^{Текст і фото: Софія ГУДИЧ}

Луцьк – місто невипадкових людей. Але у щоденній метушні ми не завжди помічаємо тих, хто старається зробити наші будні яскравішими.

Лучанина Владислава Старенкова не помітити важко. Чоловік із саксофоном з кольоровим шарфом, шапкою і яскравим накладним носом привертає до себе увагу. І хоч декому здається такий вигляд легковажним, та все це створено, аби ми з вами посміхалися.

Тож сьогодні у рубриці «Хвилинка слави» – вуличний музикант Владислав Старенков.

[img data=wat]03_07_2017_178347230/dsc_0354.jpg[/img]

– Скільки років займаєтеся музикою?

– Вже 22 роки.

– Ви здобували професійну освіту як музикант?

– Так, я закінчив Полтавське музичне училище, а саксофон – моя друга любов.

[img data=wat]03_07_2017_178347230/dsc_0373.jpg[/img]

– Чим Вам подобається вулична музика?

– Тут приваблює повага. Це неперевершено, коли люди посміхаються, вітаються. Особливо приємно, коли вже знайомі люди припіднімають кепочку, вітаються.
 
Колись в парку Лесі Українки біля мене гралися діти і я грав для них «танець каченят», тоді підійшли дві студентки, послухали, а коли йшли, то одна з них зробила для мене реверанс. Словами не передати, як це приємно. Люди вже звикли, що музика на вуличках є і її приємно слухати. Хоча спершу було важко встановити контакт із слухачами, а тепер я бачу, що вони налаштовані позитивно.

– Як Ви прийшли до ідеї грати для перехожих?

– Колись мені затримали зарплатню на півроку (сміється).

– Чому ви обрали собі такий образ?

– Спершу я грав у простому одязі, а потім почав доповнювати його чимось. Важливо нести позитив, саме для цього у мене кольорові шарф та шапка, цей чудернацький ніс. Окуляри я почав одягати з іншої причини. Всі музиканти, особливо які працюють з духовими інструментами, примружують очі. Я помітив, що люди не хочуть дивитися в зажмурені очі, тому взяв окуляри. Тепер частіше бачу, як люди посміхаються, коли біля мене зупиняються. 

[img data=wat]03_07_2017_178347230/dsc_0371.jpg[/img]

– Який Ваш вчинок вважаєте особливим і таким, що не забудеться?

– Я не хвалюся, бо це дуже некрасиво, але така історія була. Коли я ще був студентом, то був змушений винаймати квартиру, бо в училищі гуртожитку не було взагалі. Дружина власника постійно грозилася нас виселити, дуже погано ставилася.

Одного разу поблизу тієї квартири її привалило кількома великими металевими листами. Я почув нелюдський крик. Тоді я її діставав з-під важких металевих конструкцій, а якби не почув, чи не виглянув би, то їй залишилося б година-дві. Втім, добрішою вона до нас таки не стала. Майте на увазі, я не хвалюся, не подумайте такого.

[img data=wat]03_07_2017_178347230/dsc_0400.jpg[/img]

– Чим, окрім музики, Ви захоплюєтеся?

– Спортом займаюся. Підтягуюся на перекладині, сьогодні ось підтягувався 5 раз. Треба ж себе тримати у формі.

– Де у світі Вам подобається найбільше?

– Мені дуже було цікаво на Кубі, в Німеччині. В Україні по-особливому сприймається Львів. Але я вже більше двадцяти років живу на Волині, тож це моя любов.  

"Не забувайте посміхатися музикантам!", - сказав на прощання.

[img data=wat]03_07_2017_178347230/dsc_0347.jpg[/img]

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}