У вас бувало таке, що приходиш у гарному настрої до роботодавця із непереборним бажанням працювати, а виходиш звідти у стані апатії та розчарування у собі та людях? А от у постійної блогерки «Таблоїда Волині» Анни Савчук таке трапилося. Як це було – у традиційному «BLOG на нічку».

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***
Одного чудового дня мені захотілось поміняти сферу діяльності. Благо, саме тоді на одному із сайтів роботи я знайшла оголошення про те, що існує вакансія на  волинському телеканалі. Правда, про канал той я не чула, ніколи не дивилась і не цікавилась. Знаходиться він на вулиці Набережній у новобудові у дуже сучасному, гарному офісі. Відіслала резюме, чемна дівчина зателефонувала і запросила на співбесіду, домовились на день і годину. У призначений час я з легкістю знайшла відповідний офіс, «поцілувала» замкнені на кодовий замок двері, але, звісно, не розгубилась і ще раз перетелефонувала до моєї співрозмовниці, уточнивши те, як попасти до офісу. Двері мені відчинили, правда запитали, хто я і куди, пустили всередину, вели себе чемно.

На очах у працівників просторого офісу-студії читалось відверте: «ти хто і чого приперлась», але мені не звикати. Кілька разів перепитавши моє ім’я і резюме, хоча я його відправляла і на співбесіду мене офіційно запрошували, нарешті почали саме прослуховування. Посадивши мене посередині дивану, з обох боків вмостились хлопчина із симпатичними мішками під очима і дівчина, яка мала очевидно ПМС (її іскри з очей говорили самі за себе).

[img data=def]24_08_2017_495900107/spivbesida1.jpg[/img]

Стандартні питання, далі завдання написати сюжет.  Сідаю, пишу,  відчуваю себе впевнено та некомфортно під пильними поглядами місцевих акул пера. Написала. Навіть не давши перечитати, пан хлопчина сідає читати. Читає, регоче, п’є чай, регоче, ще читає, ще регоче. В результаті не дочитує (може далі букви йому були незнайомі?). Каже: «ні, що ви ми таке не видаємо. Це не сюжет (звісно, не сюжет, я ж ніколи не працювала на телеканалі і про це повідомила відразу ж ще до запрошення на співбесіду!). Я хотів не таке. Я не таке мав на увазі. Я так собі не уявляв (на лобі в нього нічого й не писало). Має бути не так, я так не казав, і взагалі все не то. Ви… е.. все не те. Вам сюжети тільки в СТБ писати. А ми от чесний, найчесніший канал, ми таких сюжетів не пишемо. А вас вчити роками.

Якісь казки, якесь казна-що.  Е….Ме………Бе… « Питаю: то мені йти? Він:  «Ну.. е.. так…». «Я – «До побачення».

Випровадили мене мало не як собаку з лишаєм, лишивши по собі відчуття гіркого осаду.

І все було б нічого, це нормальна практика, коли від потенційного працівника вимагають все і відразу. І бажано, щоб працівник був писаної вроди, розуму неземного, працював, як робот і заправлявся водою з-під крану і пачкою «мівіни».  Але любі роботодавці, менеджери з персоналу, уже не перший раз зустрічаюсь з вашою безтактністю і зверхнім відношенням. Неможливо з перших п’яти хвилин зрозуміти, хто перед вами. Інколи треба дати кілька завдань і днів, і, може, перед вами постане чудовий спеціаліст.

Крім того, вести себе некультурно, хлебтати чай і ржати, насправді, невиховано і негарно. Будьте людьми, любі роботодавці. Бо сьогодні ви великий начальник, а завтра, може, потенційний безробітний. Бо сьогодні – ти молодий чоловік, який регоче з чиєїсь писанини, а завтра є шанс очерствіти і, коли одного разу твій синок чи донька  принесе дитячий смішний малюнок є шанс, що ти, потенційний геніальний роботодавець, теж розсмієшся і цим розіб’єш його мрії.

Роботодавці, будьте людьми! Будете? :)