Автостоп, «нетрадиційні» кауч-серфери та миші в наметі – яскраві подорожі луцького студента

19 Грудня 2016
Текст: Інна МАЗУРИК

Цікавість до туризму у Дмитра Демчука – студента географічного факультету СНУ імені Лесі Українки – з’явилась ще з 10 років тому, коли він почав відвідувати гуртки зі спортивного орієнтування. Із цього часу жага до відкриття нових територій не покидала мандрівника: на його рахунку подорожі не тільки Україною, а й Грузією, Францією, Іспанією, Італією, Ватиканом, Швецією, Норвегією, Австрією, Словаччиною та іншими країнами континенту.

Несподіванки у дорозі

Перший досвід автостопу Дмитро отримав у 18 років, подорожуючи Україною. Як розповідає хлопець, його батьки ставилися із пересторогою до цієї ідеї. Тому спочатку він навіть не зізнався, що ловитиме автомобіль прямо на дорозі. Дмитрові траплялися здебільшого добросовісні люди, які раді допомогти мандрівникам.



– Остання поїздка до Норвегії залишила багато вражень, особливо про чуйних водіїв. Наприклад, один незнайомий чоловік подарував нам 500 крон (близько 1500 грн). Ми їхали з ним і він запитав, чому ми не подорожуємо автобусом. А коли дізнався, що в нас на поїздку є лише близько 250 крон, то ламаною російською вигукнув: «Мама дарагая!». І справді, для однієї із найдорожчих країн Європи, де лише хліб коштує близько 36 крон, цієї суми було замало.



Але, окрім таких дарунків долі, були й неприємні ситуації, пов'язані із автостопом. Одного разу в Іспанії Дмитру зупинився водій і вийшов поспілкуватися. Спочатку розказував історії про тореадорів та биків, а під час розмови непомітно витягнув телефон із кишені. Мандрівник помітив пропажу в той момент, коли авто вже майже рушало, але, на щастя, встиг зупинити крадія.

– Таких історій насправді є чимало, – розповідає Дмитро. – У тій же Іспанії, в Барселоні я спав на пляжі. Вночі прокинувся, бо здалося, що щось із моїх речей знесло вітром і забув знову прив’язати до себе рюкзак. На ранок моїх речей поблизу вже не було, залишився навіть без футболки. Почав шукати, підходив до поліції, але вони зовсім не відреагували. Добре, що залишив при собі паспорт і телефон, трішки грошей. А футболку мені подарували щедрі туристи на пляжі.

Екстремальні нічліги

Під час подорожей виникає чимало екстремальних ситуацій, потрібно бути готовим до всього: і до поганої погоди, і до різкої зміни маршрутів. Сюрпризи можуть чекати і у побуті:

– Ми з напарником ночували в наметі на околиці лісу, дорогою до Стокгольму. Постійно біля нас щось шаруділо. Як виявилось, це були миші. Вони тоді бігали скрізь: і над головою, і під наметом. Ми навіть побоювались, щоб усе залишилося цілим.

Та, попри всі незручності такого «польового» життя, інколи воно може бути кращим за ночівлю у звичайній квартирі, особливо якщо це стосується кауч-серфінгу – всесвітнього руху гостинності і культурного обміну. Є багато інтернет-сервісів, які пропонують бюджетним туристам заночувати у місцевих жителів, не витрачаючи при цьому ніяких коштів. І хоч це явище набуло доброї слави серед подорожуючих, у Дмитра з ним пов’язана історія, яку б він волів не згадувати.



– Колись я зупинився у чоловіка, який, як виявилося потім, був нетрадиційної орієнтації. Коли ми вечеряли, він розпитував мене про моє особисте життя, про дівчат, а потім і взагалі почав доводити, що жінки завжди покидають, а «чоловіча дружба – вона назавжди!». Після цього запропонував навіть лягти поруч із ним, але я навідріз відмовився. Завдяки цьому випадку став обережніше обирати собі кауч-серферів.

Небезпеки льодовиків

Ще одне захоплення Дмитра – гірські походи. Мандрівник уже 4 роки святкує Новий рік на вершинах, кілька разів підкорював Говерлу та найближчим часом планує піший 80-кілометровий похід по гірському масиву Чорногори. Але все ж своїм найважчим і найвищим сходженням хлопець вважає подорож на гору Казбек (5033 м), що у Грузії.



– Підйом тривав три дні, а спуск – усього один. В горах тиск дуже різниться від звичайного, тому ближче до вершини через кожні 2 хвилини ми зупинялися. Коли ти там, ти йдеш кілька кроків і відчуваєш, як голова просто розривається від болю. Але коли виходиш на вершину і відкривається весь краєвид – відчуваєш себе на найвищій точці світу.

Сходження на Казбек запам’яталося не тільки мальовничими краєвидами. Дмитро згадує, що під час спуску в нього та ще двох товаришів дуже обгоріли обличчя. Була сонячно, а сніг, як відомо, добре відбиває світло. У результаті мандрівники отримали опіки й були змушені постійно користуватися лікувальними кремами та прикладати до очей чайні пакетики.



– Під час спуску навіть трапився випадок, який загрожував моєму життю. На тій місцевості був суцільний льодовик. Ми йшли з кішками (металеві гачки на взутті, щоб краще було підійматися горами, – ред.), а в мене вони трохи спадали, тому вирішив їх зняти і маленькими кроками потрохи спускатися. Крок, другий – і я провалююся під землю! Як виявилося, це була тріщина в льодовику, присипана снігом. Добре, що затримався на руках, як на брусах, бо знизу стирчали гострі льодяні голки. До слова, друзі вже були на 500 метрів далі, ніж я. Але, на щастя, я вибрався.

Зараз Дмитро мріє підкорити Мон-Блан, найвищу точку Європи, а також поїхати до Південної Америки. Для тих, хто хоче також подорожувати, радить не зациклюватись на відсутності коштів, адже мандрівку можна спланувати і на мінімальний бюджет.

Найкраще – це мріяти і робити щось для здійснення своїх бажань.






0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter