Місто її історій: 15 років дружби Дарини Самолюк та Марії Кандзюби

29 Квітня 2021

«Місто її історій» – унікальний проєкт про жіночу дружбу, цінності та підтримку, створений у колаборації «Таблоїда Волині» з українською спільнотою жінок в бізнесі, розвитку та підтримці Pro Women UA. Кожного тижня на нашому сайті та на сторінці спільноти ми публікуватимемо цікаві історії дружби відомих волинянок.

Героїнями цього випуску Дарина Самолюк, психологиня, керівниця тренінгового центру, засновниця проєкту «Школа лідерства», та Марія Кандзюба, викладачка в університеті, мама в декреті, кума Дарини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МІСТО ЇЇ ІСТОРІЙ: ДРУЖБА АНАСТАСІЇ ПЕРЕДРІЙ ТА ОЛЕНИ ГОРЄЛКІНОЇ. ФОТО

З ними ми поговорили про дружбу, загадали шкільні історії, надихнули одна одну і добряче насміялися.


Pro Women: Коли і як розпочалася ваша дружба?

Дарина: Все почалося зі шкільної газети «Золоті комірці». Ми вчилися в різних...

Марія: Я на рік старша за Дашу.

Дарина: Я хотіла замовчати цей момент (гигикають, - авт). Я була головною редакторкою цього журналу, а Марія писала. Що там потім було – я не пам'ятаю.

Марія: Даші важко це все згадати, бо її знала вся школа. Крім того, що вона була редакторкою, Даша була ще й президенткою школи. Вона все про всіх знала. Крім того, що вона вчилася на медаль, Даша ще й координувала ці «Золоті комірці», а значить – знала все про всіх, вичитувала коми, ідеї хороші підкидала. Не знати Дашу було неможливо.

Дарина: Якщо ще врахувати, що наші бабуся та мама були знайомі, то є ще перед дружня історія.

Марія: Мої батьки знають бабусю й дідуся, батьків Даші. Ми якось підходили до одна одної здалеку, а потім нарешті і здружилися.

Дарина: Ми вже дружимо понад 15 років.


Pro Women: Доповніть: Моя подруга – це...

Дарина: Феєрверк, креатив, інтелект, безспірно, купа емоцій, чітка життєва позиція. Вона знає чимало фактів про всіх...

Марія: Ти мене пліткаркою назвала тільки що? (гигикають, - авт).

Дарина: Ні, плітки – це інтерпретація, а факти – це те, що тверде і безспірне. Ну що, екстраординарна зовнішність.

Марія: Даша – це енергетичний локомотив! Знаєш, коли світ повертається спиною, то вона підходить під будинком: «Бум-бум! Кандзюба, знаєш, так жить нєльзя!». І бере мене на тренінг або втягує в якийсь проєкт.

Було таке, що ввечері мені подзвонила – о 23:00 – у мене там вже зуби в стакані лежать, а вона каже: «На завтра треба знайти сукню вечірню, бо в мене там те-те». Я, знаєш, як пристойно вагітна жінка: «Де у мене там ті сукні?». Але я потім нашукую. У мене декрет такий: я якісь борщі варю, вигодовую дітей, ці зуби, думаю про вакцину, а тут Даша каже про вечірню сукню. У мене такий вибух, бульки пішли, очерет попадав.

Даша – це енергетичний локомотив, це комплекс з подружки та психолога. Вона мене часто запитує: «Ну як тобі відповісти: як подруга чи психолог».


Дарина: Оце після фрази «Так жить нєльзя!» сиджу і думаю, чи я точно так кажу. Це ж так некомпетентно (гигикає, - авт).

Марія: Ну це така фраза з «колись». І вона мені каже: «А коли жити? Що, у 80? Ні, треба тепер. Треба вже». Це стосується й прийняття рішення. Спочатку кажи «так», а потім собі пожалієш.

І, до слова, ніколи не шкодую, що погодилася. Навіть коли приймаєш рішення, то думаєш: «Добре, що зробила, йолкі-палкі».

Даша додає екстраординарних подій в моє життя.

Дарина: Ми ще й зараз будемо сусідками (гигикають, - авт).


Pro Women: Згадайте найприкольнішу ситуацію за період вашої дружби.

Дарина: Просто вагон! Починаючи з мого весілля, яке було в Острозі, як ми до нього готувалися, завершуючи..

Марія: Ну, Даша – організаторка-перфектціоністка. От, наприклад, Іра каже: «Не треба цього робити, це – зайві маніпуляції. Воно ззаду, його не буде видно», але Дашу вже не зупинити. Вона, значить, комбінує тут квіти, крісла ставить, винесла один тюльпан на смітник, щоб він ніде не лежав.

Будинок їх був біля військової частини, де росло дуже багато самшиту. Бере, значить, два великих пакета BMW, 15 сантиметрів гілочки – їх стриже. Настригли ми, приїхали в будинок, висипали це все...


Дарина: А це був переддень весілля.

Марія: Реально, завтра вранці – весілля. Ми до якоїсь страшної години ночі містимо по дев'ять гілочок, от. Даша дала взірець: ось це – шовкова стрічка, беремо 22 сантиметри, зв'язуємо дев'ять гілочок на бантик. Ми ліпили їх до перила, біля якого молодята зайшли в ресторан. Більше цим коридором ніхто не ходив. Це тривало 42 секунди, а ми це ліпили пів дня.

Значить, минає ніч. Ну як, це був час ночі. Чотири ранку: розмахуються з ноги двері, приходить Даша: «Поки не прийшов перукар, то я вас нафарбую» (гигикаємо - авт). Я йду мити голову, Даша мене фарбує. Вона ще мені дала завдання підготувати для молодого, щоб той вгадав, де її слід від поцілунку, слід ноги...

Дарина: Бачиш, а я цього вже не пам'ятаю.

Марія: Та, це було весело і кумедно. Крім того, ще й Даша перед весіллям каже: «Я хочу бути нареченою, якій не возлагають квіти». Вона ще вірш підготувала «Білі мухи налетіли», ми їй крісло поставили, допомогли піднятися на цю табуретку, щоб вона там вірш цей прочитала, Це реально ржака була.

Дарина: Це, може, виглядає серйозно, але це – повна несерйозність. Починаючи від дзвінків нічних, ранкових, денних до якихось.. Стільки смішних історій не можна розказувати на публіку, правда?

Інші наші спільні веселі історії – це те, що не можна говорити. Зараз, кароче, нас будуть палити на вогнищі (гигикають, - авт).


Pro Women: Доповніть: Найчастіше ми проводимо час...

Дарина: В телефонному режимі, пробігаючи між прогулянками з дітьми, моїми роботами та Машиними гуляннями. Зрозуміло, що ми проводимо час на вечірках та імпрезах. Але, напевно, треба побачити в фейсбуці, як ми його проводимо, методом рахування постів і коментарів, які ми пишемо одна про одну.

Зараз, певно, найбільше в телефонному режимі. Розмовляємо і я паралельно щось розмальовую, наношу, фарбую. У ванній! Ми проводимо час у ванній.

Марія: Даша, коли приймає ванну, постійно дзвонить мені. Боюся, що це стане якимось рефлексом (гигикають, - авт). Я так і кажу: «Слухай, я тобі знову подзвоню, а ти на автоматі почнеш шукати десь душ».

Дарина: Або роздягатися!


Марія: У нас є точка: робота та дім. Ми бачимося в цих точках і між ними. Я інколи кочу коляску до Даші, або Даша до нас.

Дарина: Ми, коли переїдемо, будемо одна до одної за картоплею ходити й позичати. Або за цибулею.


Pro Women: Доповніть: З моєю подругою я можу...

Дарина: Все, точно!

Pro Women: Немає табу?

Дарина: Ну, ванну приймати.

Марія: Вже після ванни можеш говорити все, що хочеш.


Pro Women: А буває таке, що сваритеся?

Дарина: Нє.

Марія: Це правда, Даша дуже комфортна в спілкуванні. Я, певно, якось ображаю тебе.

Дарина: Не кажи у такій формі: «Я ображаю тебе». Я ж не ображаюся, а ти робиш висновки про мої почуття.

Марія: Ну, Даша в спілкуванні дуже комфортна і... затягуюча. З нею хочеться говорити, щось розказувати більше. Мені здається, що я забираю багато її часу, бо у мене його – вагон. Мені здається, що я можу необережно кидати якісь фрази.

Хоча Даша – сангвінік, от. Вона, мабуть, не образиться.

Дарина: Жодного разу не можу сказати ось таке, щоб мене могло зачепити.


Марія: От Даша вийшла заміж, ми ніколи не ділили чоловіків. Нам, певно, подобаються різні чоловіки. Ми не влазили в спільні фінансові піраміди.

Дарина: Коли ти особистість, цілісна у своїх поглядах та баченнях, не плутаєш особисте з робочим чи дружнім, то які можуть бути питання?


Pro Women: Чи є досвід підтримки професійного вибору подруги?

Дарина: По-перше, у нас спільне університетське минуле: я там викладала, і Маша теж. Напевно, в цьому теж є якийсь момент: тут ми одна одну розуміємо. Хоч я раніше пішла, а Марія пішла в декрет – тут у нас є момент підтримки, скажімо так. Якісь мої тези їй відгукуються, а її – мені.

Другий напрямок, що ми двоє починали з «Золотих комірців». Зараз це, мабуть, виглядає по-дитячому, але це була робота, яку ми робимо далі. Тільки на вищому рівні: Марія так само пише, ось. Також ми маємо спільні проєкти, заходи, є багато ідей.

У мене дослідницький тип мислення, і я люблю інтелектуальних людей. Мене цікавить філософія. глибина, концептуальність. У Маші це все є.


Марія: Даша ще уявляє, як це можна застосувати у широких умовах, а я уявляю собі лише вузьке академічне коло. Коли Даша тільки починала працювати, то я думала: «Боже, як це можливо?». Вона провертає просто неможливі речі. Я не знаю, коли вона спить. Мені здається, що вона не спить. І у мене є теорія, що вона взагалі відьма (гигикають, - авт).

Мені дуже лестить наша дружба. Даша додає мені вогню, бо я ж така несмілива. Вона мене поставила на колію, щоб я собі їхала.

Дарина: А я думаю, що Маша сама себе туди поставила. Воно синхронно відбувається.


Pro Women: Як ви найчастіше проводите час?

Дарина: Вдома за винцем (гигикають, - авт). У нас, насправді. немає однієї точки: ми проводимо час по-різному. Ми можемо гуляти на вулиці. От зараз весна така чудова. Ми проводимо час на спільних заходах. Ще Маша мене годує: «Ало! У мене вдома є суп». Маша частіше зараз варить борщі, ніж я. І я вам скажу, що за їжу я готова їхати...

Марія: Треба сказати, що коли Даша народила свою першу дитину, то я приїхала до них в Острог. Данька був такий маленький, постійно ржав. Ми з ним, значить, повзали по хаті хвилин 5-10. За цей час Даша спекла кіш, зварила суп і покликала всіх до столу. Прийшов Василь Васильович, ми всі там пообідали. Вона дуже швидка, як людина-павук!

По-перше, Даша надихає мене бути швидшою, а по-друге – звільняє від пересторог. Наприклад, я не прихильниця годування дітей на людях: не можу прийти в кафе і цим займатися, бо це мені дивно. І Даша там: «Та перестань!».

Або запрошує в гості зайти, а я без гостинців і подарунків, то вона: «Та шо ти, перестань!».

Дарина: Кароче, Маша вже ні до кого з подарунками не ходить.


Марія: Як колись як кінь йшла: у мене є обов'язки, дім, а Даша мені в цьому допомогла. Льоша мій каже, що вона навчила мене варити борщі (гигикають, - авт).

Він реально отримав щасливішу жінку. Даша вчить мене грамотних і мудрих маніпуляцій. Я все говорю прямо, а Даша каже: «Це треба робити інакше». І я багато підходів цих перейняла. Мій чоловік і син реально стали краще до мене дослухатися. Це – справді меджік.


Pro Women: Доповніть: Жінки повинні підтримувати одна одну, бо...

Дарина: Бо жінці потрібна жінка.

Марія: Бо це енергетичний взаємообмін.

Дарина: Бо є якісь усталені закономірності, бо, напевно, якщо я розумію себе, то я розумію і іншу жінку. З чоловіками зовсім інша історія, звісно. Бо якщо я народжувала, то можу зрозуміти ту, яка народжувала, якщо варю борщі щодня, то можу зрозуміти ту, яка теж варить...

Жінка підтримує жінку, бо це робити легко. Бо підтримка – це ресурс: коли людина когось підтримує, то вона сама від цього отримує ресурс і задоволення.







8

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter