Красень СНУ: амбіційний дипломат-мандрівник, який завжди має «запасний план»

^{Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: з особистого архіва Данили Агеєнка}

«Таблоїд Волині» продовжує знайомити читачів з яскравими студентами луцького університету в рамках спецпроекту «Красень СНУ».

Минулого разу ви дізналися, чому Валентин Соботович пише вірші та мріє про безсмертя, а сьогодні ми розкажемо вам про Данила Агеєнка – другокурсника, який навчається на факультеті міжнародних відносин, подорожує світом та завжди має «запасний план».

Про те, чим хлопцю подобається Норвегія, а також про стосунки, самотність та плани на майбутнє – читайте в нашому інтерв’ю.

– Ти перейшов на другий курс. Якими були твої перші студентські канікули?

– Я був у Берліні. Працював там все літо, але ким – не скажу. Студенти, з якими я спілкуюся, встигли більше зблизитися за час, поки мене не було, тому з одного боку я шкодую, що поїхав на три місяці, з іншого – я все-таки непогано підзаробив.

– Як взагалі виникла ідея поїхати в Німеччину?

– Це було спонтанне рішення. Взагалі, я хотів просто побачити світ, а в результаті ще і грошей привіз додому.

– На що хочеш витратити зароблені гроші?

– Зараз я не збираюся витрачати всю суму, адже настане час, коли мені доведеться піти з батьківського дому і треба буде щось мати при собі про всяк випадок. Гроші ніколи не завадять.

– Ти сам з Луцька?

– Ні, я народився у Києві, а через шість років ми переїхали у Донецьку область. Потім повернулися назад до Києва, а звідти перебралися до Луцька.

– Довго звикав до нашого міста?

– Коли ми сюди переїхали, Луцьк знаходився на стадії розвитку: тут все було таке сіре, непривітне. Поступово він почав розвиватися. Луцьк – компактне місто, тут зручно і не дуже шумно. Мені тут подобається, але скрізь є речі, які хочеться змінити.

– В майбутньому плануєш лишатися тут?

– Хотілося б рухатися далі, в Європу – Польща, Німеччина, Норвегія… Хочу в Норвегію. Це дуже холодна та сувора країна, але люди там зовсім інші. Якщо у тебе щось сталося, вони завжди допоможуть. Так склалося етнічно, вони ж вікінги. Вони займалися набігами, їхні племена завжди об’єднувалися і вирішували проблеми разом. Зараз це лишилося на рівні «ти своя людина, я маю тобі допомогти». Їм не важливо, якої ти національності та який у тебе колір шкіри чи релігійні погляди – якщо вони бачать, що людині погано, вони не можуть не допомогти.

– На якій спеціальності ти навчаєшся?

– Міжнародна інформація. Але зараз, у зв'язку з ситуацією, яка складається в краіні, бачу, що більш вигідним було б подавати документи на міжнародні економічні відносини. Тоді я обрав міжнародну інформацію через широкий спектр іноземних мов: тут весь курс викладається англійською.

– Якими мовами володієш?

– Англійською, трішки вчу японську, німецьку знаю на рівні А1, завдячуючи моїй поїздці. Зараз почав вчити норвезьку.

– На кого ще пробував поступити?

– На програміста та архітектора у Львів і на кібербезпеку у Київ. В основному обирав те, що пов’язане з комп’ютерами, адже я добре на цьому розуміюся. Я фотографую, знімаю відео, створюю візуальну графіку. Пробував також писати сайти, але щось не «зайшло», тому зупинився на веб-дизайні.

– Ким уявляєш себе у майбутньому?

– Хотів би відкрити свій бізнес. Робити гроші, не працюючи на когось.

– Який бізнес це був би?

– Наприклад, фотостудія, або кафе. У нас кулінарна родина – всі люблять та вміють готувати. Звісно, в Луцьку було б непросто щось відкрити, адже тут велика конкуренція.

– Які у тебе власні кулінарні вподобання? Що любиш готувати?

– В принципі, я всеїдний. А загалом – люблю суші, можу зробити собі стейк. Також можу приготувати рагу, суп чілі, або сирний суп.

– Розкажи про свою участь у «Містері СНУ».

– Оскільки тоді Містер нашого факультету поїхав в Польщу на навчання, на конкурс відправили Віце-містера, тобто мене.

Насправді, я не дуже хотів туди іти, адже це колосальна втрата часу. Я вже маю чималий сценічний досвід – граю на ударних. Тому єдина користь, яку я виніс з цього конкурсу – це нові знайомства.

– Ти граєш з місцевими музикантами?

– Поки ні, але нещодавно поступила пропозиція грати у «Цитрі». Поки що залишив цю пропозицію на розгляді – можливо, спочатку спробую влаштуватися у барбершоп. Там можна пройти навчання за свій рахунок з умовою, що я пропрацюю в них рік. Можна опанувати цю справу і тоді, навіть якщо я кудись поїду, у мене вже буде досвід. Адже люди скрізь хочуть добре виглядати.

– Бачу, у тебе багато інтересів.

– Просто я звик думати таким чином: якщо раптом щось станеться, треба завжди мати запасний план.

– А як у тебе зараз з особистим життям?

– Нещодавно розійшовся з дівчиною. Після Німеччини я одразу поїхав до Києва – вона сама лучанка, але зараз там навчається. Ми зустрілися, поспілкувалися... і щось ніби зламалося.

Це було спільне рішення і розійшлися ми як друзі. А сталося все через велику відстань та дефіцит уваги з мого боку. Звичайно, я їй писав та дзвонив, але цього замало.

– Пройшло не так багато часу. Як почуваєшся зараз?

– Я спокійний. Вважаю, що моє від мене ніколи не втече. Поки що я приглядаюся та нікуди не спішу.

– Якими ти бачиш ідеальні стосунки та ідеальну дівчину? Зовнішність має значення?

– Звичайно має, але, якщо стосунки розвинулися на основі такої симпатії – вони буду недовгими.

Як взагалі починаються стосунки? Хлопець зустрічає дівчину, вони багато часу проводять разом як друзі – вивчають один одного, підтримують, шукають спільні інтереси... Потім виникає симпатія і вони починають зустрічатися. У мене так і було. Я дружив зі своєю колишньою чотири роки. Потім вона поїхала до Києва і одного разу, коли я приїхав до неї на 8 березня, ми вперше поцілувалися. Тоді у нас були «рожеві окуляри», ми думали що відстань не стане нам на заваді.

Ідеальні стосунки мають бути жертовними. Якщо ти хочеш бути з людиною, ти маєш бути готовим чимось жертвувати.

– Розкажи ще про конкурс. Ви довго готувалися?

– Готувалися ми тижні два, але перед цим я довго шукав людей на виступ. Дівчата, Настя і Юля, з якими я грав – обидві з моєї школи. На той момент я вже обдзвонив кого тільки можна, а потім згадав про них.

Тоді стався прикрий випадок. Юля позичила свою гітару іншому учаснику для виступу. І от нас вже оголошують, часу обмаль, Юра біжить віддавати гітару, Юля вже не може терпіти і біжить шукати Юру... В результаті вони стикаються і розбивають гітару... І з таким інструментом ми виходимо на сцену.

Першу пісню ми відіграли жахливо. Потім Юра приніс іншу гітару, тож другу пісню ми виконали вже більш-менш. Але Юля вся трусилася: по-перше – гітара розбита, по-друге – виступ провалився.

– Як ти взагалі ставишся до невдач?

– Невдача – найкращий вчитель в житті, якщо ти робиш висновки і не наступаєш на ті самі граблі.

– Можеш пригадати свій найбільший фейл та урок, який ти з нього виніс?

– Не будемо далеко ходити – в Берліні мене «намахали» на 170 євро і можна вважати, що я сам їх добровільно віддав.

Це сталося у віддаленому районі міста. Коли я йшов на метро, до мене під’їхали двоє людей на машині. Один з них почав мені розповідати, що він з Бельгії, що їм не вистачає грошей на бензин і він може продати телефон. Показав телефон – оригінальний і фірму цю я добре знав... Подумав, чому б не купити і не привезти комусь у подарунок. Він, до речі, раптово перейшов на ламану російську – можливо, це був румун чи болгар. Одним словом, я купив в нього телефон. Пізніше виявилося, що він фейковий. Зміг продати його за 50 євро, тобто на на 120 євро я «лохонувся».

Висновок такий: хто б не просив у тебе гроші чи не пропонував щось купити – треба спочатку перевірити та переконатися, що тебе не хочуть надурити. Я був занадто добрим та довірливим, ця риса мені передалася від бабусі.

Зараз я змінився, можу твердо сказати «ні».

– Змінюватися складно?

– Ламати себе завжди складно, але, якщо ти бачиш в цьому необхідність, це мотивує.

– Що б ти хотів змінити в собі зараз?

– Я неемоційний. Хтось здатен відчувати гострі емоції: переживати, дивлячись фільми, щиро радіти, отримуючи подарунки. Я більш спокійний.

– Ти вважаєш це недоліком?

– Іноді негативні емоції накопичуються всередині і в результаті можна зробити комусь боляче.

Я помітив, що особливо я несприйнятливий до позитивних емоції. Мабуть, все пішло з родини: якийсь час ми жили в певному напруженні, спостерігаючи, як сваряться наші батьки, тому кожен сам себе виховував. Через це у нас в сім’ї всі четверо дітей такі різні. Я старший, тому всі «шишки» зазвичай дістаються мені.

Взагалі, у мене хороші стосунки з братами та сестрами. Коли приїхав з Німеччини, вони стали ще кращими. Але я з ними майже не спілкуюся, тому що приходжу додому щоб поспати, прийняти душ і вивчити пари.

– Як ти проводиш вільний час?

– Це залежить від того, що я робив за день до цього. Якщо була фотосесія, у вільний час буду обробляти фото. Якщо справ немає, можу вийти в парк, поїхати до лісу, побути насамоті. Звичайно, іноді хочеться і спілкування. Цього року мій День народження пройшов у Німеччині, але я спеціально дочекався повернення, зібрав одногрупників і ми поїхали на природу відсвяткувати.

– Як ставишся до алкоголю?

– Ми завжди маємо лишатися людьми. Випити можна, але мудра людина знає свою міру, і так не тільки з алкоголем. Мені достатньо взяти пляшку сидру чи еля і випити чисто за компанію.

– Тобі у всьому вдається дотримуватися міри, чи маєш слабкості?

– Я не відчуваю міри, коли працюю. Якщо я сідаю за обробку фото, можу працювати над одним знімком години три, поки вона не стане ідельною.

– Ти заробляєш фотографіями?

– Поки що це лише хобі, але, можливо, в майбутньому буду працювати приватним фотографом.

Якщо робота мені подобається, я можу займатися нею дуже довго, при цьому не їсти, не спати.

Одного разу, закінчивши черговий проект, я подивився на себе в дзеркало і подумав: «оце ти, старий, даєш». Я реально був як зомбі.

Бліц:

– Подорож чи домашній затишок?

– Подорож.

– Європа чи Азія?

– І перше, і друге.

– Робота чи навчання?

– Вчитися можна на роботі, і навпаки.

– Пиво чи смузі?

– Смузі.

– Дощ чи спека?

– Дощ.

– Новий айфон чи путівка на Мальдіви?

– Айфоном можна заробити на Мальдіви, тому виберу перший варіант.

– Фільм чи книга?

– Книга.

– Дружба чи стосунки?

– Дружба, що переростає у стосунки.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}