^{Текст і фото: Софія ГУДИЧ}

У рубриці «Хвилинка слави» героєм або героїнею абсолютно несподівано може стати будь-який житель міста.

Тому, якщо побачите наших журналістів, – не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!

А сьогодні молода студентська сім’я із Луцька, у якій чекають на поповнення, заслуговує й на свою «хвилинку слави».  Знайомтесь – Саша і Оленка Єрмійчуки.

Поки майбутня матуся розповідає, як їй вдається бути мамою-студенткою-репетитором-дружиною, чоловік готує чай з бутербродами, а донечка Анна, мабуть, планує свою появу на світ.

[img data=wat]26_07_2017_1469920335/3.jpg[/img]

– Представся так, як ти хочеш, щоб тебе запам’ятали.

– 23-річна мама-студентка, яка разом з чоловіком збудувала ідеальну сім’ю.
 
– Як ти наважилася стати мамою, чи рішення спонтанне?

– Звичайно ж, це рішення приймала не я одна, а разом з чоловіком. Оскільки ми молода студентська сім’я, то в перші роки спільного життя питання про дітей не піднімалося. Але з часом стало чогось не вистачати, хотілося чогось більшого. Чи, можливо, любові на двох було вже забагато і треба було з кимось поділитися. Важливим фактором в прийнятті цього рішення було фінансове питання.

Спочатку ми жили лише на дві стипендії, то тоді про утримання дитини не могло і бути мови. А от коли ми повністю змогли себе забезпечувати, то це вже інша справа. Адже так ми зможемо дати дитині все найкраще. Ось якось так і наважилися, але спеціально не планували, вирішили, нехай буде сюрпризом.
 
– Ти – студентка. Чи вдається маніпулювати викладачами і одногрупниками, використовуючи свій прекрасний стан?

– Ні, до маніпуляцій я не вдавалася, по-перше, не хотіла щоб потім шепталися за спиною, що сесію закрила успішно бо вагітна, по-друге, в університет вступала для того щоб отримати знання, а не «халтурити». Про свій стан я нікому не говорила, тому коли закривала першу сесію ніхто і не знав, а з часом все і так стало очевидним. І одногрупники і викладачі ставилися до мене дуже добре.

Одногрупники старалися розвантажити мене, допомагали, відпрошували мене з практики (яка проходила в холодному приміщенні бібліотеки) підтримували мене морально і навіть купляли смаколики.  Викладачі теж проявляли розуміння, відпускали з занять, коли потрібно було іти до лікаря, не завантажували сильно. Були випадки коли і відпускали з лекцій, бо було дуже холодно в аудиторіях. Та і з розумінням віднеслися до того, що сесію я здавала достроково, навіть самі радили здати раніше і відпочивати. Але я старалася не зловживати добротою інших. Ось так ми з донечкою успішно закрили дві сесії.

[img data=wat]26_07_2017_1469920335/2.jpg[/img]​
 
– Розкажи, будь ласка, що в житті змінюється після новини про вагітність?

– Таке враження, що змінюється все: звички, спосіб життя, а особливо, світогляд. Перший час важко було усвідомити що скоро нас буде троє. Важко було змінювати деякі звички, наприклад, перестати пити каву та засиджуватися допізна. Але з часом всі думки фокусуються на малюкові, всі дії стали оцінюватися з точки зору користі для дитини.

Розуміння того, що вагітна приходить не тоді, коли бачиш дві полоски на тесті, не тоді, коли отримуєш перший знімок малюка з УЗД, а тоді, коли починаєш відчувати рухи малюка. Тоді починається постійне спілкування з тим чудом і все на світі стає не важливим. Звичайно присутній і страх. Страх за те як складеться подальше життя, чи буду я хорошою мамою, чи зможу з усім справлятися. Але це дурниці, і вже зараз мене переповнює щастя та любов до донечки і я вже не уявляю нашого життя без неї і з нетерпінням чекаю на її появу.

– Як ти збираєшся себе реалізовувати в майбутньому? Почнеш розвиватися в університетській професії чи будеш найперше мамою та дружиною? Яким чином це робитимеш?

– В першу чергу хочу бути хорошою дружиною та мамою, адже сім’я – це найважливіше в житті. Але і навчання закидати не збираюся, тому що самореалізація теж важлива. Навчатимуся за індивідуальним планом, і разом доглядатиму донечку. Після закінчення магістратури, саме прийде пора відвідувати садочок, тож адаптувавшись візьмуся за пошуки роботи. Оскільки це моя друга освіта, то і з вибором професії буде легше. Кар’єристкою бути я не збираюся, бо дитині потрібна мама, а чоловікові дружина, а висот нехай досягає чоловік, в чому я його постійно підтримуватиму.

[img data=wat]26_07_2017_1469920335/4.jpg[/img]

– Якщо не секрет, то як сповістила коханому про вагітність?

– Зробивши тест, зразу пішла до Саши з новиною, а оскільки він ще спав, то і реакція була досить цікавою: він був трішки розгублений і просто повернувся на інший бік і продовжив переварювати інформацію вві сні (що було навіть трішки образливо). Але коли проснувся – я побачила на його обличчі радість. Зараз я впевнена, що Саша буде ідеальним татком, адже він дуже чекає на свою принцесу, постійно з нею спілкується і передає через мене їй різні смаколики і вітамінки.
 
– Ви з Сашею – молода сім’я. Чи є вже у вас якісь суто «ваші» звички та традиції?

– Якихось особливих наших звичок та традицій поки що не сформувалося, але на все свій час. Є, звичайно, деякі речі, які розуміємо лише ми. Щодо традицій, то можна назвати поїздки на фестивалі кожного літа (цього літа з об'єктивних причин цю традицію ігноруємо, але згодом плануємо продовжити фестивалити).

А загалом, в сімейному житті не це найважливіше, а взаєморозуміння та кохання. Часто доводилося чути, що кохання живе сім років, і от з впевненістю можу сказати що це не так (цього року буде сім років як ми з Сашею разом), і що справжнє кохання з часом зміцнюється і переростає у щось більше.

[img data=wat]26_07_2017_1469920335/1.jpg[/img]