«Таблоїд Волині» у традиційній рубриці «BLOG на нічку» представляє до уваги читачів одну емоційну історію, яка, напевно, траплялася у житті кожного пасажира маршрутки чи тролейбуса, а на цей раз – ще й у святковий день... Опублікувала розповідь відома луцька активістка Євгенія Ткаченко.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***

Те, що сьогодні свято, я усвідомила, як тільки вийшла на вулицю Богдана Хмельницького, повністю обставлену автівками. Машини були як на проїжджій частині, так і на тротуарах. На щастя, можна було пройти...

Весь Театральний майдан переповнений людьми з кошиками. Проходжу, йду собі на зупинку коло ЦУМа. Під'їжджає тролейбус №4, наполовину порожній.

Подумки радію, підходжу до задніх дверей. Позаду мене вже туляться жінки з кошиками. Одна з них вперто тулиться до мене, час від часу зачіпаючи мене то рукою, то грудьми. Озираюся, дивлюся на неї. Жодних реакцій.

Люди помаленьку виходять з тролейбуса, ввічливо чекаю. Та сама жінка позаду мене починає то штовхати мене рукою в спину, то опиратися на мене. Штурхання стають частішими, люди все ще виходять.

Терпець уривається, намагаюсь ввічливо звернутися до жінки:
- Не торкайтеся мене, будь ласка (хотіла, мабуть, сказати "не штовхайтеся", але вже була сильно роздратована)
- Ух, ти ж яка курулєва (жінка кричить мені у вухо), то на таксі їздь!

Після того ми всі заходимо до тролейбуса. А жінку вже понесло. Куди ж то їй хтось посмів зробити зауваження? Як то так?... Вона починає кричати на весь тролейбус, шукаючи в очах пасажирів підтримки. Вона жаліється кондукторці, мовляв, бачте, яка я "ніжна". Вона бубонить і негодує.

Ми проїжджаємо зупинку, а її невдоволення все ще не стихає, тоді я таки не витримую і кажу:
- Шановна, Ви бидло!
- Айяйя, як то можна таке казати??? І то в СВЯТО!

І тут одна дівчина, мабуть, побачила, як мене вже підкидає, каже, щоб я не зважала. А я не можу не зважати, я не можу мовчати. Я не хочу терпіти таке ставлення.

Найприкріше у всій ситуації, що ця жінка та її підтримка в тролейбусі реально не зрозуміли, що були не праві. А ще прикро, що ця особа йде до церкви, святить того кошика і думає, що її дії чи слова вже не мають значення. А ще ж вона, певно, виховує так само дітей чи вже навіть онуків... Але це вже зовсім інша історія.

До речі, сьогодні неодноразово спостерігала і штовханину, і зачіпання інших кошиками (сама чистила майку від чужих сухоцвітів)... Невже отаке воно, це свято???