Успішно!
Марія Дмитрієва – гендерна експертка, феміністка, засновниця спільнот «Фемінізм УА», «Сексизм і мізогінія», «Фемпідтримка», «По своє».
Текст: Соня ГУДИЧ
Фото: Юлія КОЦЮБА
Настрій: «Франс.УА» на вулиці Лесі Українки
Марія Дмитрієва – гендерна експертка, феміністка, засновниця спільнот «Фемінізм УА», «Сексизм і мізогінія», «Фемпідтримка», «По своє». Жінка – лучанка, в нашому місті виросла і навіть працювала журналісткою, тепер живе в Києві. Свій перший тренінг жінка провела ще в 1998 році.
Марія прийшла на інтерв’ю з дочкою, дівчинка обрала десерт та побігла в дитячу кімнату. В цю мить за Луцьк і «Франс.УА» взяла гордість, бо ж жінка з дитиною може прийти сюди, попрацювати чи просто поспілкуватися з друзями і колегами, а про її дитину частково вже подбали. До слова, нагодувати дитину теж тут можна, адже значна частина меню – здорова їжа з багатим вітамінним складом, але й торти, солодкі коктейлі та шоколадні цукерки, аби побалуватити себе.
Ми обрали обліпиховий чай і сіли на терасі говорити про фемінізм, активізм та те, чому стають феміністками.
– З чого починався ваш фемінізм?
– Я з дитинства мала загострене відчуття справедливості й бачила, як до дівчат і упередженість більша, і вимоги більші, а от від хлопців мало що очікують і постійно хвалять. А коли мені було 15 років, взяла до рук березневий журнал «Иностранная литература», він був присвячений фемінізму. Слово це я раніше чула, але коли я прочитала журнал, то зрозуміла, що ось воно, те слово, яким описали, що я відчуваю. В шкільному ж щоденнику потім на другій сторінці була наклеєна карикатура з журналу «Перець», на якій жінка, прикута ланцюгами до плити, з журбою зазирає в кімнату, де перед телевізором чоловік і син дивляться серіал «Рабиня Ізаура». Про фемінізм людям я розповідала зі старших класів школи, а по ходу просувала ідеї в інтернеті, зокрема на платформі Живий Журнал. Вже більше 12 років займаюся тим у Фейсбуці. Мала аналогічні фемспільноти і у Вконтакті, і в Однокласниках. В останній соцмережі читали спільноиу тільки я і моя мама. А поза онлайн життям я в цій сфері експертка і дослідниця. Це прийнято називати «гендерна проблематика», проте для мене ж важливо, що це про жінок, права жінок і можливості жінок. Деякі пані мені кажуть: «Як так? Ми ж за рівність». Я завжди відповідаю: «Це ви за рівність, а я за жінок».
– Фемінізм УА, Сексизм і мізогінія, Фемпідтримка – це спільноти, де вхід суворо для феміністок і феміністів?
– Ні. Це все починалося ще в Живому Журналі, де можна було створити спільноту за інтересами. Я створила Фемінізм УА, туди зібралися люди, переважно жінки, які усвідомлювали, що упередженість суспільства, пригноблення жінок, купа форм насильства таки існують. Саме обговорення цих речей допомагало усвідомити масштаб. У Фейсбуці я могла почати й раніше, проте не бачила потенціалу. Перші кілька років у Фемінізм УА було людей 300. Потім жінки скаржилися, що дуже багато чорнушного матеріалу, тому ми створили окрему спільноту Сексизм і мізогінія, куди публікуємо порушення в рекламі, об’єктивацію, сексистські тексти і картинки та реагуємо на це спільнотою. Ці матеріали активно оскаржує організація «Ліга захисту прав жінок «Гармонія рівних». Добре було б ще, якби вони іноді як експертку мене кликали, адже я готова поділитися тим, що знаю, багато досліджую і сексизм, і мізогінію, і різні тенденції в суспільстві.
Фемпідтримка – це ідея Насті Мельниченко* створити спільноту, де були б тільки жінки. Тут можна скаржитися на життя, просити про підтримку і її отримувати. У моїх спільнотах є правило: якщо людина поради не просить – ми поради не даємо, не кажемо іншим, що їм робити, адже ми дорослі жінки і маємо повагу одна до одної. Тут же якраз можна просити.
– Сексизм і мізогінія – це спільнота, де з автором треба або погоджуватися, або йти мимо. Ви особисто часто пояснюєте це та інші правила тим, хто приходить в спільноту посваритися в коментарях. Здається, вивести Марію Дмитрієву із себе вже просто неможливо. Це досвід чи характер?
– Розумієте, я багато років сварилася в інтернеті, починала в середині 90-х. У Фейсбук я потрапила вже «матьорою». Є ресурс «Лукмор», він фіксував появу мемів в пострадянському інтернеті. Там є окрема сторінка, присвячена мені, з дупою на головному фото. Там мене назвали тролем, визнавши мою кваліфікацію в тролінгу.
Також є особливість в тибетському будизмі. Там янголи зображені з величезними рогами, іклами і пазурями. Щоб залякувати демонів, треба бути сташними. Ну от і паралелі (посміхається – ред.).
За жінок вступається мало хто. Сварити, критикувати і ганити їх же готові всі. Раніше цим взагалі ніхто не хотів займатися, бо по репутації за підтримку жінок можна отримати удар словами «ти просто страшна», «ти не розумієш гумору», «в тебе не склалося з чоловіками». Я сварюся за справедливість. Коли тепер бачу, як натовпи жінок у Фейсбучику пишуть #я_не_бренд*, то я розумію, що нарешті досварилася. Я щаслива, що вони заявляють про себе і свою думку.
– Ви вже згадала про «Я не бренд». Це флешмоб українок у відповідь на слова президента, сказані у Франції. Як ви реагуєте на думку Зеленського і що думаєте про відповідь його команди?
– Яка країна, такий і теракт. Наш президент – це, звичайно, ганьба. За нього проголосували стільки жінок після того, як він зробив кар’єру на сексизмі. Україна як порноакторка, жарти про те, що Росії можна помститися, забравши українських жінок з окружної. От тепер раптом він каже щось, порівняно з його гумором, травоядне. Чомусь ніхто не почухався, коли він говорив, що підтримує легалізацію проституції. Це більша проблема, ніж слова про те, що жінки – це бренд України, на мою думку.
– Як щодо слів Марини Бардіної?
– Дай Боже нашому теляті вовка з’їсти. Якщо вона зможе щось йому донести – чудово. В іншому випадку змарнує свій час і репутацію.
– Які основні міфи про фемінізм зараз побудують?
– Перше й головне: фемінізм нам не треба, бо в нас матріархат, а фемінізм прибув із Заходу. Просто в радянському суспільстві таврували фемінізм. Щодо матріархату, то в нас його не було. Так, нашим жінкам жилося трішки краще, ніж в сусідній Росії та Туреччині. Але це було лише трішечки, не можна говорити, що жінки тут мали більше прав. Це брехня на шкоду жінкам.
Є також переконання, що у феміністки йдуть лише лесбійки. Є лесбійки, які поділяють феміністські погляди, а є феміністки, які не є лесбійками.
Те, що феміністки не люблять чоловіків. Ну вибачте, за що їх любити? За статистикою у нас кожна третя жінка за життя зазнає або зґвалтування, або спроби зґвалтування, кожна четверта зазнає домашнього насильства фізичного або сексуального. Для жінки немає в житті нічого небезпечнішого, ніж почати зустрічатися з чоловіком. Якби ми жили суто жіночим суспільством, ми б звичайно сварилися, бо ми люди, але сметрність була б значно меншою. Феміністки вважають чоловіків дорослими людьми, які здатні контролювати свої імпульси і поводитися відповідально. Це означає: не ґвалтувати, не хапати за дупу, не займатися сталкінгом*, не свистіти на вулиці. Коли чоловіки це чують, то ображаються. Але це означатиме, що я зможу йти по вулиці та не моніторити простір навколо себе, боячися, що комусь спаде на думку почати до мене чіплятися. Я й досі напружуся, коли бачу, що назустріч йдуть хлопці віком від 12 до 70 років у групах більше двох.Вони можуть бути тихими, мирними й обговорювати проблеми поезії Срібного віку, але я не знаю, і не знаю, що спаде їм на думку. У наш час кожен чоловік може зробити щось із жінкою і знати, що суспільство на його боці. «Вона не так повелася, не там була, не так дивилася, не в той час», – це переконаність, що всі чоловіки – янголи, а жінки тільки ходять і спокушають. Ось зараз в Штатах засудили чоловіка, який зґвалтував і вбив 8-місячну дитину. Це вона його звабила? Занадто сексуально ніжками чеберяла?
– Маріє, ви й сама згадувала, що феміністкам часто кажуть, що у них не вийшло з чоловіками. Наскільки мені відомо, у вас є чоловік, тай сьогодні ви з спільною дочкою. Розкажіть, чи поділяє чоловік фем-активізм?
– Якби він не поділяв мою систему світогляду, я б з ним не жила. Є феміністки, які одружені, є розлучені, є соло-мами, є лесбійки. Але в країнах першого світу дослідження стверджують, що в родинах, де поділяють фемінізм, партнери значно щасливіші, а ще в таких родинах і сексом займаються частіше. В традиційній сім’ї, якщо ти відпахала дві зміни, на роботі, а потім ще й вдома, тобі не до сексу. А у феміністки чоловік спроможний купити їсти, приготувати, помити дитину. Коли вся відповідальність за дітей, старших і хворих лежить на жінці – це менеджерська робота, логістика, треба все організувати, з усіма домовитися і ще знайти гроші. Це купа часу й сил. В організаціях є людина, зазвичай начальник, який отримує за це грубі гроші. А в родині жінка не може когось насварити і грошей за це не має. До речі, чимало розлучених жінок кажуть, що тепер їм легше, бо з дитиною можна домовитися, а з чоловіком не вдається.
У нас чоловік повністю займався щепленнями доньки: шукав, читав, домовлявся з лікарками, оплачував і слідкував за температурою в доньки. Я могла про це просто не переживати.
– Конкретно про вашого чоловіка. Він чув зауваження від оточення з приводу того, що жінка феміністка?
– Він ніколи не мав до мене претензій. Ми – фрілансери, в нас нема колективу, де можуть нам щось закидати про те, як і що робити. Минулого року в нас був захід з протидії легалізації проституції, чоловік там два дні синхронно перекладав на волонтерських засадах. Я після заходу звернулася до нього з словами «Кицюню, тобі водички взяти?», це здивувало мою колегу. Вона запитала, нащо я так демонструю наші стосунки. Так от, мені простіше до нього звертатися так, як ми звикли, інакше є ризик просто одне одного не почути. Тепер ця подруга приводить нас у приклад гармонійної феміністської родини.
З «Фемінізм.УА» у Фейсбук чоловік вийшов після того, як одна з учасниць написала, що їй там некомфортно, бо у групі є чоловіки. Він, звісно, регулярно вислуховує від когось претензії щодо того, що дружина «якась не така», але може щиро відповісти: «Не ваше собаче діло».
– Чому чоловіки в фемспільнотах кукусіки?
– Ні, не чоловіки. Кукусіками називають тих, які від жінок вимагають слухняності доньки, турботи мами, а ще сексуального обслуговування. Це стандартний випадок кукусіка. А тих чоловіків, що сидять у феміністичних спільнотах, так не називають, поеи вони не почнуть проявляти таку поведінку. Зазвичай, це стається рано чи пізно. Проте, я дуже поважаю тих, хто на це не зірвався.
– Об’єктивація – це тільки про жінок?
– Це може бути й про чоловіків. Якщо говоримо про оголеність в рекламі, то вона зчитується по-різному. Жіноча оголеність, свідомо вибудувана рекламодавцями, транслює здитинілість, ніби каже «бери мене», а чоловіки зазвичай втілюють мрію не жінок, а самих чоловіків. Герої реклами розкачані, а це крутість, яку чоловікам нав’язує патріархат, бо для жінок значно приємнішим чоловіком буде інтелігентний та ввічливий, акуратно одягнений. Наслідки об’єктивації чоловіків і жінок абсолютно різні.
– Розкажіть, чи переконуєте жінок в тому, що фемінізм їм потрібен?
– Знаєте, років двадцять вже таким не займаюся. Розповідаю, якщо мене питають, якщо людина задає питання з щирою зацікавленістю. Якщо на меті в людини тролінг, знущання, то все залежить від ситуації. Якщо це в прямому ефірі, я використаю ефірний час максимально, щоб донести свою думку, якщо ж це онлайн-спілкування, то його можна просто перервати.
– Дайте кілька порад нашим читачкам, які в цьому тексті шукатимуть правди про фемінізм і рівність. Якщо чоловік не визнає захоплень жінки, її бізнес-ідей, тощо. Як бути?
– Порахувати гроші. Порахувати, хто що робить. Кожні 15 хвилин фіксувати, що робиш ти, а що – твій партнер. Подивитися, скільки така робота коштує у відповідних службах і виставити рахунок. Коли чоловік каже, що ти не підеш на роботу – це економічне насильство. А ще такою поведінкою він свідомо підважує можливість, якщо з ним щось трапиться, впоратися і з собою, і з дитиною, і з ним. Ця ілюзія контролю може дорого обійтися родині. Тож значно простіше вести переговори з цифрами на руках. Рахуйте гроші та час.
– Українських феміністок сьогодні утискають?
– Я взагалі ображена на наших ультраправих, бо вони на мої заходи чомусь не приходять. А цього року 8-го березня вони намагалися відібрати в мене прапор «Фемінізм.УА». Я його втримала, тож вони мені сказали: «Женщина, ты че такая нервная?». Ей, ви праві чи які? Якого милого зі мною говорити російською, спілкуйтеся українською! Ну й зовсім неспортивно, щоб шестеро забирали в мене одної прапор. Але там хлопчики такі, що плюнь – переломиться.
Феміністок зараз значно більше, ми стали впливовіші та помітніші. Якщо нас бояться, то нас поважають.
– Давайте про результати роботи фемспільноти. Чимало людей вважають, що фемістки сваряться у Фейсбуці та репостять дописи, а на цьому все. Розкажіть, що дають ці групи?
– Я б не применшувала важливість цих репостів, бо усвідомлення проблеми – чи не найбільший крок до подолання. Багато людей саме завдяки спільнотам впринципі дізнаються про проблему і наважуються про неї говорити. Багато людей завдяки спільнотам дізнаються, що не так в їх житті й починають його змінювати на краще.
Саме в цих спільнотах жінки запропонували збирати в регіонах контакти адекватних психологинь, лікарок, щоб жінки могли отримати допомогу і не вислуховувати, що при мастопатії треба народити, а на проблеми з суглобами нема чого скаржитися, якщо вже народжували. Можливість піти до лікаря чи лікарки, що ставитиметься до тебе, як до дорослої притомної людині, дорого коштує.
Наші спільноти дозволяють обговорювати питання в комфортному середовищі та не слухати, що всі феміністки просто недотр*хані. Є й чимало кінопоказів, лекцій, тренінгів, кризових центрів. Робиться чимало роботи.
– Що вам відомо про фемінізм на Волині?
– Саме у Луцьку для студенток Оксани Ярош я провела перший тренінг про фемінізм в 1998 році. Намагаюся провести тут захід, коли проїжджаю. Тут проводила і тренінг про мізогінію в ЗМІ. Сподіваюся, що в Луцьку феміністська проблематика теж буде помітною і чутною, сподіваюся, що феміністки будуть і в органах місцевої влади.
***
Настя Мельниченко – співзасновниця громадської організації «STUDENA», журналістка, авторка кількох книг. Окрім журналістської та письменницької діяльності Анастасія – громадська активістка, відома як ініціаторка флешмобу «Я не боюсь сказати».
«По своє» – спільно в Фейсбук, де жінки можуть пропонувати свої послуги, вироби, шукати колег або підшуковувати спеціалісток для співпраці.
#я_не_бренд – Заява президента України Володимира Зеленського під час офіційного візиту до Франції про те, що жінки є одним з туристичних брендів України, спровокувала хвилю невдоволення в соцмережах. Флешмоб #ятобінебренд набирає обертів у Facebook у вівторок, 18 червня.
Сталкінг – переслідування когось, нав'язування себе комусь, домагання, психічний тиск. В багатьох країнах «сталкінг»-поведінка вважається змістом злочину проти особи та тягне за собою карну відповідальність. Ця поведінка є також предметом психологічних та кримінологічних досліджень.
*****
Редакція «Таблоїда Волині» може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали та думки героїв матеріалів.