^{Текст і фото: Юлія КОЦЮБА}

24 січня у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва відбулась презентація книг молодого письменника з Кременця – Віктора Янкевича. Автор представив детективи  «Тенета» та «Копія».

– Вікторе, як пройшла презентація? Чи подобається вам аудиторія?

– Презентація пройшла класно! В Луцьк завжди приємно приїжджати.Тут щирі, добрі, приємні люди, які завжди приймають з посмішкою, слухають та активно задають питання. Я дуже радий.

– А як ви почали писати?

– Взагалі, у мене ще зі школи була мрія – стати письменником. Спочатку я писав вірші, а над прозою почав працювати аж у 25 років. «Тенета» –  моя перша книга, яка побачила світ у 2018 році. Я довгий час працював над нею, читаючи детективи та літературу, яка вчить правильно писати. На своїй дебютній книжці я просто вчився, тому писав її аж 3 роки.

– А яку освіту отримали?

– У мене дві освіти – юридична і економічна, а працюю я бухгалтером, хоча хотів би присвятити життя книгам і заробляти цим на життя.

– Чому саме детективи?

– Детектив – мій улюблений жанр, тому що тут може бути любов, комедія, драма, але все це на фоні загадки. Прогулюєшся з головним героєм, розслідуєш справу, десь плутаєшся, робиш помилки – це цікаво, напевно тому – детектив.

– Розкажіть історію написання кожної книги.

–  Перший роман – це реальний випадок, який був в Україні. Людина довела до самогубства більше 25-ти жінок від 18 до 26 років через соцмережу, це було у 2014 році. Коли я прочитав про цю ситуацію в невеличкій статті, мені здалось, що треба про це говорити, може навіть жорсткіше, щоб до людей дійшло, щоб батьки звернули увагу на дітей. Я старався не пом‘якшувати і не перебільшувати, а говорити так як є. Друга книга – «Копія» – просто вигадана. Я хотів написати детектив, в якому описуватимуться події маленького міста, щоб я зміг взяти щось із рідного Кременця. До прикладу, тут фігурує місцевий нічний клуб, який справді є у моєму місті, спортзал та тренер Валерій Росоловський.

– Щодо першої книги: у вас є маленькі діти, як плануєте відгороджувати їх від соцмереж?

– В першу чергу, не реєструвати їх доти, доки вони не сформуються, коли розумітимуть що можна, а що – ні. А взагалі, добре було б викинути з дому всі ґаджети, читати книги і грати у настільні ігри.

– Хто з письменників вас надихає? Можливо, є хтось із сучасних?

– У мене є багато талановитих друзів-письменників: Анастасія Нікуліна, Богдан Коломійчук, а також безліч поетів. З кого я беру приклад? Хотів би написати класичний детектив, як у Агати Крісті. Бабця Агата, я її так називаю, є дуже хорошим прикладом, тому варто написати щось подібне, але з українськими мотивами.

– Ви зараз працюєте над чимось?

– Звісно, письменник завжди працює, ми не можемо не писати.

– Ви пишете щодня, чи це залежить від натхнення?

– Натхнення – це те, що вигадали поети. Письменник – це робота, якщо вона тобі подобається, якщо ти хочеш створити твір, то треба сідати і працювати. Я стараюсь писати щодня, але якщо хочеться відпочити, то їжджу з презентаціями, або просто подорожую.

– Я так розумію, що ви відвідали вже багато міст, яке запам’яталось найбільше?

– Я люблю всю Україну. В Черкасах – неперевершенно, у Львові, Чернігові, Миколаєві (Львівська обл.), Трускавці. Кожне місто особливе, має свою ауру. Два міста, які мають досить виражену специфіку – це Львів та Одеса, але маленькі міста теж приваблюють. Україна – унікальна країна зі щирими людьми, прекрасною архітектурою. Любити якесь окреме місто неможливо.

– Чи хотіли би ви за кордон?

– Дуже хочу відвідати Флоренцію, але, чесно кажучи, зараз би на море, де тепло і «спрайт» з льодом.

– На останок, розкажіть якусь кумедну історю, пов’язану з літературною діяльністю.

– Колись на презентації, хлопчик з шостого класу поставив питання, чи подобається мені Олег Винник. Я дуже здивувався, бо ще не настільки старий щоб цікавитись його творчістю, і не бабуся. Але тоді я задавався питанням, чому саме у мене це запитали.

– Яку пораду можете дати молодим авторам?

– Ніколи не здаватись. Якщо є мрія, то треба до неї йти. Якщо хочеш стати письменником – треба писати, прислухатися до людей, які вже досягли чогось у цій сфері, багато-багато читати. Я завжди кажу, що не можна опускати рук на шляху до своєї мети, адже сам йшов до цього 10 років. Якби я тоді здався, то не було б ні мене, як письменника, ні моїх книг.

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}