Красень СНУ: культуролог-танцівник, який прагне змінити світ

23 Липня 2019

Текст: Мар'яна САМОЙЛЮК

Цього разу «Таблоїд Волині» у рубриці «Красень СНУ» підготував для вас інтерв’ю з цілеспрямованим культурологом-танцівником Артемом Місюрою. Студент мріє популяризувати в Україні андеґраунд-культуру і прагне із підростаючого покоління виховати толерантних і сильних особистостей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:СЛЮСАР, ЯКИЙ ПРОМІНЯВ НАВЧАННЯ НА МУЗИКУ

– Чому обрав факультет культури і мистецтв?

– Це була рекомендація мого тренера з танців. Його жінка навчалася на цьому факультеті. Вона розповідала, що тут дуже приємні та щирі люди. Я в цьому переконався, коли подавав документи. Викладачі надзвичайно приємні. І загалом дуже цікаво навчатися. На мою думку, ми отримаємо, окрім знань, ще й духовний розвиток.

– Ти навчаєшся на культуролога, але ми знаємо, що ти захоплюєшся танцями. Не жалієш про обрану спеціальність?

– Ми з моїм другом Дмитром подавали документи на хореографів, однак не приїхали на вступний іспит. І якось так склалася доля, що двоє навчаємося на культурологів. Я про це не жалію: якби ми не поступили на культурологію, ми б не мали зараз таких чудових друзів, з якими познайомилися за студентською лавовою.

– Звідки така любов до танців?

– Знайомство з танцями розпочалося в 6 років. Спочатку займався бальними танцями, потім деякий час була перерва. Повернувся до танців і почав танцювати брейк. Приблизно 2 роки займався брейкінгом, потім знову була перерва 2 місяці, і от до сих пір займаюся хіп-хопом і хаусом. Треную дітей. Загалом танцюю близько 13 років.

– Чому саме культура андеґраунду?

– У ній багато вільних, хаотичних рухів. Є певна база, але ти можеш рухатися, як забажає душа і тіло.

– Чи маєш за спиною танцювальні проекти?

– У нас із танцювальною командою не один проект. Ми кожен сезон проводимо танцювальні фестивалі. Залучаємо усіх представників андеґраунд-культури, вуличних танцівників і робимо показові шоу, змагання для дітей. Ми залучаємо й міську раду Луцька, щоб вони допомагали фінансово для організації цих проектів.

– Що стало поштовхом для їх створення?

– Поштовхом є наш тренер. Він нас стимулює. Але загалом – це велике бажання розвивати нашу культуру. Ми хочемо, щоб ще більше людей взнали про андеґраунд, тому що мало людей розуміє саму істину цього танцю. Ми намагаємося донести, що потрібно в першу чергу бути людиною. Наш девіз «Мир, добро, об’єднання і веселий настрій!»

– Чи зміг би ти відмовитися від танців, якби тобі, скажімо, за це заплатили 1 000 000 гривень?

– Танець – це дещо більше, ніж набір рухів під музику, тому ні. Танець – це посил, це історія, яку ти розповідаєш людям. Коли танцюєш наодинці з собою – це ще більший кайф. Я просто отримую величезне задоволення від танцю. Це – як наркотик, який жодним чином негативно не впливає на твій розвиток, а тільки приносить користь.

– Хто для тебе є взірцем у світі хореографії?

– Взірцем для мене є європейські танцівники, тому що саме в Європі (Франції, Амстердамі) хіп-хоп індустрія дуже розвинена. Саме звідти цей вид танцю дійшов і до нас.

– Чим займаєшся зараз, у літню пору?

– Оскільки для танців зараз трішки не сезон, адже діти пороз'їжджалися на канікули, ми з моїми друзями подалися в Болгарію. Хтось офіціантом працює, я – барменом. Хочемо назбирати кошти для реалізації наших танцювальних планів.

– Чи подобається працювати в Болгарії, все-таки це інша країна?

– Я працюю в Сонячному Березі – це курортне місто, відвідувачів багато. Досить цікаво спостерігати за українцями тут. Як тільки вони чують, що я теж спілкуюся українською, у нас з’являється дружній зв’язок. А от болгари – в них трішки інший менталітет, тому з ними важче.

– Яка в тебе мета?

– Першою моєю метою є розвиток молодшого покоління. Діти – наше все. Вони будуть продовжувати нашу працю. Мені буде дуже приємно, якщо колись мої учні будуть згадувати мене хорошим словом.

– Чи бувають моменти розчарувань? Якщо так, то як з ними борешся?

– Звичайно, що бувають. Я приймаю їх як належне: розумію, що вони бувають у всіх. І саме тоді я загартовуюся ще більше та починаю з більшим ентузіазмом продовжувати свою справу.

– Розкажи про своїх друзів.

– Мої друзі – танцівники. Ми розкидані по багатьом містам Волині, але навіть на відстані підтримуємо однин одного. Ми, як справжня дружня сім’я, яка разом рухається до світлого майбутнього. Я надзвичайно радію з того, що доля дала мені дуже щирих і відкритих людей, які по-своєму незвичні.

– Чим ще любиш займатися?

– Я максимум віддаюся танцям. Якщо одночасно займатися багатьма видами діяльності, то навряд чи досягнеш успіху бодай в чомусь одному. А якщо загалом, то полюбляю ще й баскетбол. Також нещодавно почав набивати татуювання.

– Які тобі дівчата подобаються?

– Мені подобаються дуже прості та щирі дівчата, з якими можна побалакати на різні теми. Дуже добре, якщо дівчина має почуття гумору.

– Розкажи, що ти хотів би змінити у світі?

– Я хотів би, щоб кожна людина була щасливою і толерантною. Саме цього я і навчаю своїх учнів танцем.

Бліц:

– Написати чи подзвонити?

– Подзвонити.

– Україна чи зарубіжжя?

– Україна.

– Чорний чи білий?

– Чорний.

– Вечірка чи посиденьки вдома?

– Вечірка.

– Влад Яма чи Франциско Гомес?

– Влад Яма.

– Вода з газом чи без?

– Без.

– Популярність чи спокійне життя?

– Популярність.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

4

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter