• банер чікос

Від Параджанова до Винника: як лучанка створює оригінальні колажі. ФОТО

30 Квітня 2021

Зю Побережнюк – 31, і вона створює колажі та анімацію.

Ще з дитинстві вона була творчою – любила вигадувати різні історії, малювати, писала оповідання. У старших класах дівчина мріяла стати актрисою і навіть двічі поступала в театральні вузи Києва та Львова, але з цим, на жаль, чи, на щастя, не склалося. Паралельно вступила на факультет польської філології у ВНУ. Та за спеціальністю ніколи не працювала.

Минулого року вона відкрила для себе незвичне та творче заняття – колажування. Спочатку як хобі, а потім до неї почали звертатися знайомі і замовляти колажі зі своїми фото. Сьогодні вона вже встигла створити серію колажів для «Української правди». Про все це Зю розповіла «Таблоїду Волині»:

Як ти почала цікавитися колажуванням?

– У студентські роки я займалася прес-службою громадської організації «Національний Альянс». Згодом почала працювати у журналістиці. Це тривало близько 6 років. Та з часом я зрозуміла, що хочу змінити сферу діяльності.

Взимку 2020 року протягом двох місяців намагалася знайти роботу. Майже щодня переглядала нові вакансії контент-менджера, рерайтера, автора статей. Я надсилала своє резюме у десятки фірм, виконувала різні тестові завдання, але мене нікуди не брали.

І от чергове рекламне агентство шукало контент-менеджера. Треба було надіслати текст та зображення для журналу про декор. Я написала пост «У вас Loft зламався». Він був про те, як люди в погоні за модними тенденціями в інтер’єрі, не враховують функціональність своєї квартири. Також я вирішила зробити колаж на цю тему.

Минає кілька днів, і роботодавець пише, що йому сподобалося моє тестове. Він пропонує платити за весь проєкт 400 гривень! Тобто цей мій допис з колажем він оцінив у 13 гривень 33 копійки… 13 гривень… Серйозно?!...Після цього випадку я перестала шукати роботу і забила на оце от все.

Та ідея з колажами мені сподобалася. Я почала шукати відеоуроки про техніку їх створення, познайомилася з творчістю київської художниці Ірини Вале, підписалася в Pinterest на різних ілюстраторів, і через кілька днів почала експериментувати.

Після того, як опублікувала кілька своїх робіт у Facebook, побачила, що людям подобається те, що я роблю. До мене почали звертатися знайомі і замовляти колажі зі своїми фото. Чесно кажучи, я не очікувала на таку реакцію.

Коли ти створила перший колаж? Десь навчалася чи самостійно вчилася працювати у фотошопі?

– Не знаю навіть, коли була точка відліку. Якщо прямо перший-перший, то в студентські часи для приколу могла фото голови когось із друзів вставити в інше тіло. Але я не вважаю, що то було свідоме колажування.

Свій перший паперовий колаж я зробила у 2017 році, коли прийшла з сестрою у музей-майстерню Івана Кавалерідзе у Києві. З нагоди річниці дня народження радянського режисера-дисидента Сергія Параджанова там організували спільне колажування. Адже сам Параджанов створював нереально красиві і глибокі колажі. Тоді я ще нічого не знала про цю техніку і прийшла просто на цікавий захід.

До речі, дуже символічно, що взимку цього року мені запропонували взяти участь у виставці колажів, присвяченій Параджанову «The Colors Of Parajanov» у тому ж таки музеї.

Щодо цифрових колажів, то почала займатися ними десь у кінці січня 2020 року.

Я – самоучка і вчилася працювати у Photoshop сама. Дещо підказували знайомі, дещо дивилися в Youtubе, трохи вчилася методом тику)) Влітку минулого року я вирішила вступити на курс графічного дизайну у школі «Projector». Там окрім теорії самого графдизайну нас вчили користуватися Photoshop та Illustrator. І це систематизувало мої знання.

Як думаєш, окрім суто техніки, які якості потрібні для того, щоб створювати класні колажі?

– Треба добре відчувати композицію, колір, тренувати око і дивитися роботи досвідчених дизайнерів. Також, на мою думку, важливо помічати цікаві поєднання кольорів у природі, фільмах. Важливо бачити красу навколо. Треба вивчати історію мистецтва, читати профлітературу, відвідувати виставки.

А ще важливо мати почуття міри і вчасно зупинитися. Іноді колаж, який складається лише з двох елементів, скаже набагато більше, ніж суперскладний колаж з безліччю зображень. Але й такий мінімалістичний колаж зробити важче. Я дуже хочу навчитися так мислити.

Коли зробила перший комерційний колаж?

– Я почала експериментувати з цим у кінці січня 2020 і через кілька днів моя хороша знайома журналістка Ярослава Тимощук попросила зробити колаж для неї. Я створила його і згодом до мене почали звертатися інші люди. Я дуже вдячна Ярославі, що вона повірила в мене♥

Насправді я дуже довго не могла прийняти, що людям справді подобається те, що я роблю. Бо я ж не художниця і не маю відповідної освіти. Тобто у мене й раніше був інтерес до візуального мистецтва. Я багато років створювала листівки ручної роботи друзям на дні народження, коли навчалася в університеті, робила афіші на різні заходи, долучалася до діяльності нашої анімаційної організації «Імаго». Але ніколи раніше не задумувалася, що я можу саме працювати у візуальній сфері.

Чим тобі подобається це заняття? Для тебе зараз це хобі чи основна діяльність?

– Я люблю колажі за те, що можу виразити через них себе, своє розуміння світу, те, як я бачу людей. Якщо це персональний колаж, то я знайомлюся з людиною, питаю що вона любить, чим живе, яку музику слухає, яка стилістика їй подобається, хто вона по життю)) Часто під час створення такого колажу я вмикаю улюблену музику людини або переглядаю її соцмережі, намагаюся її відчути. Звісно, колаж, який я створю з фотографією конкретної людини – це лише, те, як саме я її відчуваю і розумію. І моє уявлення може відрізнятися від того, як людина сама себе сприймає. Та, як на мене, у цьому щось є – побачити себе чужими очима.

Також мені подобається, коли процес пошуку завершується. Я можу кілька годин сидіти над колажем, навіть не встаючи з крісла. І поки я не зроблю так, щоб подобалося в першу чергу мені, я не віддам роботу. Весь цей час я дуже сконцентрована і нервую, коли не можу знайти вдалого кольорового рішення, цікавого зображення, якоїсь хорошої метафори. А коли я вже завершила і колаж готовий – я відчуваю щастя і неймовірне полегшення.

А найбільший кайф у цій роботі для мене – це свобода і багатоваріативність. Сьогодні я створюю персональний колаж для друку на футболці на подарунок, завтра – рекламну колажну анімацію, а післязавтра – колажі для статті про фан-клуб Олега Винника. І в цьому всьому процесі я весь час вчуся і дізнаюся щось нове. Я завжди можу відмовитися від замовлень, які мені неблизькі або суперечать моїм цінностям, я не прив’язана до офісу. Так, у мене є дедлайни, які я чітко виконую, але це все одно не те саме, що стабільна робота в офісі.

Якщо відповідати на друге питання, то колаж – це моя основна діяльність зараз, від якої я отримаю шалене задоволення. І я дуже вдячна Богу за те, що відкрила для себе цю справу, бо я дуже довго шукала себе і не розуміла де знайти. Але водночас не скажу, що це тільки робота. Буває, що цілий місяць у мене взагалі немає ніяких замовлень – це один з мінусів фрілансу. І тоді я можу створювати колажі просто для себе або беру участь у різних челенджах, де кожного разу є якась певна тематика чи конкретне фото, яке треба використати для колажу. Буває, що просто хочеться зробити колаж і я роблю.

Який колаж був для тебе найважчим або найцікавішим?

– Найважчим і водночас дуже натхненним досвідом для мене було створення колажу про команду «Правди SOS».

У травні 2020 року знайома надіслала мені посилання на вакансію колажиста для інтернет-видання «Українська правда». Вони запускали новий проект «Українська правда SOS» - серію інтерв’ю та інших публікацій про вплив коронавірусу на особисте життя та кар’єру українців.

Я виконала тестове завдання і створила колаж для одного з інтерв’ю. Через деякий час мені передзвонили і сказали, що беруть мене у цей проект. Я стрибала від радості – працювати у такому виданні було великою честю для мене. Але водночас було дуже страшно і мегавідповідально, адже на той час я лише кілька місяців як створювала колажі.

І от одним з перших завдань було створити колаж про усю команду. Я дуже нервувала і сиділа над ним цілу ніч. Однак результат не сподобався моїй керівниці Тетяні Козирєвій, і треба було все переробити, щоб колаж «зачепив». Першою моєю реакцією було образитися, адже я ж старалася, я не можу з себе витиснути більше. Але потім я взяла себе в руки і сказала собі: «Стоп! Ти тільки початківець, ти маєш продовжувати і робити краще, ця критика цілком слушна». І після обговорення нового варіанту зображення Тетяна згадала про балкони, на які тоді виходили люди, щоб спілкуватися між собою, співати на безпечній відстані. Мені це дуже сподобалося, адже уся наша команда проекту тоді працювала віддалено один від одного, кожен на своєму «балконі». Я знайшла на стоці фото багатоповерхового будинку і помістила кожного працівника на окремий балкон у спільному домі.

Цей колаж сподобався і я досі його вважаю одним зі своїх найкращих. Не лише через вигляд, а в першу чергу, через те, що я не опустила руки (як робила безліч разів у своєму житті), а продовжила далі працювати.

Недавно я почула в Youtubе про методику «Зуб мамонта». Коли первісні люди йшли на полювання, вони дуже боялися цієї великою тварини. Полювання пройшло успішно і на згадку про це вони зберегли собі зуб мамонта. Перед наступним полюванням, коли їм знову ставало дуже страшно за своє життя, вони брали з собою цей зуб, як знак того, що один раз у них все вийшло.

Тому для мене цей колаж – це «зуб мамонта». Я згадую про нього, коли переді мною стоїть складне завдання і я боюся його не виконати. Боюся, що моїх знань і вмінь буде недостатньо, боюся що не впораюся, я згадую, що зробила цей колаж попри те, що була лише на початку свого колажного шляху, і це додає мені впевненості і віри в себе.



Чиї колажі тебе надихають?

– Зазвичай я переглядаю Pinterest, Behance та Instagram, щоб натренувати око. Там у мене сотні підписок на різних художників. Якщо називати конкретні імена, то подобаються колажі Рауля Хаусмана, Лоли Дюпре, Тревіса Бедела, Мета Мейтленда, Туна Джусена, Чарльза Бентлі, Адріани Бермудез, Габріеля Руссо, Генрі Флореса. Ну і колажі Сергія Параджанова, звісно.

З якими труднощами ти зіштовхнулася, коли почала займатися колажуванням більш професійно?

– Я дуже люблю свою справу, але як і всюди тут теж бувають труднощі та факапи. По-перше, це тривалі періоди без замовлень. Тоді я відчуваю, що моя робота нікому не потрібна і це дуже ранить. Хоча тут я прослідкувала якусь дивну закономірність – коли я внутрішньо не готова створювати колажі, у мене немає ідей, ресурсу або впевненості в собі, то до мене ніхто і не звертається. А як тільки замовлять один колаж чи анімацію, то водночас з’являється ще один або два клієнти. І тоді треба працювати днями і ночами, щоб усе встигнути. Тобто найчастіше це або період дуже напружений, коли я навіть з дому не виходжу, або кілька місяців взагалі без роботи. Не знаю, чи це особливості фрілансу чи тут є якесь психологічне пояснення. Можливо те, як я транслюю себе і свою творчість, або привертає увагу людей, або навпаки, лишається непоміченим.

Одна зі складностей, яка притаманна мені – дуже важко вийти за рамки і дозволити собі більше. Але в цьому і полягає розвиток, тому я намагаюся з цим боротися.

А ще є постійний страх самозванки. Коли переглядаю чужі роботи на Behance і розумію, що поки я не можу зробити подібний колаж. Та, як казав один мій вчитель: зараз ти можеш створити лише те, до чого доріс. І це дуже мудрі слова насправді. Я їх собі часто повторюю, коли вмикається внутрішній критик (а він у мене просто нещадний). Тому мені приємно, коли люди пишуть, що бачать мій ріст у колажуванні. Я теж його бачу, але також намагаюся не знецінювати старих робіт: тоді я була на такому рівні і могла зробити ось так, зараз я дізналася більше, навчилася чомусь новому і можу зробити краще.

Як бачиш свій розвиток у цій справі далі?

– Я почала вчитися малювати, але через карантинні обмеження з цим трохи складно. Думаю зараз над тим, щоб продовжити вчитися по відеоуроках, хоча з живим вчителем це, звісно, ефективніше.

Також нещодавно я закінчила базовий курс по моушн-дизайну у Projector. І почала створювати рекламну анімацію. Планую поглибити свої знання і подивитися ще кілька уроків з анімування, вивчити нові програми. Можливо, запишуся на додаткові курси по анімуванню і сторітелінгу.

Це моя дипломна робота з курсу «Motion Design Beginning» у школі Projector:

Наразі для мене важливо вчитися у своїй роботі, бо я займаюся цим трохи більше року, і усвідомлюю, що ріст можливий лише через постійне вдосконалення. Хочу дорости до створення абстрактних колажів, це для мене – вищий рівень складності. Спробувати різні техніки – асамбляж, наприклад (коли компонують між собою об'ємні предмети і це виглядає як цілісна картина).

Щодо перспектив у розвитку – я хочу створювати колажі для лайфстайл-видань, які сама читаю. А ще мрію досягти такого рівня, щоб мої колажі виставляли в закордонних галереях. Перший крок я вже зробила – надіслала свій колаж на виставку у колажну галерею «Vayo Collage Gallery» у місті Рочестер, США.

Але до власної виставки ще, звісно, рости й рости.



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

6

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter