_{Текст і фото: Софія ГУДИЧ}

Вона майже не гуляє, бо постійно зайнята, а коли випадає вільний день – вирушає у подорож. Тож кілька хвилин поспілкуватися із Сніжаною Ліщук нам вдалося суботнього ранку. Виявилося, дівчина перед цим відпрацювала ніч у місцевому клубі.

– Ти – лучанка, тут виросла і народилася. Розкажи, що порадиш тим, хто в місто щойно переїхав, зокрема першокурсникам. Як їм знайомитися з Луцьком?
– Треба прожити хоча б тиждень і, певно, пожити в сім’ї, познайомитися з традиціями. Також, треба ходити не лише до архітектурних пам’яток, а й знаходити речі, цікаві для себе. Якщо ти любиш читати, то можна подивитися, як живуть бібліотеки, бо в Луцьку там часто організовують щось, є цілі програми. В нас останнім часом місто дуже цікаве, є куди піти і на що подивитися.

–  Пожити в сім’ї дано не кожному. То розкажи, яка твоя сім’я?
– Моя сім’я – це тато, мама, я, молодші брат і сестра. Сім’я велика, тож я, як найстарша, завжди мала бути прикладом, мала поводитися відповідно.

[img data=wat]01_10_2017_1285324258/8_1_yz_6.jpg[/img]

– Чи не тиснуло на тебе оце відчуття, що  маєш бути прикладом?
– Ні, насправді мені пощастило, батьки завжди підтримували. Навіть якщо я робила щось не так, вони про це говорили, але підтримували.

– Яким своїм проектом, досягненням, тощо гордишся?
– Найважливіший – це програма стажувань у Верховній Раді. Я пройшла всі етапи, попри вікове обмеження – 21+. Приїхала до Верховної Ради на круглий стіл, який виглядав так: я та 12 працівників установи. Такий відбрі був у кожного конкурсанта. Коли я пройшла цю умовну співбесіду, то мене запитали, чи в даті народження в анкеті описка. Коли ж почули, що мені справді нема 21-го, то попросили повертатися через три роки. Але я цим колосальним досвідом пишаюся.

– Які маєш ідеї подальшої самореалізації. Бізнес-план чи ідеальне місце роботи?
– Хочу пов’язати своє життя з творчістю. Повністю. Хочу, щоб зачіпало кілька сфер. Якщо журналістика, то разом з малюванням, наприклад. Один мій проект зовсім скоро відкрию і його можна буде побачити.

– Вважаєш себе трудоголіком?
– Я – хронічний трудоголік. Працюю в школі педагогом-організатором, в нічному клубі адміністратором, репетитором, журналістом в онлайн-виданні.

[img data=wat]01_10_2017_1285324258/8_2_yz_6.jpg[/img]

– Тобі не закидають, що педагогу не пасує працювати в нічному клубі?
–Ні, такого не кажуть. В кожній сфері я відповідно поводжуся. Я не пі-джейка, я посміхаюся людям, перевіряю документи, пропускаю або ж не пропускаю відвідувачів на дискотеку. Це хороша робота. Я обираю те, що підходить мені по стилю життя.

– Як плануєш свій день?
– На стіні календар, де по годинах розписаний цілий день. Може бути, що я до 5-ї вечора в школі, а далі тренування, танці чи ще щось.

– Як тобі працювати із сучасними дітьми?
– Робота творча, постійно з дітьми робимо акції, флешмоби, в дітей багато ідей і я можу допомогти в реалізації.

– А як ти вжилася в колективі з вчителями «старої закалки»?
– В школі багато молодих вчителів, але є і старші, їх таки більше. В кабінеті мені комфортно, хоч за сусіднім столом значно старша людина. Я навчилася біля неї щодня дивитися погоду, але це класно. Я радше подорослішала поруч із ними, хоч і залишила свої переконання. Можливо, ми відрізняємося в чомусь, але стараємося уникати провокативних тем і все класне.

[img data=wat]01_10_2017_1285324258/8_4_yz_6.jpg[/img]

– Дивлюся твій інстаграм. Ти дуже часто буваєш у Києві, там теж робота?
– Я буваю не тільки в Києві. Багато подорожую, їжджу на проекти або фести. Востаннє була на зйомках на СТБ і Новому каналі. Це були просто зйомки масовки та один окремий проект. Їжджу та набуває цікавого досвіду та нових вражень. В Луцьку в мене мало шансів відпочити, бо я, знову ж таки, трудоголік. Бачу ноутбук – працюю. А десь інакше можу передихнути день. В Києві мені дуже комфортно, а в Луцьку вже мало місця. Люблю Харків, Вінницю, Львів, Чернівці та спокійний Ужгород.

– У Луцьку затісно? Думаєш кудись переїжджати?
– Так, думка така є. Куди? Ще не знаю.

– Що радиш тим, хто не знає, чим займатися?
–  Постійно пробувати. На співбесіди я ходжу з п’ятнадцяти років, щоб навчитися спілкуватися. Мене скрізь брали, а зараз також не відмовляють. А ще дуже корисні всі навчання та тренінги.

– Чи були такі роботи, на яких тобі було важко?
– Ні. Я завжди роблю, щоб мені подобалося і було комфортно.

[img data=wat]01_10_2017_1285324258/8_5_yz_6.jpg[/img]

– Які випадки згадуєш, коли тобі важко?
– Згадую, як відпочиваю з батьками. Живу від них окремо, тому рідко їх бачу. Можу поговорити хвилину, секунду з мамою або сестрою і вже нічого сумного не залишається.

– А щодо складних  ситуацій. Як часто доводиться викручуватися?
– Постійно. Це життя. Бувало, що хотів зґвалтувати таксист, загубилася в Дніпрі з розрядженим телефоном, крали гаманець. Проте, жодного разу не плакала та не переймалася цим.

– А є у тебе коханий?
–  Немає.

– Не «вміщається» в тісний графік?
– Саме так всім і кажу, але насправді ще не планувала його вносити в своє життя. Якби я захотіла, то час завжди б знайшла.

– Про що ти мрієш?
– Я не мрію, але в планах одне. Завжди бути задоволеною тим, що я роблю.

[img data=wat]01_10_2017_1285324258/8_6_yz_6.jpg[/img]

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}