^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА}

Віднедавна «Таблоїд Волині» запрошує своїх Instagram-читачів на смачний сніданок.

Познайомитися із журналістками нашого видання ближче та розповісти про себе може кожен, хто візьме участь у розіграші на сторінці «Таблоїда» в Instagram. Переможця обираємо через генератор випадкових чисел.

Цього разу переможницею стала луцька студентка Катерина Мазурок. Тож саме з нею журналістка Оксана Федорук зустрілася у кафе Pur Pur. Катя вивчає міжнародні економічні відносини на першому курсі СНУ ім. Лесі Українки. Її хобі – це моделінг, яким вона займається із 13 років. Про свій досвід роботи моделлю за кордоном, чому їй довелося туди везти гречку і чому Україна все ж подобається більше – читайте у нашому інтерв’ю:

***

– Розкажи, як розпочалася твоя модельна кар’єра?

– Мені запропонувала знайома піти на кастинг у модельне агентство Марини Занюк. Я про нього навіть ніколи не знала і не чула. Розповіла мамі, вона сказала, щоб я спробувала. І так несподівано я пройшла на безкоштовне навчання.

– А коли вперше поїхала за кордон працювати?

– Теж у 13 років. Я провчилася майже рік і поїхала в Тайвань.

– Батьки не боялися відпускати?

– Спочатку мама дуже боялася, але вона поговорила з моїми знайомими, які вже їздили, і заспокоїлася. А тато сказав: «Я тебе відпускаю, щоб потім не було до мене ніяких претензій, що ти якоїсь своєї мрії не здійснила».

Я дуже вдячна батькам, що вони не побоялися і відпустили мене в такому віці. Я зараз сама не уявляю, як на це наважилася.

– Розкажи про цю першу поїздку. Важко було?

– Я поїхала з дівчатами з Луцька, і там теж була одна луцька модель. Але мені було важко тільки перший тиждень. Ми поїхали в Гонконг робити візу, і довелося жити з англомовною директоркою агентства. А мені 13 років – про що я могла з нею поговорити, ще й моя англійська шкутильгала. Були ще проблеми з інтернетом, не мала можливості написати рідним чи з кимось поговорити. Я не знала міста, весь час проводила в цьому готелі. Чесно кажучи, дуже хотілося додому.

Але коли приїхали в Тайвань, все змінилося – ми гуляли з дівчатами, ходили на екскурсії, стало цікаво, я адаптувалася. Тоді працювала три місяці – на показах і фотомоделлю для різних каталогів.

– Ти добре знала англійську?

– В принципі в Китаї дуже знати англійську не треба, вони не дуже нею і говорять. Головне спілкуватися з представниками агентства.  Я зараз продовжую її вчити, тому і вибирала спеціальність, на якій можна вивчати англійську поглиблено. Але англійською вже нікого не здивуєш, просто має бути база однозначно. А щоб вирізнятися на фоні інших, потрібно знати хоча б ще одну мову.

– Яка ти молодець, насправді! Це дуже круто, що ти це зробила. А далі де ще доводилося працювати?

– Потім я їздила в Токіо, а цього літа – в Пекін.

– Де тобі найбільше сподобалося?

–Навіть не знаю, Україна мені більше подобається. Там зовсім інший менталітет в людей, вони до всього по-іншому ставляться. І Китай, Японія і Тайвань – це зовсім різні країни.

А найбільше сподобалося, напевне, в Японії. Там все дуже цивілізовано, люди дуже добре ставляться і роблять все, щоб тобі було комфортно. 

– Я знаю, що вони ледь не стерильно ставляться до чистоти..

– Так, у них справді дуже чисто! Куди б ти не зайшов, у який куточок – скрізь чистота і порядок, а в Китаї – лише в центрі міста, а десь на околицях – зовсім інше життя в людей.

– А як тобі азіатська кухня?

– Ой, я з собою везла гречку. Два кілограми (сміється). Всі так дивувалися, чому я її везу, а все просто – там цього немає. А подружці везла вівсянку, бо вона теж не могла її знайти.

Не завжди вдавалося правильно харчуватися, бо дуже рано інколи доводилося вставати, або навпаки – хотілося поспати довше, тому інколи їли всяке непотрібство (сміється).

Тому, поки не поїхала в Китай, у мене був хороший обмін речовин. А після того я навіть поправилася. Але намагаюся зараз тримати себе у формі – ходжу в зал, займаюся з тренером, стараюся харчуватися правильно – не їм мучного, солодкого, на сніданок – каші або вівсянка, ввечері – сир-творог.

Стараюся слідкувати в першу чергу за харчуванням, бо те, як і що ти їси, завжди відбивається на обличчі. Як би ти за обличчям не доглядав, все залежить від харчування. Все йде зсередини.

Але мій тато каже, що можна все, але по трошки. І багато ходити.

– Яка в тебе вага і зріст?

– 180 см і вага 54-55 кг.

– Завжди встигаєш поснідати?

– Я люблю вставати так, щоб було ще багато часу зранку, щоб все встигнути, подивитися телевізор, послухати музику. Тому встаю за дві-три години до виходу з дому.

А кожен сніданок – це кава і вівсянка з якимись фруктами, ягодами.

– Ти жайворонок?

– Напевно, що так. В тата пішла (сміється).

– А сама готувати любиш?

–Не зовсім )) Мені для себе не хочеться тратити час на готування, зроблю скоріше щось швиденько перекусити. А ось для когось можу готувати, люблю чізкейк пекти.

– А в Луцьку в яких закладах найчастіше буваєш?

– Чесно? Не люблю ходити по закладах, більше подобається взяти каву і просто прогулятися по місту.

– Скільки часу проводиш у соцмережах?

– Мені вчора прийшов звіт, що за тиждень я провела три години в телефоні.

–Мені здається, це дуже мало)) Не маєш інстаграм-залежності?

– Багато хто женеться за підписниками, в мене інстаграм-залежності немає.

Тим більше немає особливо часу сидіти в телефоні. Зараз навчання, а ще друзі, заняття спортом.

– А хотіла би бути блогером?

– Мені здається, це класно, але, як і в кожній сфері, тут є свої мінуси. Буває багато хейтерів, багато негативу.

– А за ким найбільше слідкуєш в інстаграмі?

– За моделями. Не за знаменитими, а такими, як і я, які тільки починають, але вже досягнули певних успіхів. Деяких знаю особисто, модельний світ дуже тісний. Вони для мене мотивація, дивлюсь на їхнє тіло чи обличчя і теж стараюсь не пасти задніх.

Поки ми розмовляємо, нам приносять замовлення: Катя обрала чізкейк та латте, а я – капучіно і сирники із куркою та шпинатом. Звісно, такий сніданок заслуговує на те, щоб показати його в інстасторі.

Катя запитує, чи мені подобається працювати на «Таблоїді Волині».

– Так, подобається тим, що ми пишемо переважно про щось позитивне, про культуру, розваги, цікавих людей. Бо наш інформаційний простір і так переповнений негативними новинами. І чомусь вони, на жаль, найбільш читабельні.

– А як ви обираєте, хто про що пише?

– Пишемо, що кому ближче і цікавіше – хтось більше любить поезію чи літературу, то він ходить на заходи, пов’язані з цим, комусь цікавіша мода чи щось інше.

2

А ти як проводиш свій вільний час?

– Я люблю дуже подорожувати, в інше місто чи за місто з друзями. Але це точно не мають бути кафешки.

В Україні люблю Карпати, не екскурсія, а просто десь будиночок в горах.

– Більше подобається комфортний відпочинок в готелі чи похід з наметами?

– Дивлячись, з ким, напевне. З друзями і в готелі можна, і в палатках. Мені все подобається.

– Бачила в твоєму Інстаграмі фото з Китайської стіни. Не було там відчуття типу «очікування – реальність»?

– Було (сміється).

Це були мої останні вихідні в Китаї, і я підняла усіх в 6 ранку. Ми пішли на автобус, але точно не знали, чи він нам підходить. Бо китайці майже не знають англійської, на відміну від Японії. Нас привезли, висадили, ми просто йшли за всіма, до кінця не розуміючи, де ми є. І тут почалася злива. А ми в шортах і майках. Купили дощовики і в цих дощовиках йдемо по мокрих слизьких сходах.

Насправді, вона дуже велична і гарна, але було дуже багато людей, всі один одного штовхають. Крім кольорових капюшонів і парасольок, нічого не було видно, але ми дійшли до такого місця, куди з китайців мало хто доходить. І вже там насолодилися видом.

– Яке ще місце тобі запам’яталося?

– У Тайвані в місті, в якому я жила, була гора. Ми туди часто їздили, зустрічали захід чи схід сонця, там дуже гарні краєвиди.

Ще їздили на термальні джерела. Вночі. Ти лежиш в гарячій воді, дивишся на зоряне небо, це було щось неймовірне!

Тайвань дуже мальовнича країна. Але архітектурні пам’ятки мені великої насолоди не приносять, а ось виїхати кудись на природу – це моє. До океану ще їздили.

– Що тебе ще здивувало в Азії?

– Китайці мені дуже нестерпні люди. У них зовсім інший менталітет. Вони можуть ходити із животом відкритим, нічого не соромляться. Але дуже багато і хороших.

У Китаї всюди розраховуються через телефон. Кишенькові гроші для них уже в минулому. Коли стоять в черзі, немає такого, що хтось лізе поперед батька в пекло.

Але є і багато мінусів. У них немає поваги до жінок. У транспорті ніколи місця не уступлять, або маму з дитячим візком уперед не пропустять.

В Японії всі азіати дивляться на наших дівчат, їм подобається колір шкіри, очі, світле волосся. Навіть можуть підійти сфотографуватися. Але коли ти ходиш там на роботу, до тебе дуже добре ставляться – приносять добру їжу, допомагають, роблять масочки перед макіяжем. А в Китаї – в основному просто, як до робочої сили.

1

– Яка робота була найважчою?

– Одного разу в Японії в мене були зйомки для каталогу, які тривали десять годин. Я відпрацювала, дуже втомилася, а після цього приїхали з мого агентства і повезли на ще один кастинг. Це було непросто.

Взагалі багато хто думає, що це просто: взяв, попозував – і маєш гроші. Але модельна робота не тільки в цьому полягає. Ти маєш себе у формі тримати, не маєш права показувати, що тобі щось не подобається.

– Чи працювала десь в Україні?

– У Києві, на тижнях моди.

В Україні робота у своє задоволення, завжди із своїми знайомим пересікаєшся, з дизайнерами чи фотографами спілкуєшся у більш дружній атмосфері.

– А скільки заробляють моделі?

Як хто (сміється).

Про себе не можу такої інформації сказати. Лише скажу, що найбільше заробляють дівчата в Китаї. А в Європу їздять робити кар’єру.

– Можеш дати якісь поради дівчаткам, які хотіли б спробувати себе у модельному бізнесі і поїхати за кордон?

– Просто не боятися. Навіть, якщо не вийде, то це просто нереально класна можливість побачити світ. Я впевнена, що в такому віці чи навіть старшою, ніколи б не побувала в Азії.

Треба використовувати всі можливості і пробувати себе скрізь.

– Є такий фільм «Модель», у якому головна героїня потрапила на обкладинку журналу завдяки інтимному зв’язку з фотографом. Чи можливо таке насправді?

– Я не кажу, що такого немає, але більше кар’єра будується на стосунках з замовниками, ніж із фотографами.

Як усе відбувається: ти приїжджаєш в місто, усі моделі йдуть на кастинг до клієнта. Їх може бути десятки чи сотні, вони просто дивляться на зовнішність, вибирають типаж, який їм найбільше підходить. Ти можеш навіть нічого не робити, він подивиться і каже: «Ти, ти і ти – ви йдете зі мною».

Також можуть вибирати по фото, по «композитках», портфоліо. Тому не завжди правда те, що нам показують у фільмах.

– А чи вистачає тобі часу на особисте життя?

– Вистачає, якщо правильно все розпланувати.

Головне, щоб була підтримка близької людини, щоб вона в тебе вірила. Тоді все йде.

– А які тобі хлопці подобаються?

– Мій подобається (сміється).

Він дуже хороший і турботливий, але водночас строгий. Мені багато хто говорить, що я дуже помінялася в кращу сторону, відколи почала з ним зустрічатися. А це півтора року.

– Він не був проти твоєї роботи за кордоном?

– Спочатку він трохи скептично до цього налаштований, навіть був проти. Але він розуміє, що я повинна розвиватися і не стояти на місці. Але відстань перевірила наші стосунки, і вони стали навіть кращими.

– Про що мрієш?

– Бути далі у цій сфері. Хотіла б попрацювати ще в Європі. Дуже хотіла б у Париж, навіть просто пожити хоча б місяць. Але в мене немає такого, що я хочу жити десь в Польщі чи Німеччині постійно. Мені в Україні добре. І тут можна мати все, і в інших країнах є люди, які не можуть нічого досягнути.

Але мрію багато подорожувати. Мені кожна подорож – це щось таке нове і класне, я би всі гроші на них тільки витрачала.

А ще мрію з парашутом стрибнути (сміється). Але це навіть не мрія, а ціль, просто не було ще моменту потрібного. Хочеться, щоб це було по-особливому.

***

Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений