• банер чікос

Місто її історій: дружба відомої луцької йогині та фотографки

08 Квітня 2021

Фото: Ірина КАБАНОВА

Локація: «Територія Йоги» (вул. Коперника, 13)

«Місто її історій» – унікальний проєкт про жіночу дружбу, цінності та підтримку, створений у колаборації «Таблоїда Волині» з українською спільнотою жінок в бізнесі, розвитку та підтримці Pro Women UA. Кожного тижня на нашому сайті та на сторінці спільноти ми публікуватимемо цікаві історії дружби відомих волинянок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МІСТО ЇЇ ІСТОРІЙ: ДРУЖБА ВОЛИНСЬКИХ SISTERS-IN-CRIME. ФОТО

Героїнями цього випуску стали особливі жінки: Христина Губська – йогиня, власниця студії «Територія йоги» та Оксана Таран – фотографиня, власниця бренду одягу для занять йогою.

З дівчатами ми говорили про історію їх дружби, просили їх згадати спільні подорожі та розповісти те, що їх дратує одна в одній. Але про це – згодом.


Pro Women UA: Скільки років ви дружите?

Христина: Я не знаю (гигикають - авт).

Оксана: Треба почати з того, що у нас не є класична дружба в розумінні класичного світу. У нас дружба у форматі «Натхненник/натхненниця, муза, творець одна одної». Ми бачимося раз в пів року або раз в рік. Ми інтенсивно щось створюємо разом, потім варимося з тим, у нас щось відбувається в житті, щось змінюється і потім ми знову бачимося. Це можна відслідкувати по наших фото та проєктах: як ми змінюємося, як змінюється наша дружба, творчість. мені подобається, коли ми зустрічаємося, мені здається, що я нічого не роблю, а Христя так багато робить.

Христина: А мені навпаки!

Оксана: Христя мені часто каже: «Слухай, мені здається, що я нічого не роблю, а ти щось постійно твориш».

Якщо офіційно, то перший раз я побачила Христю на «Карпатському Йога Фесті».

Христина: У 2014 році, це був перший «Карпатський Йога Фест». Я пам'ятаю, що Оксана приїхала асистенткою викладача аштанга-йоги, її вчителя на той час. Я дивилися на них, як на ікону самодисципліни та сили.

Тоді для мене аштанга-йога була чимось новим, чим я щиро захопилася. Я подумала: «Оце круті рєбята».


Оксана: А я тобі побачила, як у Христі був перший конекшин з її вчителем. Я тоді сиділа збоку, але в першому ряді. Там виступав її вчитель, і в них відбувся той зв'язок, та хімія, яку я відчула і побачила. Потім вже Христя обрала собі цей напрямок, в якому розвивалася. Я довго спостерігала за змінами у її житті, у її практиці. Тоді ми ще були ученицями йоги, не викладали, не мали студії. Це був наш перший зв'язок, який відбувся дуже магічно. Ми навіть не підозрювали, до чого він призведе і доросте.

Декілька днів тому у нас була перша спільна фотовиставка. Це була моя перша виставка у плані творчості, у Христі як моделі – це теж була перша виставка. Це відбулося у цьому просторі («Територія йоги», – авт.), який нещодавно відкрився. Це було щось таке магічне і неповторне. Я дуже рада, що це відбулося саме з цією людиною, моєю близькою музою.

Pro Women UA: З 2014 року і до сьогодні – що вас об'єднує?

Христина: Любов до йоги, любов до фотографій (гигикають, - авт).

Оксана: Напевно, ми рухаємося десь в одному напрямку, але дуже паралельно. Я пам'ятаю, що коли ми зустрілися на іншому фестивалі, але вже як викладачі, які представляли свої напрямки, ми прийшли одна до одної на заняття, поставили навідні питання, щоб зрозуміти свій чи не свій. Потім зрозуміли, що це своя людина. Все, тепер з нею можна дружити.

Христина: Хоча я знаю таких людей, які викладають у моїй методиці, то для них це дуже дивно. Вони пишуть: «А як ти взагалі могла поїхати до Львова в аштанга-школу і там толкать свою ішвару. Вони ще й прийшли до тебе на клас і все було нормально. В чому магія?». Це зовсім інші системи. Для когось це конкуренція, для когось – інші знання. Я ж все за те, щоб об'єднувати найкраще і створювати колаборації.

Оксана: Це у нас спільне.

Христина: Ми ніколи не створюємо війну, а створюємо нові проєкти, об'єднуючи різне і розуміючи його силу.


Оксана: Це Христя несе в Луцьку, а я – у Львові. Я відкрита до всіх: до мене можуть прийти люди і сказати, що їм не сподобалася аштанга-йога. Я абсолютно спокійно розкажу про студії, які є в місті, до кого можна звернутися. Якщо людина вже прийшла на йогу, то яка різниця, куди вона ходитиме. Вже плюс один йожик на планеті – це прекрасно.

Оця спільна філософія і напрямок, куди ми рухаємося щодо розвитку йоги в Україні, бо ми розуміємо, що це наша місія, і вже потім творчість – це такі наші рушійні сили, які нас тісно переплітають. Ми рухаємося вперед і творимо такі речі, які самі від себе не очікуємо.

Pro Women UA: Чи є щось, що вас щось дратує одна в одній?

Христина: До цього моменту у мене не було такого.

Оксана: І у мене не було. Мені здається, що це через паузи у наших зустрічах. Коли ми їдемо кудись і дуже інтенсивно перебуваємо разом, то після цього ми можемо три місяці одна одній не писати. Це нормально, ніхто з нас не ображається.

Якась пауза у правильних стосунках і в дружбі, і в особистому житті має бути.

Христина: Коли ми контачимо, то це контакт по максимуму: там немає місця прокрастинації. Ми щось робимо, ми плануємо. Коли ми востаннє бути в Єгипті, то Оксана хотіла взяти ще один каньйон, але я сказала, що все – мій ресурс закінчився. Залишили його на наступний раз.


Оксана: Я не буду її мучити – все має бути комфортно. Я поважаю її рамки, енергію іншої людини і не буду тиснути до кінця, бо «ми ж більше не побачимося». Я ставлюся з повагою до простору, часу та енергії іншої людини.

Христина: Разом з тим, певно, в Оксани я вчуся в правильний момент сказати, що досить. Я помітила, як вона розставляє внутрішні кордони з людьми, які поводяться не дуже екологічно – вона в потрібний момент каже: «Вибачте, але мені дуже треба побути самій. П'ять годинок підряд. Не заходьте, будь ласка, до мене в кімнату». Вона це вміє так мило зробити, що я зрозуміла, що мені цього не вистачало.

Pro Women UA: Який найяскравіший спогад за період вашої дружби?

Христина: Певно, найсвіжіший.

Оксана: Так, останній завжди лишає дуже яскраві враження. Нам тоді здається, що вже крутіше не буде ніколи, що цей пік відбувся. Так само, коли Христя після кожної нашої фотосесії думає, що це вже були найкрутіші кадри, які ми зробили. Я, в принципі, дивлюся на них і думаю те саме. Потім ми зустрічаємося і робимо ще крутіше. Так кожного разу ми виходимо на інший рівень.

Остання наша подорож в Єгипет і цей каньйон – це було просто щось магічне.


Христина: Спогад прикольний не тільки фото, а ще як ми туди добиралися. Ми замовили машину на трьох: Оксана, я і Євген як асистент...

Оксана: і тілоохоронець.

Христина: Ми замовляли маленьку машинку, а приїхав цілий автобус. Нас підвезли до пустелі і пересадили в джип з якимось бедуїном, певно, місцевим. Він нас почав возити по пустелі горбами, розворотами. Потім він різко зупинився посеред пустелі і сказав, щоб ми виходили. Він розвернувся і поїхав, а з нами лишилися двоє єгиптян, які повели нас кудись пустелею.

Я почала знімати розмовні сторіз і сказала, що враження, ніби нас везуть на ковбасу.

Оксана: Раптом вони побачать, що це буде останнє, що ми сказали світу.

Христина: Нас мали привести до якоїсь атракції, якої там не було. Ці два чоловіка між собою говорять, переглядаються. Я на спині несу кучу суконь, в яких збираюся фотографуватися.

Оксана: А я несу купу техніки і розумію, що зараз, певно, середньостатистичний єгиптянин може прожити все життя, продавши її.


Христина: Перед тим вони ще запитали, скільки коштує її фотоапарат, а вона їм це і сказала.

Оксана: Нам ще порозказували, що за горами бедуїни торгують зброєю і наркотиками.

Христина: Такі були гарячі моменти, але потім ми потрапили туди, куди потрібно. Було досить напружено.

Оксана: Спочатку був стрес, а потім, коли побачили інший простір, просто гуляли і виключили всі страхи.

Христина: Ще цікаво те, що я кожного разу думаю, що це наша остання фотосесія. Оксана – птаха, яка часток переїжджає жити в різні міста. Коли ми востаннє бачилися на семінарі на Драгобраті, я вже морально попрощалася з Оксаною, бо вона сказала, що їде в Одесу, а потім переїжджає в Індію.

Я зрозуміла, що це дуже крута штука – кожен раз бачитися з людиною, як востаннє. А ми цього не робимо. Бо коли ти думаєш, що це остання фотосесія, останній обіймашки – це ніколи не буде погано. Це буде прекрасно.


Оксана: Та я вже в це повірила. Це місце зі стодолою, де ми робили фотосесію, теж таке магічне. Я про нього мріяла досить довго, хотіла там когось пофотографувати, але все якось не складалося, і тут Христя говорить, що їде туди з цілим кемпом.

Христина: Ми паралельно хочемо такого самого, і в якійсь точці це перетинається.

Оксана: Я от туди поїхала і подумала, що це гарна фінішна точка у нашому житті, щоб побачитися, зробити фотосесію і зустрітися через п'ять років десь в Індії.

Pro Women UA: Доповніть: Разом з подругою я люблю...

Христина: Прокидатися о п'ятій ранку і йти створювати класні йога-фотки, коли надворі -3, а ти маєш усміхатися і фотографуватися у літній сукні.

Оксана: А я люблю з Христиною кудись запізнюватися. Взагалі, це для мене не дуже притаманно, але коли я з Христиною, її ритм мене заряджає. Я смакую це заповільнення.

Христина: Я це взяла у свого вчителя. Буквально два дні тому у нас був семінар з моїм вчителем. Він приїхав о п'ятій ранку, а семінар починався об 11. Я його запитую: «Вчителю, а ми вчасно потрапимо в студію чи запізнимося?». Він подумав і сказав: «Звичайно запізнимося. Ще повільно прогуляємося». У нас є така штука.

Оксана: А у нас, в аштангістів, навпаки: все дуже дисципліновано.


Pro Women UA: В колі подруг я можу спокійно...

Оксана: Бути справжньою, бути собою, бути щирою. В житті у нас завжди є нюанси, але я знаю, що Христині я завжди можу сказати, що мені болить, якщо мені болить. Я розумію, що це без осуду, без претензій. Це просто взаємопідтримка та розуміння.

Класно, що не бачившися рік, ми можемо приїхати та говорити про будь-що. У нас такий формат дружби.

Христина: Це ще тому, що ми постійно рухаємося вперед. Якби хтось з нас зупинився, то прийшов би момент, коли якісь питання будуть неактуальними. Люди, які стають неактуальними, просто відпадають. Не треба через це перейматися. На кожному періоді життя ми перебуваємо з людьми, які нам потрібні для розвитку, з якими у нас є спільні цілі попереду.

Ця йогівська філософія неприсвоєння та неприв'язання тримає нас разом.


Оксана: Бо ми нічого не вимагаємо і не очікуємо. Якщо у нас щось виходить, то ми просто вдячні одна одній.

Pro Women UA: Жінки повинні підтримувати одна одну, бо ...

Оксана: Останнє і найскладніше (гигикають, - авт). Напевно, не повинні, бо ніхто нікому не повинен. Це якось заганяє в рамки.

Христина: Я думаю, жінки нічого не повинні, вони можуть лише захотіти підтримувати одна одну. Якщо є це внутрішнє бажання, то тоді варто це робити. А якщо немає, то, як каже Оксана, «мені треба трохи помедитувати».

Нічого не очікуй і з тобою станеться щось прекрасне.








1

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter