Відверто: фотограф Віктор Голіков про еротичні світлини, психологію та бодіпозитив

07 Серпня 2019

Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Юлія КОЦЮБА
Настрій: ресторан
«4rest» (вул. Кравчука, 15К)

Фотограф Віктор Голіков – найбільш відомий у Луцьку як майстер еротичних світлин, а його фотографії можна легко впізнати за самобутнім стилем та своєрідною естетикою. Проте творча біографія Віктора почалася задовго до опанування жанру ню.

Про першу еротичну зйомку, конкуренцію у Луцьку, ставлення до бодіпозитиву та найбільший гонорар Віктора Голікова – читайте у черговому випуску рубрики «Відверто».

– Ти за освітою – географ. Як почав фотографувати?

– Фотографом став дуже пізно – довго себе шукав.

Взагалі, вперше взяв до рук фотоапарат в початкових класах школи, коли в батьків з’явилися перші «мильниці». Також у нас був Polaroid і всі мої дитячі спогади, мабуть, досі зафіксовані на «полароїдній» фотографії. Але навряд чи ці епізоди якось вплинули на мене.

Свої перші пейзажі зняв у Швейцарії на позичений в подруги фотоапарат. Мені це дуже подобалося, але тоді я більше балувався. У 2010 почав робити фотосесії вже на власний фотоапарат.

У мне є товариш, Саша Литвин, який зараз став відомим фотографом у Нью-Йорку, а раніше працював у клубі «Золото». Одного разу він запропонував мені познімати замість нього, бо за два дні він мав летіти у Штати. Я не знав, чи вийде в мене, а в результаті пропрацював там два роки. Паралельно почав фотографувати людей та весілля, потроху шукаючи себе.

– У Луцьку багато фотографів і, відповідно, висока конкуренція. Чим пояснюєш свій успіх?

– Успіх – поняття відносне. Не вважав і не вважаю себе успішним фотографом. Мабуть досвід, який я здобув протягом десяти років, дав дуже багато. Зараз до мене звертається багато людей, які знали мене ще тоді.

Конкуренції не боюся, адже на кожен товар є свій купець.

– Наскільки реально в Луцьку заробляти на життя фотографією?

– Вважаю, що прогодувати себе можна без проблем. Питання лише в тому, що саме фотографувати. Найбільш затребуваний жанр – весільне фото. Також у нас частково розвинена комерційна гілка, але набагато слабше. Все-таки відчувається, що Луцьк – місто маленьких масштабів.

– Чи не затісно тобі в ньому?

– Тісно як творчій особистості, але як людині, яка працює тут, переїхати важко – це вічна дилема.

В мене часто виникали думки про переїзд. Питання навіть не в тому, що мені тісно, а в тому, що це повна зміна способу життя.

Найбільший страх полягає в тому, що, переїхавши у велике місто, ти стаєш одним з багатьох, а торувати свій шлях з нуля в моєму віці, на мою думку, важко. Мені приємніше жити тут і час від часу їздити на зйомки в інші міста та країни.

– Які теми у творчості тебе зараз турбують? Про що хочеш знімати?

– Останні рік-півтора мене найбільше цікавить естетика жіночого тіла. Це галузь, в якій я бажаю і надалі розвиватись.

Також, через те, що я багато подорожую, маю інтерес до вуличної фотографії – люблю фіксувати буденне життя людей через об’єктив.

– Який у тебе був найбільший гонорар?

– Близько 2 тисяч доларів.

– У 2012 році ти казав, що у тебе дев’ятнадцять фотоапаратів. Скільки їх зараз?

– Наразі їх близько двадцяти п’яти, з них п’ять – робочі. У мене є Polaroid, два плівкових фотоапарати і дві цифри – «робоча конячка» Nikon і Fuji, яким я фотографую стріт і різні бекстейджі.

– Скільки коштує найдорожчий фотоапарат?

– Nikon коштує 2 200 доларів. Це новий фотоапарат, така собі «бубочка» – його тільки півроку як випустили.

– Ти працюєш у різних жанрах. Чи вважаєш універсальність фотографа ознакою професійності?

– Не завжди. Раніше я винив себе за те, що брався за все підряд. Зараз стараюся трішки «фільтрувати» та делегувати деяку роботу іншим – сподіваюся, що це ознака мудрості (посміхається).

– У тебе є своя фотостудія?

– Ми з колегою відкривали студію «Kokon» на швейній фабриці «Лучанка». Але згодом зрозуміли, що просто не маємо можливості нею займатись, тому наразі вона не функціонує. Зараз я час від часу працюю в іншій фотостудії на колишньому пластмасовому заводі, а більшість зйомок проводжу у студії «LOFT».

– Які фото чи серію зі свого доробку сьогодні вважаєш найкращими?

– Для мене досі найціннішими є фотографії, з яких я робив виставку минулого року в «Барі 11». Цю ідею я виношував п’ять років, а реалізував за два тижні. Я в таких речах дуже спонтанний: коли відчуваю, що настав час робити – роблю. Це була перша і наразі остання виставка в «Барі 11» і це дуже приємно.

– Ти казав неодноразово, що ти поганий критик. Як сам сприймаєш критику на свою адресу?

– Звісно, сприймати її завжди важко, але конструктивна критика може бути рушійною силою для нових звершень.

– Сьогодні ти один з найвідоміших майстрів жанру ню у Луцьку. Якою була твоя перша фотосесія в цьому жанрі?

– Першу важко пригадати… Взагалі, моє перше фото в цьому жанрі – чоловіче. Якось моєму товарищу, з яким ми каталися на скутерах в полі, вистачило фантазії та сміливості спозувати таким чином. Я навіть не виступав ініціатором, все вийшло спонтанно.

Більш повноцінні фотографії в жанрі ню я почав робити зі своєю дружиною – ми довіряємо один одному і вона нормально до цього ставиться.

– Більшість твоїх еротичних фото – творчі чи комерційні?

– Приблизно 60 на 40. Творчих більше.

– Клієнти тобі розповідають, навіщо замовляють зйомки в жанрі ню?

– Я не задаю таких питань, але в процесі зйомки можна багато чого дізнатися. Взагалі, я ставлю собі за мету розкривати людину по-новому.

– Це завжди вдається?

– Думаю, так. Коли треба знайти підхід до людини, яка стоїть перед тобою майже без одягу, підключається психологія. Я завжди шукаю спільну мову та створюю комфортну атмосферу, щоб модель змогла повністю відкритися.

Вважаю це своїм особливим покликанням, адже я не просто віддаю людині фотографії, а допомагаю їй побороти комплекси та побачити себе іншою.

– Як переконати жінку в тому, що вона сексуальна?

– Мої фотографії мають про це говорити. Якщо важко пояснити, можна просто показати.

– Як проходить підготовка до зйомки? Ти сам вигадуєш образи та підбираєш локації?

– Це спільний процес. Пропонувати моделі одяг чи локацію, які їй не подобаєються – дуже неправильно. Якщо це творча зйомка, я обов’язково скидаю референси.

– Чи можеш пригадати свою найвідвертішу зйомку?

– Я не розглядаю свою роботу з такої точки зору. Відвертість може бути тільки в психологічному плані, коли ти розумієш, що людина, яка прийшла зажатою, повністю перед тобою відкрилася.

– Чи треба моделі по-справжньому збуджуватися, щоб виглядати природньо в кадрі?

– Треба в самих моделей питатися (посміхається). Насправді, це все дуже індивідуально. Я не вимагаю від моделі щирої емоції: просто спілкування та правильна музика роблять потрібний настрій.

– Чи бували моменти, коли ти сам збуджувався під час фотосесій?

– Коли переді мною оголена модель, я лише шукаю вдалі ракурси. Я ставлюся до своєї роботи як лікар, до якого приходять на прийом.

– Чи багато свободи даєш моделі в плані позування?

– Чесно говорячи, я люблю, коли модель робить всю роботу за мене (посміхається). Це трапляється доволі часто. Я лише підказую нюанси, якщо в цьому є потреба. Бувають такі моделі, з якими просто насолоджуєшся процесом.

– А якщо це непрофесійна модель?

– У мене професійних фактично і немає. Більшість – звичайні люди.

– Якою має бути людина, щоб тобі було цікаво з нею попрацювати?

– Весь кайф в тому, що на не маю особливих критеріїв. Люди, які хочуть потрапити на мою зйомку, – потрапляють на неї.

– Як ставишся до такого популярного явища, як бодіпозитив?

– Я знаходжу естетику в будь-якій статурі та зовнішності. Якщо є розтяжки, складки і тому подібне – я не ховаю їх, а намагаюся максимально показати природність тіла. Для мене не існує вікових, вагових чи будь-яких інших обмежень.

– Розкажи про свою дружину – Ольгу. Вона була твоєю моделлю?

– Була і лишається. Зараз вона не модель, але все ще задіяна в цій сфері – працює букером у міжнародній агенції.

– Як почалися ваші стосунки?

– Все почалося вісім чи дев’ять років тому. Вона часто приходила у нічний клуб, в якому я працював. Не скажу, що ми там познайомилися, але точно обмінялися першими поглядами. Потім я випадково зустрів її у місті… і «понеслась» (посміхається).

Скоро буде четверта річниця нашого одруження. Вона моя муза, підтримка та головний порадник.

– Дружина не ревнує до моделей, з якими ти працюєш?

– Якби ревнувала, я б цим, мабуть, не займався. Але Оля так само, як і я, бачить в цьому естетику.

– Ви з Олею знімалися у відвертому кліпі «True Love» гурту «Фіолет». Як потрапили туди?

– Я особисто знайомий з Сергієм, а також ми товаришуємо з відеографом, який знімав цей кліп. Він і запропонував нам взяти участь у зйомках.

– Як почувався по той бік камери?

– Взагалі, перед камерою я завжди почуваюся дуже недолуго. Кліп вийшов достатньо відвертим, але під час зйомок це зовсім не відчувалося. Плюс нам було комфортно, адже знімали у нас вдома. Це був цікавий досвід.

– Кому з луцьких фотографів ти міг би довіритися як модель?

– Треба боротися з комплексами, тому я пішов би до будь-якого, щоб звикати до камери.

Взагалі, я дуже люблю, як працює Варвара Ветра. Вона фотографувала нас з дружиною, ми розуміємо один одного.

– Хто знімав ваше весілля?

– Ми вчинили розумно, зробивши два весілля: одне – для родичів, інше – для молоді. Першого дня нас фотографували мої друзі Володимир Хомич і Саша Шишкін, а наступного – Андрій Яручик. Фотографіями ми були задоволені, все було «easy-going».

– Опиши своє життя поза роботою. Як відпочиваєш?

– Зараз я залюбки поїхав би на два тижні в гори чи закрився би вдома і багато спав.

Я багато подорожую, але останнім часом більшість поїздок пов’язані з роботою. Проте я намагаюсь навіть в такі моменти відпочивати – сама дорога розслабляє.

А ще у нас є собака. Ми з нею проводимо багато часу, він як член сім’ї.

– Ким ти міг би бути, якби не став фотографом?

– Працював би в туризмі або був би вчителем. Я добре контактую з дітьми і люблю ділитися знаннями. Або став би пожиттєвим волонтером. Я чотири роки був учасником волонтерської організації YMCA.

– Як гадаєш, найкрутіша фотосесія в твоєму житті вже була чи вона попереду?

– Все попереду.















***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

4

Читати ще

Коментарі

Дорі

Голікофф, ти - геній!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter