«Питання під градусом» до луцького режисера і фотографа Антона Аношина. ФОТО. ВІДЕО

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ

Настрій: ресторація болгарської кухні «ЧЕВЕРМЕТО» (проспект Молоді, 12)

На «Таблоїді Волині» є всім відома та улюблена рубрика «Кавова розмова». За філіжанкою запашної кави ми розмовляємо з гостями про різні життєві моменти. І досить часто наші співрозмовники жартують: «Та що там кава! Краще б на пиво чи щось міцніше сходили!». Як відомо, в кожному жарті є доля жарту, то ж ми вирішили ризикнути і започаткували нову рубрику – «Питання під градусом». І її герої – відомі у Луцьку люди, які не бояться відповідати на провокативні та гострі запитання.

Сьогодні ним став один із найвідоміших луцьких фотографів та режисерів Антон Аношин. Вирішили запросити його на розмову, щоб випитати все про життя людей, які стоять по той бік камери.

Ми зустрічаємося у «ЧЕВЕРМЕТО», перед розмовою вибираємо алкогольні напої. Антон гортає меню і мимоволі задивляється на фото у ньому. Професія бере своє)) Врешті замовляє червоне чилійське напівсухе вино. Але і без алкоголю Антон багато жартує та сміється. Здається, людина, яка знімає весілля, просто не може бути іншою.

– Ти вживаєш алкоголь? Який любиш найбільше?

– Я обожнюю пиво. Моя бабуся працювала на пивзаводі Zeman. Я, мабуть, із двох років ходив до неї. Давала мені пінку (сміється)

Найбільше люблю живе пиво, «Павлівське» або «Опілля».

– Скільки найбільше доводилося випивати?

– Колись ми з друзями сиділи після тренування, то випили за вечір по 11 бокалів пива кожен.

– А весільні фотографи, відеографи випивають на весіллі?

– Звичайно! Ще раніше за всіх гостей, коли їдуть до молодого (сміється).

Ну не всі, звісно, за всіх не буду казати. Просто треба бути на одній хвилі з гостями, щоб зловити їх настрій. А якщо будеш ходити із скучним лицем, то все пройде печально, а все-таки це свято.

Краще випити пару грам коньячку, розслабитися і працювати собі в кайф. Плюс, набагато більше різних тем може з’явитися з гостями.

– Твій батько – фотограф, то з фотографією зрозуміло, а як ти почав знімати відео?

– Фото і відео я почав знімати не одразу. Поміняв із п’ять професій – і комп’ютери продавав, і автоелектрикою займався і ще багато чим. А потім якось мене кума попросила сфотографувати одяг в магазині, який вона відкривала. І так після того почав фотографувати.

А відео почав знімати і монтувати, коли займався репом. Тоді це було модно, кожен другий вважав себе репером і мав свою міні-студію звукозапису. І я зі своїми друзями, які теж репом цікавилися, почали знімати якісь кліпи невеличкі.

– Ти читав реп?

– Так, і навіть їздив у Львів на відбір до «Україна має талант». Поїхав з дружиною, тоді вона була ще моя дівчина. Я чув, що не буде у Луцьку відбору, але хотів спробувати, а потім вони відразу приїхали до Луцька. Я такий: «Та лаадно».

Я на відборі читав реп, але не пройшов. Бо там беруть тільки або суперталановитих, або супердибілів. Тоді зі мною якраз був Андрій Мацевко. Пам’ятаю, як він ходив виспівував у телефон своїй дівчині. Це було дуже смішно.

– Немає такого, що хочеться очі виколоти, коли дивишся свої перші роботи?

– Ясно, що ми тоді були гірші, як зараз (сміється). Але ні, це більше ностальгія. Згадуєш ті всі моменти, все, що було відтворюєш в пам’яті. Це було круто.

– Пам'ятаєш свою першу комерційну відеороботу?

– Мабуть, це був кліп. Який, вже не згадаю.

– Скільки це тоді коштувало?

– Може, яких 800 грн.

– На що витрачав перші гонорари?

– Все завжди йшло в техніку – купити новий об’єктив, стабілізатор зображень чи щось інше.

– Скільки зараз коштує твоя техніка?

– О, це не треба, в мене вдома сейфа немає (сміється).

– За яку відеороботу отримав найбільший гонорар?

– Це було в Швейцарії нещодавно. Там є одна школа танців і вони мали зіграти перформанс. Потрібно було зняти трейлер до нього.

Мій товариш, луцький фотограф Вітя Голіков їздить туди дуже часто фотографувати, має там вже друзів і він їм порадив мене. У Віті було декілька фотосесій, а я працював над кліпом. Це коштувало 1000 швейцарських франків.

Було дуже круто, вони класно рухалися і танцювали. Це знімалося на старому заводі.

– А в роботі відрізняються європейці від нас?

– Дуже. Кардинально. У них набагато серйозніший підхід. От я взяв свою техніку з собою, туди приїхав, а мені кажуть: «Чувак, ось цілий бус, вибирай, що тобі треба».

Вони чітко знають, що хочуть отримати в результаті. Коли працюють – то працюють на 100%, а не «халявлять». Навіть на 10 хв запізнитися – це було неприпустимо, бо все по годинах і кожна хвилина в них розписана. І якщо запланували якусь штуку ще півроку назад, то її не відмінять. Нашим ще цього дуже треба повчитися.

– Хто знімав твоє весілля?

– У мене відео не було. Я «сапожник без сапог» (сміється).

Фотографував весілля мій менший дружок Коля Мартинюк. І фотографувалися не дуже довго, бо в цей день був такий дощ, що просто не можна було вийти з машини. Кажуть, що це на гроші (сміється).

А через два роки ми обвінчалися і зробили тусовку. І тоді вже відфоткалися нормально і відео знімали. Відео, до речі, знімав той же дружок Коля (сміється).

– Класно, напевне, мати друзів фотографів чи відеографів))

– Ну з одної сторони так, а з іншої ти хочеш, як і всі, потусить, а тобі кажуть так між іншим: «Чувак, а ти можеш взяти фотік?».

– Друзі просять знижки чи безкоштовні зйомки?

– Та, звичайно. Я і сам роблю. Всі мають бути людьми і розуміти один одного. Якщо ти весілля робиш ще й сам, то ясно, що це значні витрати. Я розумію, бо ми робили весілля майже все самі, і я знаю, що це таке.

– Скільки коштує твоя зйомка?

– 300 доларів фото, 350 – відео. Я би сказав, що у Луцьку помірні ціни, бо у нас трошки надлишок людей, які займаються цією справою. У Рівному ціна ще менша, а ось у Львові майже в два рази більша.

– Розкажи якісь найкурйозніші моменти з весіль, які тобі доводилося знімати.

– У мене є купа всяких невеликих відосиків, які я колись назбираю, змонтую і виставлю в одному великому ролику. Там є дуже багато таких моментів.

Один із найбільш курйозних - на весіллі в Володимирі чувачок так танцював, шо в нього підошви повідлітали в туфлях. Він потім плюнув, роззувся і пішов босяком далі танцювати.

То дружки виходять з церкви, спотикаються, їх ловлять.

З молодятами курйозів менше, бо їм стараємося підказувати, контролювати, щоб все було окей. Один раз тільки було: коли пара танцювала перший танець, він трошки підтримочку не розрахував і вона впала. Але нічого, все нормально. Зараз живуть добре, дітей мають, я дивився потім (сміється).

– Яке весілля мрієш зняти?

– Хотілось би зняти весілля, наприклад, десь в горах. Або в лісі. Щоб на галявину привезли купу всякого декору, гарні меблі. У мене в Криму є знайомий, то там десь 80 відсотків таких весіль. Просто шикардос.

– А яке весілля із уже знятих тобі найбільше запам’яталося?

– Два роки назад в мого товариша, з яким ми грали в баскетбольній команді, було рок-весілля в «Рест парку», на галявині. Така собі рок-тусовочка, ненапряжна, всі годили, гуляли, фуршетік. Наречений потім переодягнувся у футболку, шорти і панамку. І тусили до ночі.

Який стиль життя ти ведеш – таке і весілля треба робити. Щоб кайфонути. Робити свято не для всіх, а для себе.

– На весіллях зазвичай грають майже однакові пісні. Чи є якась, яку ти просто ненавидиш?

– Зазвичай, коли грає якась пісня, я підспівую і кажу собі: «Чувак, звідки і нащо ти це знаєш?» (сміється).

Зараз мені не подобається Кіркорова «Цвет настроения синий». Зачєм таку штуку включати на весіллі, я не розумію. Оце реально бісить.

А так українські, вони ж веселі, ненапряжні.

– Над кліпом кого із зірок хотів би попрацювати?

– Мені подобається репер L’One. Він дуже крутий чувак, відкритий такий. Я слідкую за ним в Інстаграм. Він може запросити своїх фанатів і катати їх на машині. Ось йому би я хотів зняти відео.

– А зняв би Олегу Виннику?

– Думаю, так (сміється).

– Давай пофантазуємо, яким би він був?

– Завжди мені скидають спочатку пісню, я слухаю її в навушниках раз десять. Тоді уявляю собі якусь картинку, як я це бачу.

А Винник, не знаю, не бачив його кліпів (сміється). Може, десь в горах. Щоб він вийшов із своєї зони комфорту. Щоб не був таким ось «слащавим» секс-символом, а якось його кардинально поміняти. Щоб люди здивувалися: «Вау, невже він може бути і таким».

– Ти сам займався баскетболом, а тепер, знаю, знімаєш відео для баскетбольного клубу «Рівне». Як ви почали співпрацювати?

– Все так само почалося із репу. У Рівному є Андрій Дев’ятий, він із «Аромотерапії» (колись був такий коннекшн у Луцьку), і ми з ним вже десь років з десять товаришуємо. Андрій зараз у цій баскетбольній команді допомагає проводити різні івенти, конкурси на іграх. Він і запропонував мені зняти їм кліп.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: РЕЖИСЕР ІЗ ЛУЦЬКА СТВОРИВ КЛІП ДЛЯ РІВНЕНСЬКИХ БАСКЕТБОЛІСТІВ

Також я знімав, як проходив літній табір для дітей, організований цим баскетбольним клубом.

Баскетбольний клуб «Рівне» класний тим, що там є кому все організовувати. В Луцьку такого немає. Там є фінансування, і менеджмент працює на вищому рівні. Не в кожної команди є гімн чи кліп, який транслюється на різних телеканалах. Молодці, дуже круто починають піднімати баскетбол.

– А сам спортом займаєшся? Скільки разів можеш від підлоги віджатися?

– Від підлоги можу дуже багато, десь 50 легесенько. Віджимання для мене це дуже легко.

А спортом, на жаль, зараз рідко займаюся, часу на це не вистачає. Дуже багато всяких зйомок. Але наша робота – це і так спорт. Ми бігаємо по 30 км за день, носимо всілякі девайси, які важать немало.

– У тебе вже двоє синів…

– Так, моєму старшому сину три роки, меншому п’ять місяців. До речі, ім’я йому вибирав старший син, ми понаписували на папері, кинули в шапку, а він витягав. Випало Давід.

Старший дуже активний, не може на одному місці сидіти. То, напевне, більше від мами, що такий непослушний (сміється). Я в дитинстві не такий був. Був тихесенький, сидів біля мамочки (сміється).

– Що би ти не хотів, щоб сини від тебе перейняли?

– Дуже «вспильчивими» щоб не були. Оце єдине.

– Уяви ситуацію, твоєму сину уже десь 12-13 років, ти знаходиш в нього пачку сигарет. Що йому скажеш?

– «Йдем покурим?» (сміється).

Блін, не знаю. Звичайно, це погано, але не знаю, чи варто забороняти те, що комусь хочеться. Якщо він захоче це зробити – то зробить і за гаражами. А якщо дати йому робити це відкрито, можливо, він сам зрозуміє, що робити цього не варто. Хоча, напевне, він отримає на горіхи (сміється).

– А ти строгий батько?

– Та ні, не дуже.

– А як будеш розповідати дітям, звідки вони взялися?

– Та вони вже в інтернеті давним-давно це все побачать (сміється). Братан, ось тобі YouTube, ось тобі цілий фільм про це – там відповіді на всі твої питання.

– Що твоя дружина робить краще за тебе?

– Виносить сміття (сміється). Жартую (Довго думає).

Якщо скажу, виховує дітей – це дуже банально. Готує дуже класно, але це теж банально.

О, я знаю. Вона найкраще збирає друзів докупи. Оце вона вміє. Як цього року на свій день народження, наприклад, я прийшов додому і навіть не очікував, а там вже всі на мене чекали. Класний сюрприз зробила, це дійсно дуже круто вийшло.

– Як ви з нею познайомилися?

– З дружиною я вже 11 років. Як ми познайомилися, їй було 17 років, а мені 18.

Я її трохи знав, бо з нею перед тим зустрічався мій друг дитинства. А якось ми йшли з теперішнім моїм кумом, капітаном баскетбольної луцької команди, по вулиці. Побачили її, просто привіталися. Потім пішли гуляти і я запропонував зустрічатися.

– Чим вона тобі так сподобалася?

– Своєю посмішкою. Вона класно сміялася, так щиро, на всі 32. А я думав: «Що зі мною не так» (сміється).

– Який вона тобі подарунок зробила, що найбільше вразив?

– Звичайно, це діти. Ну і телефон (сміється). Я хотів навіть трошки гірший, ніж Нuawei p10, а вона мені такий подарувала. На нього весілля можна знімати (сміється). До речі, якось писав звук на цей телефон, бо наші сумки були в машині, які поїхали з ресторану. І замість диктофона писав на цей телефон, виручив.

– Дружина не ревнує?

– Ми вже це пройшли. Коли я працював в клубах, тоді були ревнощі. Але якось в один прекрасний момент вона мені сказала: «Чувак, я розумію, що це твоя робота, тому все нормально».

– А ти хотів би знімати у стилі ню?

Ну я не знаю. Це скоріше цікаво молодим фотографам, які хочуть розкритися, щось побачити. Для мене цікавіше було б круті портрети знімати. Ню – це не для мене. Мені краще якусь емоцію дати, аніж секс.

– Окрім дружини, кого вважаєш найсексуальнішою жінкою?

– Я зараз про таке не думаю, нецікаво (сміється).

А, ну можливо Таня Воржева. Бо вона схожа на Анджеліну Джолі. Колись я навіть її знімав і вона дружині привіт передавала (сміється). Вона співала у групі «REAL O» і виступала на відкритті «Мелодії».

– Якщо говорити про гардероб, яку маєш найдорожчу річ?

– Кросівки, напевне. Різні є, Nike, Puma.

– А є речі із секонду?

– Звичайно. Там набагато крутіші речі інколи можна знайти і якісніші. Є речі від H&M, сорочки від Pierre Cardin. Треба просто знати, де і коли купувати.

– Стандартне запитання до фотографа: Nikon чи Canon?

– Nikon. Він більше для фото, Сanon – для відео. Але зараз є такі нікони, що на них і відео знімати дуже круто.

– А в тебе який?

– У мене Nikon d750.

– Кого в Луцьку вважаєш найкрутішим фотографом?

– Варвара Шевчук мені подобається, як фоткає, Вітя Голіков, Вова Хомич зараз підріс серйозно. Вони найближчі мені і по спілкуванню, і по стилю роботи.

– А щодо відео?

– У мене є три колеги, з якими я так само тісно спілкуюся і я би їх назвав: Вова Воробей, Саша Соловей і Сергій Мирончук.

– І на завершення – традиційне побажання читачам «Таблоїда Волині».

Рєбята, робіть своє життя так, як ви хочете, не слухайте нікого. У вас воно одне, треба від нього брати якнайбільше і не дивитись назад, живіть майбутнім.

***

Ми завершуємо розмову, а в цей час компанія, яка сидить за сусіднім столиком починає кричати: "Гірко, гірко!". По-мойму, весільний фотограф - це доля))

***

Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонений