоб вилікувалася душа». 

Втішений розвитком кіноклубу, Олег Іванчук поділився враженнями:

«Дискусійний клуб не розчаровує. Я не пропустив жодного показу і цього разу, як і минулі рази, фільм мені дуже сподобався. Тут був показаний ефектний двобій із самим собою – колишнім та теперішнім. І все-таки відбулася перемога «себе оновленого». У щоденному житті кожен стикається із цим практично кожен день. Наприклад, я найчастіше борюсь із лінню». 

Юлія Стащук після показу розповідала:

«Цей фільм надихнув мене на різні думки. Я переконалась, що обов’язково треба мати ціль, але цього недостатньо. Потрібно переборювати свої страхи і постійно щось робити для того, аби життя змінювалося».