BLOG на нічку: чотири кроки на шляху до справжнього кохання
Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте про те, через які почуття проходить людина перед тим, як зустріти справжнє кохання.
22 Жовтня 2024
«Таблоїд Волині» у традиційній рубриці «BLOG на нічку» продовжує публікувати думки лучан щодо проблем, які їх найбільше хвилюють.
Сьогодні – роздуми про європейськість та культуру від читачки Яни П.
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
День міста – прекрасне свято, щоб відпочити, погуляти і розвіятись. Добре, що місцева влада посприяла для змістовного проведення часу і, після буремного відкриття «Променя», концерт на Театральному майдані, змагання силачів з Вірастюком і боксерські поєдинки серед молоді – те, що потрібно.
Саме бокс вибрали ми з подругою, щоб повеселитися вечері. Й, в принципі, не прогадали з вибором, бо це було цікаво. І можна було б сказати, що все було проведено непогано, якби не деякі «але»:
1. Я не буду нічого казати про наш патріотизм, адже майже всі встали під час Гімну України. Але чому під час Гімну Польщі встали лише декілька людей? Можливо я чогось не розумію і це просто наша своєрідна гостинність. Це мабуть зачепило мене найбільше, тому інші пункти будуть менш вагомі.
2. Нічого не знаю про збірну Луцька і Любліна, але поляки підійшли до українських тренерів і пожали їм руки, а наші вирішили, що цей жест буде зайвим.
3. Симпатії – справа особиста, але, на жаль, польські боксери удостоїлись лише поодинокими аплодисментами. А от наші зривали такі овації, що можна було глохнути. Багато хто зі мною не погодиться, але мені стало трохи не по собі. Як то кажуть, ІMHO.
Ну і на закінчення хотілося б додати, що наша поліція не дуже нас береже, якщо дозволяє «погашеним дядькам» курити в громадських місцях і давити недопалки прямо під ногами. А сміття?.. Та це окрема, але така звична справа для нашого менталітету.
Європа, здавалося б, так близько, але в той же час нескінченно далеко, поки ми будемо курити у парку в нетверезому стані, смітити і так сильно не поважати інших, то скоро втратимо повагу й до самих себе.
Сьогодні – роздуми про європейськість та культуру від читачки Яни П.
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
День міста – прекрасне свято, щоб відпочити, погуляти і розвіятись. Добре, що місцева влада посприяла для змістовного проведення часу і, після буремного відкриття «Променя», концерт на Театральному майдані, змагання силачів з Вірастюком і боксерські поєдинки серед молоді – те, що потрібно.
Саме бокс вибрали ми з подругою, щоб повеселитися вечері. Й, в принципі, не прогадали з вибором, бо це було цікаво. І можна було б сказати, що все було проведено непогано, якби не деякі «але»:
1. Я не буду нічого казати про наш патріотизм, адже майже всі встали під час Гімну України. Але чому під час Гімну Польщі встали лише декілька людей? Можливо я чогось не розумію і це просто наша своєрідна гостинність. Це мабуть зачепило мене найбільше, тому інші пункти будуть менш вагомі.
2. Нічого не знаю про збірну Луцька і Любліна, але поляки підійшли до українських тренерів і пожали їм руки, а наші вирішили, що цей жест буде зайвим.
3. Симпатії – справа особиста, але, на жаль, польські боксери удостоїлись лише поодинокими аплодисментами. А от наші зривали такі овації, що можна було глохнути. Багато хто зі мною не погодиться, але мені стало трохи не по собі. Як то кажуть, ІMHO.
Ну і на закінчення хотілося б додати, що наша поліція не дуже нас береже, якщо дозволяє «погашеним дядькам» курити в громадських місцях і давити недопалки прямо під ногами. А сміття?.. Та це окрема, але така звична справа для нашого менталітету.
Європа, здавалося б, так близько, але в той же час нескінченно далеко, поки ми будемо курити у парку в нетверезому стані, смітити і так сильно не поважати інших, то скоро втратимо повагу й до самих себе.