KOZAK SYSTEM: «Якщо з тієї сторони летять Гради, то з нашої сторони теж має щось стріляти!»

18 Листопада 2015
Текст: Вікторія Жуковська
Фото: Роман Домбровський
Настрій: Львівська Майстерня шоколаду


Я пообіцяла собі, що не буду писати великі Кавові розмови, але і цього разу не вийшло, даруйте. Тож якщо ви лінива до читання дупа, просто прогорніть і подивіться світлини.

Хлопців цих люблю давно. Це частина моєї сім’ї. І шалено респектую, що попри температуру і зірваний голос, один із них сів в таксі і поїхав поспілкуватися. У них завжди є що сказати. Меседж та маніфест завжди простий, але такий важливий.



В.Ж.: «Вустами» і музикою Kozak System «говорять» Жадан, Положинський, Лазуткін, Іздрик та ще сила-силенна відомих персон. У наступному альбомі варто чекати на появу якихось нових імен?

Іван Леньо: Для нас не так важливе прізвище поета, як його глибина і цікавість. Хто буде наступним? Той, хто буде близьким нашому світогляду і напише вірш. Не я це вирішую чи хтось інший, тільки гуртом і всі разом.



В.Ж.: То у вас, виходить, така собі Японська схема існування колективного розуму?

Володимир Шерстюк: Так, вона! Один проти – рішення не прийняте. У нас насправді така собі Козацька рівність. І ми не вбачаємо у цьому якусь архаїчність, а навпаки дуже правильний устрій соціуму.



В.Ж.: Видавати диски і платівки нині – це артефакт для прихильників і поціновувачів?

Володимир Шерстюк: Це як славнозвісне «Ви вважаєте, все це будуть носити? - Я вважаю, що все це слід шити».

У наш вік mp3 та життя онлайн, треба іноді звертати увагу на якісь вічні речі. І, до речі, наш альбом із Тарасом Чубаєм зараз стоїть в черзі на друк в Берліні.



В.Ж.: Понад 70 концертів за цей рік в Польщі і так мало тут, в рідній країні. Совість є?

Іван Леньо: Сподіваюсь, тут йдеться не про нашу совість, а про совість організаторів концертів в Україні. Ми готові грати будь-де в рідній країні.

Але пора зрозуміти, що музиканти концерти не організовують, вони тільки отримують запрошення. Якщо, вибачте, в Польщі розвинутий шоу-бізнес, і якщо там нашу музику по-справжньому люблять, то це не значить, що в Україні ситуація гірша. Звісно, всі розуміють нашу проблему і ту вкрай складну ситуацію в країні, коли народ виснажений, коли у нас триває війна із Росією, коли у людей просто немає грошей на концерти, бо всі кошти йдуть на лікування поранених чи підтримку сімей загиблих, ба навіть просто на виживання.



В.Ж.: Наших там багато, а от польські гурти вкрай не часті гості в Україні.

Володимир Шерстюк: В Польщі шоу-бізнес розвинутий і найпередовіші українські гурти, які розуміють, що їм тісно в рамках українського нерозвиненого шоу-бізу, їдуть грати туди. Натомість поляки усвідомлюють, що попри бажання виступати тут, більшість із їхніх музикантів невідомі в Україні. На це є, на жаль, імперська причина – наш внутрішній взір досі обернений на схід, на Росію, а не на найближчого, сусіда, Польщу приміром. З якими у нас так багато спільного, як на культурному, так і на музичному рівні зрештою.

От власне тому ми і намагаємось витягнути польських музикантів до нас. Як от славнозвісний Enej! Гурт, більшість складу якого має українське коріння, востаннє виступав тут років 5 тому. Нарешті вдалося знайти вільне місце у їхньому щільному графіку виступів і вже можна анонсувати (Таблоїду першому!), що 6 березня 2016 у Києві Kozak System та Enej дадуть великий спільний концерт.



В.Ж.: Що найбільше вражає, коли пересікаєте будь-який кордон? Що змушує запитувати самого себе: «Ну, чому у нас так не може бути?»

Володимир Шерстюк: Якщо, приміром, говорити за Польщу, яка і етнічно, і культурно, й історично нам надзвичайно близька, то одразу згадується їхня трансформація і цей стрибок від «совка», який вони дуже швидко зробили. Ось це мене дивує, адже в 91-му українці через кордон туди на продаж возили чайники з кип’ятильниками. Зараз це реально потужна слов’янська держава в гроні євросоюзівських держав, яка, до слова, найменше постраждала від всесвітньої кризи 2008 року. Запитай у пересічного поляка «Скільки це в доларах?», він ніколи не скаже. Вони все життя орієнтувалися на свій злотий. Ось це і є економічний патріотизм. Те, що мене повсякчас дивує і викликає захоплення.

Мрію, щоб українці мислити тільки гривнею – своєю, рідною одиницею грошей, яка існує вже кілька тисяч років. А не, приміром, тими ж рублями - частинами гривні, «відрубленими».



В.Ж.: Коли український шоу-бізнес перестане бути «совковим»?

Володимир Шерстюк: Український шоу-бізнес – це частина суспільства. І свідомість українського шоу-бізнесу – це частина свідомості українського суспільства. Загал є несвідомим, на жаль. Ми й досі несемо вірус імперськості. Тому і шоу-бізнес у нас такого рівня. І театри не відвідують, і у книгарнях одні і ті ж люди купують книжки. Хоча, мені здається, що ми потроху одужуємо. Завдяки молоді.



В.Ж.: Відвертий «Маніфест» спеціально писався із міцним слівцем та доступною мовою для псевдо братів?

Володимир Шерстюк: Це не є навіть частиною нашої творчості. Це, вважайте, крик душі. Навіть кожен вихований, чемний і ґречний чоловік, коли накипить, вживає лайку. Вважайте, що нам накипіло.

Іван Леньо: Це такий дуже доступний меседж. Ми боялися, що у нього з’явиться негативний резонанс. Бо, мовляв, є дуже багато людей поміркованих. І коли чую: «А как же Бунин, Макаревич, Достоевский?», хочеться запитати: «А як же Богдан-Ігор Антонич, Грицько Чубай, Юрко Покальчук, Степан Процюк. Як Оксана Забужко, коли вона востаннє каву з тістечком пила, може вона на воді одній живе, поцікавтесь!».

Давайте вже врешті-решт звертати увагу на своє. А з часом, років за 100-200, заб’ємо на те кодло. Як казав Висоцький «Здоровее будем!».
Якщо з тієї сторони летять Гради, то з нашої сторони теж має щось стріляти! Хай це буде слово – не таке небезпечне, але можливо більш дієве, ніж зброя.



В.Ж.: Виступаючи для військових і поранених хлопців, як підібрати пісні і правильні слова?

Володимир Шерстюк: Напевно, вдячнішої публіки в принципі не існує. Постійно запрошуємо їх на свої концерти. Після виступу, коли ти мокрий і виснажений йдеш зі сцени, то потребуєш, звісно, трішки часу на відпочинок. Запам’яталось як після останнього київського концерту перед туром Україною хвилин за тридцять виходимо із гримерки, а поруч із нею чекає п’ятеро незворушних, як скеля, небагатослівних, канонічних і на вигляд неначе портрет, що його викарбували на медалі – грузинські снайпери, які зараз воюють за нашу батьківщину на Сході. Вони нас міцно обійняли. І ті рукостискання і обійми вартують більше ніж мільйон слів.



В.Ж.: Ваш гітарист Дем свого часу напророкував, що після Олімпіади в Сочі почнеться війна. Він зараз не прогнозує її закінчення?

Володимир Шерстюк: Зараз він вже не оракульствує. Можливо, боїться своїх передбачень. Але якщо серйозно, то ми всі розуміємо, що цей заморожений конфлікт нічого гарного нам не несе. І зрозуміло, що наш головний ворог, як і усі 360 років, на жаль, є не стільки Росія, скільки сформований наш «внутрішній імперський раб», «свій власний совок», «хохол». Називай, як хочеш. Ніяким би «путінам» ніколи не прийшло б в голову напасти на цільну, потужну і згуртовану державу.



В.Ж.: Теперішній актуальний псевдо патріотизм, на якому і сила-силенна музикантів різко вирішила виїхати, як із ним боротися?

Володимир Шерстюк: Болюче для нас запитання, бо часто чуємо: «Ви ж патріотичний гурт?». Ми навіть іноді в гнів впадаємо, коли таке запитують. Тобто є патріотичні гурти, а інші не дуже? Уявіть собі, ви приїхали до Польщі, Німеччини, Франції, Канади, Америки і запитали у будь-кого: «Ви любите свою країну?». В будь-якій країні люди навіть не задумуються про те, що не є патріотами своєї землі. Чому це питання стало можливим в Україні? Це ознака того, що ми усі й досі не усвідомлюємо себе українцями. А ті, хто ідентифікує, у маси людей викликають цікавість і відчуття певної екзотики. В нашій країні патріотизм й досі не є абсолютно нормальним, рутинним і буденним явищем.



В.Ж.: Перший ваш альбом «Шабля» писався із більшою відповідальністю, заявити потрібно було потужно про себе. Другий, «Живи і Люби», солодкий, лайтовіший і комерційніший. Яким має народитися третій?

Володимир Шерстюк: Щодо комерційності другого, то це було ненавмисно. Kozak System насправді ж не гурт якогось одного стилю. В «Живи і Люби» нас понесло в цей бік. Куди понесе в третьому альбомі невідомо. Правду кажучи, ми вже почали деякі експерименти. Якби наші прихильники почули зараз ці наші нові пісні-експерименти, то точно подумали б, що ми з глузду з’їхали. Самі не розуміємо, чого ми почали це грати. Подивимось )



Іван Леньо: Передусім, цей альбом буде Наш. Ми не маємо ніяких фобій і табу. Певна річ, що залишиться наша етнічна складова – акордеон і труба. В принципі це і послужило тому, що нас називають фундаторами стилю в Україні, на кшталт боснійського Dubioza kolektiv, чи Zdob și Zdub в Молдові, або Enej в Польщі.

До речі, до однієї нової пісні Сашко Положинський знову написав текст. Ще одна буде на слова Дмитра Лазуткіна. І беремося вже до третьої – на вірш Іздрика. Можемо гордитися, що отримуємо тексти ще гарячими, із перших рук. А тоді вже вірш потрапляє на стіл, де його препарують – дописуються приспіви, переписуються рядки, пришивається багато нового. Своєрідна магія створення пісні.

Вже по завершенню розмови до нас підійшла жінка, яка гостювала в Луцьку у сестри, взяла контакти і запросила Kozak System на фестиваль до Чехії.
_____________________________________________________________________
Дякуємо Львівській Майстерні шоколаду за магічні чаї для Kozak System, шоколадну насолоду для Жуковської, затишок і атмосферу. Ми повернемось обов’язково!
0

Читати ще

Коментарі

Міріам

Божественне інтерв'ю.

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter