Хвилинка слави: Волинянин кує прикраси та пересилає кошти на ЗСУ. ФОТО
Наш сьогоднішній герой «Хвилинки слави» Роман Горщар з Любешова має особливе захоплення.
15 Травня 2022
Текст і фото: Софія ГУДИЧ
У нього в руках актуальна еко-торбина, в очах – цікавість з якимось особливим вогником. Він не лучанин, точно не лучанин. Знайомимося з Максимом, виявилося, що живе та працює у Луцьку, а сам – громадянин світу.
Прожив трохи більше року в різних країнах Європи, а в Україні спробував знайти себе в Чернівцях, Києві, Івано-Франківську. І ось доля привела хлопця на Волинь.
Тож знайомтесь із сьогоднішнім героєм рубрики «Хвилинка слави» – Максимом.
– Якби тобі треба було познайомитися з Луцьком, як би ти відрекомендувався?
– Оці питання «як Вас звати» – найважчі. Власне, я – Макс. Мандрівник, фотограф.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21907984_1930232850633702_624741335_o.jpg[/img]
– Як тебе занесло до Луцька?
– Назвемо це трудовою міграцією. Мене запросили на роботу. Я телеоператор. Власне, я ж фотографую, тому картинка і телебачення мені близькі.
– Луцьк як картинка подобається тобі?
– Цікава картинка, але брудне місто. У віртуальному плані, зокрема, багато реклами в центрі.
– Чи є вже ті місця, які ти вподобав для себе?
– Власне, стометрівка. Ну, оця вулиця, вона дуже схожа на івано-франківську Стометрівку, не вистачає хіба дядька “Пане дайте пару копійок” . Дуже люблю Франківськ, а Луцьк на нього чимось схожий.
– А чого тобі тут не вистачає?
– Мабуть, гір та якихось культурних місць, або я їх для себе ще просто не відкрив. Немає такої богемної тусовочки, як Дзиґа у Львові, квадрат Курбаса у Станіславові. Таких кабаків, де зависає творча інтелігенція. Мало дуже активних людей. Є ось «Молодіжний центр Волині». Я дізнавався, як вступити в їхню команду чи секту (усміхається).
– І чого б тобі хотілося для Луцька зробити?
– Найперше, це кінопокази…
– Але ж вони є!
– Вони є, але це сучасне комерційне кіно, а я б хотів показувати хороші фільми з живим сюжетом. Нехай це буде дивитися дві чи три людини, але ми дивитимемося кіно з нешаблонним сценарієм та потужною історією. Дивитимемося класику і очищуватимемо наші душі через катарсис.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21951316_1930232827300371_1013866266_o.jpg[/img]
– Твій ідеальний день без чого не може бути?
– Окрім зйомок і сну, то, мабуть, без музики.
– Яку музику любиш?
– Дуже різну. Від класичного джазу та блюзу до сучасних екстремальних гуртів, класифікувати за стилем яких я не можу (СПБЧ, Антоха МС) . Коли питав у поляків чи французів, що вони люблять, то найчастіше вмикали якийсь кітч. Хорошої музики у європейців мало, а українська сцена молода і доволі цікава.
– О.Torvald чи Imagine Dragons?
– Таки Imagine Dragons.
О.Torvald спопсився, грають «дічь», при тому, що раніше в них були дуже класні альбоми. А зараз це зайде школярам, але не мені. Дуже люблю Даху Браху, Перкалабу, ГИЧ оркестр та Запаску.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21951452_1930232823967038_1143023803_o.jpg[/img]
– В тебе буває таке, що хочеться кинути все?
– Я таке робив, але не в Луцьку. Востаннє таке було, коли працював на «Правда.Тут». Умови були, м’яко кажучи, х**ові. Тоді я звільнився, поїхав у Карпати, десять днів помедитував і поїхав далі. Це була Грузія. Там опинився без грошей, бо власник “Правди” мене “кинув” на немалу суму. Два місяці бродяжнічав та фотографував, потім приїхав в Україні, а потім поїхав у річну мандрівку Європою.
– Де був?
– Молдова, Росія, Грузія, Польща, Чехія, Німеччина, Бельгія, Франція і далі до Іспанії, а потім цим же маршрутом до України.
– Яка різниця між українцем і європейцем?
– Найперше, це менталітет. Коли вирушав з дому, думав, що європейці – це ті ж українці, просто розмовляють незрозумілою мовою. Коли приїхав, то зрозумів, що там – інакше планета.
– За кордоном зміг би жити?
– Думаю, ні. Хіба Польща, там природа гарна і люди прості. Але чим довше я не в Україні, тим більше сюди тягне, особливо в Карпати.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21908622_1930232843967036_994442581_o.jpg[/img]
– Ти відчуваєш себе українцем?
– Так.
– Окей. Я кажу: «Україна». Що ти уявляєш?
– Картинки з кінця 90-х- початку двотисячних. Хоч і був малим і погано пам’ятаю ті часи. Сплеск української культури. Це фестиваль «Червона Рута», Карпати, старі кліпи Назарія Яремчука, долар по 5 і прості українські люди, які не паряться зайвим.
– Фотограф, оператор, мандрівник. Яким би фото можна було описати тебе?
– Фото – це інша мова, на букви не перенесеш. Це має бути зображення людини, я відчуваю картинку, але структурувати це все по поличках словами я не можу. Дайте камеру і я зроблю автопортрет, це дуже тонка річ.
– Яке було найбільшим твоїм відкриттям у житті? Проста чи непроста істина?
– Коли я жив в Іспанії, то був найцікавіший етап. До того в Україні на стабільних роботах я ніколи не заробляв більше, аніж двісті доларів. Сто баксів на житло, сто баксів на життя. Це доволі складно. Я боявся стати безхатьком. В Іспанії я ним став і усвідомив, якщо не тратити здоров'я на випивку та іншу фігню, то це не так страшно. Я заробляв продажем власних фото на вулиці. Тоді зрозумів, що навколо величезний світ і ми самі будуємо власне життя і нікому нічим не зобов’язані. І відповідальність за своє життя несу сам.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21952255_1930232853967035_2058884377_o.jpg[/img]
До слова, Максим вступив до вишу, але зрозумів, що університетська освіта не для нього і вирішив не гаяти свого часу, а просто жити, робити ту роботу, яку він любить і знає. Він наче має певний девіз, який полягає у тому, щоб робити помилки, але завжди знаходити нетиповий вихід із скрути. А У фейсбуці хлопця можна знайти за нікнеймом «Зоряне Сало». Людина – суцільний креатив, чи не так?
***
Передрук без дозволу "Таблоїда Волині" заборонений
У нього в руках актуальна еко-торбина, в очах – цікавість з якимось особливим вогником. Він не лучанин, точно не лучанин. Знайомимося з Максимом, виявилося, що живе та працює у Луцьку, а сам – громадянин світу.
Прожив трохи більше року в різних країнах Європи, а в Україні спробував знайти себе в Чернівцях, Києві, Івано-Франківську. І ось доля привела хлопця на Волинь.
Тож знайомтесь із сьогоднішнім героєм рубрики «Хвилинка слави» – Максимом.
– Якби тобі треба було познайомитися з Луцьком, як би ти відрекомендувався?
– Оці питання «як Вас звати» – найважчі. Власне, я – Макс. Мандрівник, фотограф.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21907984_1930232850633702_624741335_o.jpg[/img]
– Як тебе занесло до Луцька?
– Назвемо це трудовою міграцією. Мене запросили на роботу. Я телеоператор. Власне, я ж фотографую, тому картинка і телебачення мені близькі.
– Луцьк як картинка подобається тобі?
– Цікава картинка, але брудне місто. У віртуальному плані, зокрема, багато реклами в центрі.
– Чи є вже ті місця, які ти вподобав для себе?
– Власне, стометрівка. Ну, оця вулиця, вона дуже схожа на івано-франківську Стометрівку, не вистачає хіба дядька “Пане дайте пару копійок” . Дуже люблю Франківськ, а Луцьк на нього чимось схожий.
– А чого тобі тут не вистачає?
– Мабуть, гір та якихось культурних місць, або я їх для себе ще просто не відкрив. Немає такої богемної тусовочки, як Дзиґа у Львові, квадрат Курбаса у Станіславові. Таких кабаків, де зависає творча інтелігенція. Мало дуже активних людей. Є ось «Молодіжний центр Волині». Я дізнавався, як вступити в їхню команду чи секту (усміхається).
– І чого б тобі хотілося для Луцька зробити?
– Найперше, це кінопокази…
– Але ж вони є!
– Вони є, але це сучасне комерційне кіно, а я б хотів показувати хороші фільми з живим сюжетом. Нехай це буде дивитися дві чи три людини, але ми дивитимемося кіно з нешаблонним сценарієм та потужною історією. Дивитимемося класику і очищуватимемо наші душі через катарсис.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21951316_1930232827300371_1013866266_o.jpg[/img]
– Твій ідеальний день без чого не може бути?
– Окрім зйомок і сну, то, мабуть, без музики.
– Яку музику любиш?
– Дуже різну. Від класичного джазу та блюзу до сучасних екстремальних гуртів, класифікувати за стилем яких я не можу (СПБЧ, Антоха МС) . Коли питав у поляків чи французів, що вони люблять, то найчастіше вмикали якийсь кітч. Хорошої музики у європейців мало, а українська сцена молода і доволі цікава.
– О.Torvald чи Imagine Dragons?
– Таки Imagine Dragons.
О.Torvald спопсився, грають «дічь», при тому, що раніше в них були дуже класні альбоми. А зараз це зайде школярам, але не мені. Дуже люблю Даху Браху, Перкалабу, ГИЧ оркестр та Запаску.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21951452_1930232823967038_1143023803_o.jpg[/img]
– В тебе буває таке, що хочеться кинути все?
– Я таке робив, але не в Луцьку. Востаннє таке було, коли працював на «Правда.Тут». Умови були, м’яко кажучи, х**ові. Тоді я звільнився, поїхав у Карпати, десять днів помедитував і поїхав далі. Це була Грузія. Там опинився без грошей, бо власник “Правди” мене “кинув” на немалу суму. Два місяці бродяжнічав та фотографував, потім приїхав в Україні, а потім поїхав у річну мандрівку Європою.
– Де був?
– Молдова, Росія, Грузія, Польща, Чехія, Німеччина, Бельгія, Франція і далі до Іспанії, а потім цим же маршрутом до України.
– Яка різниця між українцем і європейцем?
– Найперше, це менталітет. Коли вирушав з дому, думав, що європейці – це ті ж українці, просто розмовляють незрозумілою мовою. Коли приїхав, то зрозумів, що там – інакше планета.
– За кордоном зміг би жити?
– Думаю, ні. Хіба Польща, там природа гарна і люди прості. Але чим довше я не в Україні, тим більше сюди тягне, особливо в Карпати.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21908622_1930232843967036_994442581_o.jpg[/img]
– Ти відчуваєш себе українцем?
– Так.
– Окей. Я кажу: «Україна». Що ти уявляєш?
– Картинки з кінця 90-х- початку двотисячних. Хоч і був малим і погано пам’ятаю ті часи. Сплеск української культури. Це фестиваль «Червона Рута», Карпати, старі кліпи Назарія Яремчука, долар по 5 і прості українські люди, які не паряться зайвим.
– Фотограф, оператор, мандрівник. Яким би фото можна було описати тебе?
– Фото – це інша мова, на букви не перенесеш. Це має бути зображення людини, я відчуваю картинку, але структурувати це все по поличках словами я не можу. Дайте камеру і я зроблю автопортрет, це дуже тонка річ.
– Яке було найбільшим твоїм відкриттям у житті? Проста чи непроста істина?
– Коли я жив в Іспанії, то був найцікавіший етап. До того в Україні на стабільних роботах я ніколи не заробляв більше, аніж двісті доларів. Сто баксів на житло, сто баксів на життя. Це доволі складно. Я боявся стати безхатьком. В Іспанії я ним став і усвідомив, якщо не тратити здоров'я на випивку та іншу фігню, то це не так страшно. Я заробляв продажем власних фото на вулиці. Тоді зрозумів, що навколо величезний світ і ми самі будуємо власне життя і нікому нічим не зобов’язані. І відповідальність за своє життя несу сам.
[img data=wat]23_09_2017_282202763/21952255_1930232853967035_2058884377_o.jpg[/img]
До слова, Максим вступив до вишу, але зрозумів, що університетська освіта не для нього і вирішив не гаяти свого часу, а просто жити, робити ту роботу, яку він любить і знає. Він наче має певний девіз, який полягає у тому, щоб робити помилки, але завжди знаходити нетиповий вихід із скрути. А У фейсбуці хлопця можна знайти за нікнеймом «Зоряне Сало». Людина – суцільний креатив, чи не так?
***
Передрук без дозволу "Таблоїда Волині" заборонений